Голосник

225 років од народжіня Михаила Лучкая

0

В середу 19. новембра минуло 225 років од народжіня Михаила Лучкая – священика, історіка, языкознателя і народного будителя Русинів на Підкарпатьскій Руси.

Лучкай, властным меном Михаил Поп народив ся 19. 11. 1789 року у селі Велика Лучка. Штудовати зачав на ґімназії в Ужгороді, але закінчів єй у Великім Варадині, днешня Орадеа. Пізніше штудовав у ґрекокатолицькій семінарії у Відні. Ту брав участь і в науковых кругах церькви „Барбареум“, котры вів знамый славіста Варфоломій Копитарь. Почас його перебываня у Відні Лучкай штудовав і іншы славяньскы народы, котры жыли в Австрійскій імепрії і став ся з нього панславіста. По высвячіню за священика в 1816 р. куртый час быв парохом у ріднім селі. В 1818 році ся став секретарьом епіскопа в Ужгороді, архіваріусом-бібліотекарьом, нотарьом і головов єпархіалной конзісторії. Інтензівны адміністратівны обовязкы в Ужгороді перервали ся в 1829 році, коли Лучкай штирнадцять місяців перебывав при дворі князя Карла Людвіґа Бурбона в італійскім місті – державі Лукка. Князь Лучкая запросив, жебы спознати выходный церьковный обряд.

Час, котрый Лучкай пережыв в місті Лукка, присвятив писаню ґраматікы про своїх людей. Як прихыльник панславізма пропоновав, абы старославяньскый язык став ся языком літературным вшыткых Славянів, подібно, як латиньскый язык фунґовав як сполочный літературный язык про многы народы Западной Европы. Не хотів говорову бісіду людей хосновати про літературны творы, зато в 1830 році написав латиньску ґраматіку підкарпатьской варіанты старославяньского языка („Grammatica Slavo-Ruthena: seu Vetero-Slavicae et actu in montibus Carpathicis Parvo Russicae, seu dialecti vigentis linguas“).

У 1831 році Лучкай вернув ся до Ужгорода, де го уволнили од єпархіялных обовязків, але зохабили го парохом сегольнянской парафії. Напрік свому пересвідчіню, же в літературных творах мав бы ся хосновати лем старославяньскый язык, Лучкай тискав на то, жебы священици в церьквах проповідали по русиньскы. Жебы підпорити тоту ідею, публіковав у 1831 році два томы своїх проповідей по русиньскы („Церьковныя бесіды на всі неділи рока на поученїє народноє) і в 1841 році докінчів штириязычный русиньско-латиньско-мадярьско-німецькый словник.

Найважнішов роботов про народне усвідомліня Русинів, котру в тім періоді Лучкайови подарило ся закінчіти, то шістьтомова історія Русинів із 1843 року під назвов „Historia Carpatho-Ruthenorum“. Лучкай в тій історії арґументовав, же Русины суть автохтонне неселіня карпатьского реґіону і хрістіанство прияли вже у 860-тых роках од візантійскых місіонарів св. Кіріла і Мефтодія. Його робота про тоты арґументы обсяговала дакілько старых документів, котры пізніше пропали. Треба припомянути, же його історія была веце як сто років лем в рукописі.

О його впливі в рамках славяньского світа свідчіть і то, же знамый панславіста Ян Коллар у своїй поемі „Slávy dcera“ пише Лучкайово мено коло мена Добровського, Обрадовіча і Караджіча і пише і них як о представителях найвысшого пантеону славяньскых діятелів. Михаил Лучкай умер 3. 12. 1843 року в Ужгороді.

Обробив: Петро Медвідь

Жрідло: П. Р. Маґочій, І. Поп: Енциклопедія історії та культури карпатських русинів.

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар

225 років од народжіня Михаила Лучкая

0

В середу 19. новембра минуло 225 років од народжіня Михаила Лучкая – священика, історіка, языкознателя і народного будителя Русинів на Підкарпатьскій Руси.

Лучкай, властным меном Михаил Поп народив ся 19. 11. 1789 року у селі Велика Лучка. Штудовати зачав на ґімназії в Ужгороді, але закінчів єй у Великім Варадині, днешня Орадеа. Пізніше штудовав у ґрекокатолицькій семінарії у Відні. Ту брав участь і в науковых кругах церькви „Барбареум“, котры вів знамый славіста Варфоломій Копитарь. Почас його перебываня у Відні Лучкай штудовав і іншы славяньскы народы, котры жыли в Австрійскій імепрії і став ся з нього панславіста. По высвячіню за священика в 1816 р. куртый час быв парохом у ріднім селі. В 1818 році ся став секретарьом епіскопа в Ужгороді, архіваріусом-бібліотекарьом, нотарьом і головов єпархіалной конзісторії. Інтензівны адміністратівны обовязкы в Ужгороді перервали ся в 1829 році, коли Лучкай штирнадцять місяців перебывав при дворі князя Карла Людвіґа Бурбона в італійскім місті – державі Лукка. Князь Лучкая запросив, жебы спознати выходный церьковный обряд.

Час, котрый Лучкай пережыв в місті Лукка, присвятив писаню ґраматікы про своїх людей. Як прихыльник панславізма пропоновав, абы старославяньскый язык став ся языком літературным вшыткых Славянів, подібно, як латиньскый язык фунґовав як сполочный літературный язык про многы народы Западной Европы. Не хотів говорову бісіду людей хосновати про літературны творы, зато в 1830 році написав латиньску ґраматіку підкарпатьской варіанты старославяньского языка („Grammatica Slavo-Ruthena: seu Vetero-Slavicae et actu in montibus Carpathicis Parvo Russicae, seu dialecti vigentis linguas“).

У 1831 році Лучкай вернув ся до Ужгорода, де го уволнили од єпархіялных обовязків, але зохабили го парохом сегольнянской парафії. Напрік свому пересвідчіню, же в літературных творах мав бы ся хосновати лем старославяньскый язык, Лучкай тискав на то, жебы священици в церьквах проповідали по русиньскы. Жебы підпорити тоту ідею, публіковав у 1831 році два томы своїх проповідей по русиньскы („Церьковныя бесіды на всі неділи рока на поученїє народноє) і в 1841 році докінчів штириязычный русиньско-латиньско-мадярьско-німецькый словник.

Найважнішов роботов про народне усвідомліня Русинів, котру в тім періоді Лучкайови подарило ся закінчіти, то шістьтомова історія Русинів із 1843 року під назвов „Historia Carpatho-Ruthenorum“. Лучкай в тій історії арґументовав, же Русины суть автохтонне неселіня карпатьского реґіону і хрістіанство прияли вже у 860-тых роках од візантійскых місіонарів св. Кіріла і Мефтодія. Його робота про тоты арґументы обсяговала дакілько старых документів, котры пізніше пропали. Треба припомянути, же його історія была веце як сто років лем в рукописі.

О його впливі в рамках славяньского світа свідчіть і то, же знамый панславіста Ян Коллар у своїй поемі „Slávy dcera“ пише Лучкайово мено коло мена Добровського, Обрадовіча і Караджіча і пише і них як о представителях найвысшого пантеону славяньскых діятелів. Михаил Лучкай умер 3. 12. 1843 року в Ужгороді.

Обробив: Петро Медвідь

Жрідло: П. Р. Маґочій, І. Поп: Енциклопедія історії та культури карпатських русинів.

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар