#70 років од акциі «Вісла». ДЕРЕВЦЕ

Анджей Жыґадло

Aвторскій коментар до образів присвяченых акциі «Вісла»

Засадил Лемко деревце
Зачал підливати,
Жебы скорше му выросло,
Жебы овоч мати.

А сусіде завистливы,
Завистливы люде,
Повідали, же овочу
З деревця не буде.

Бо то земля доничого,
Пістна, камениста
І деревце не даст плодів
Ани за літ триста.

А деревце собі росло
І квітя пустило,
Пришло літо, пришло Спаса –
Овоч зародило.

*

А злых люди тото грызе,
Бо злы люде такы,
Як видите під деревцьом –
Шкідникы, хробакы.

Деревце, Іван Русенко

В лютым/фебруарі т.р. моі приятелі з Руской Бурсы просили мя, жебы-м намалювал образ до плякату офіцийных лемківскых упамятнінь 70. річниці акциі «Вісла»[1]. Мал єм товды в своій колекциі полотно пн. Процесия, Морохів, котре барз добрі ілюструвало сесу тему, прото же рефлексия над акцийом «Вісла» была основном при його реалізациі[2]. Окрем того інспіруване оно было знимком зробленом в ІІ пол. ХХ ст. в селі Морохів, якє находит ся на східній Лемковині[3]. Образ вказує перехід люди/жытелів села недоокрисленым простором. Участникы несут процесийны феретроны і церковны хоругви. Посередині композициі находит ся старша жена, яку серед решты похідників выріжняют червена хустка на голові, статична постава і жест долони підпераючой голову, што суґерує глубоку рефлексию. Здає ся повторювати ґоґеновскє «Одкале приходиме? Кым сме? Де ідеме?». Одреальніню подіі служыт схоснувана артистом обробка: героі (за вынятком старшой жены) похылены сут в ліву страну, гейбы были «підзераны» з вкрытя обзераючыма, або обсервуваны маґічным оптичным ґратьом. (…) фаребний діапазон ограничений єст до блакітных, сивых і фіялковых тонаций[4]. Основным значыньовым простором єст процесия в незнане, з наскоро вынесеныма на хырбеті елементами традициі. Тото, же знимка будуча зачатком сотворіня образу была зроблена на цмонтери, найпевнійше вчас похоронных богослужынь, в контексті акциі «Вісла» наберат приданой вымовы.

Фот. 1. Анджей Жыґадло, Процесия, Морохів, олій на полотні, 81×100, 2014 р.

Не смотрячы на рефлексийну акуратніст образу, рішыл єм го не схоснувати. Представліня было надто дослівне, хоц тота дослівніст схоснувана як лейтмотив плякату была бы обґрунтувана та, як ся здає, легша в перцепциі для більшости обзераючых. Уж в хвили отриманя реченой пропозициі мал єм перед очами ескіз записаний перед парома місяцями, на основі котрого, по мойому, міг єм вытворити барже субтельний і глубше оддаючий драмат акциі «Вісла» образ, особливі в індивідуальній оптиці Лемків.

Кінцьом минулого рока робил єм ілюстрациі до печатаной Руском Бурсом книжочкы Оповім Ти байку…[5]. Єдна з байок, яка была написана перед ІІ світовом войном Іваном Русенком, оповідат історию дерева, котре засадил незнаний Лемко. Вчас ілюструваня Деревця звідал єм сам себе: «што днес діє ся з тым деревом?». Реченым малюнком прібую одповісти на тото звіданя і заєдно, в даякым сенсі, представити николи не написану дальшу історию Деревця.

Фот. 2. Анджей Жыґадло, ілюстрация до байкы Деревце Івана Русенка, олій на плиті HDF, 30×42,5, 2016 р.

Фот. 3. Анджей Жыґадло, ілюстрация до байкы Деревце Івана Русенка, олій на плиті HDF, 42,5×30, 2016 р.

Зроджений твір єст получыньом в згідний символичний образ вельох думок зосереджаючых ся на єдній темі. Перший значыньовий простір, якій выходит з інспірациі, описал єм горі. Головным носительом змісту єст реалістичні намалюване здичіле овочове дерево, што єст характерным елементом краєвиду опустошеных сел. На тоту основу находят метафоричний та символичний змісты. Метафору ілюструют такы популярны окрисліня як «ґенеалоґічне дерево» ци «корені» – синонімічне до слова «походжыня». Дерево же єст паралельным портретом соспільности, єй достоменности і істориі. Метафора мат характер емульсиі символичного змісту з натуралистичным образом. Презентация полного реґістру того змісту не здає ся быти необхідном, але типовыма єй примірами сут спомнены перше корені, незобраны, халіючы, вкрыты снігом овочы, безлистне голузя ци холодна, зимова кольористика. Образ односит ся до іконоґрафічного мотиву розпятя Ісуса Христа дякы явліню ся трьох округів з символами сонця, місяця і черепа, якы вписаны сут в рівнобічний трикутник. Здичіле дерево в выселеным селі стає ся Деревом Креста і носительом запертого в ним значыньового простору, значыт ся: покараня і терпліня за чужы гріхы, смерт, оставліня должникам, надія на спасіня. Навязаня до мотиву розпятя єст свідомі взяте з іконоґрафіі типовой (хоц не лем) для Східньой Церкви – в тым примірі ікон з Лемковины. Находячы ся в выжній части композициі астрономічны обєкты мают свою ґенезу в переказі зо Святого Писаня і вяжут ся з описом затемніня сонця, проходячого вчас смерти Ісуса Христа: А як было дванадцет годин, настала тма по цілій земли аж до третьой годины пополудни (Мк 15, 33). Християньска традиция пошырює тот мотив, в результаті чого астрономічны обєкты не сут уж німыма свідками траґедиі, а глубоко порушеныма, свідомыма єй участниками: сонце звізды мліют, жалобом ся вкрывают[6]. Такє представліня астрономічных обєктів перенесене єст в апокалиптичну іконоґрафію, зато же Розпятя являт ся префіґурацийом Страшного Суду. Товды же небо разом з сонцьом і місяцьом (вказаныма мало не ідентичні, як на іконах розпятя) єст «звиване», пак зачынат ся Божий Суд. Астрономічны обєкты сут в тым контексті символом кінця часу. В посліднім, нижнім округу поміщений є череп, котрий в іконоґрафіі находит ся при насаді Креста Ісуса Христа. То символ, якій выводит ся од названя горы «Голгофы», значыт «черепа», де мал быти похоронений праотец Адам. Подля традициі кров замученого Ісуса Христа мала сплынути по черепі Адама, жебы змазати його первородний гріх. Зато і череп являт ся символом смерти і гріху прародичів. В контексті образу єст він символом смерти з причыны не свойой провины.

Фот. 4. Анджей Жыґадло, Деревце, олій на полотні, 90×100, 2017 р.

Полотно могло бы мати (і в деякій мірі істо так єст) універсальний вызвук, прото же може навязувати до каждого лишеного в траґічных обставинах (укріпленого християньском традицийом) місця чловечого прожываня, по котрым в краєвиді остали лем стары овочовы дерева. То могло бы і быти спалене ци выселене польскє село на «Кресах», або украіньскє в полудньово-східній Польщы. В малярскій композициі неє нич, што могло бы выокремити посеред тых траґедий тоту пережыту Лемками. Таком же – будучом основном для образу – являт ся описана горі інспірация, яка выходит просто з лектуры поезиі Івана Русенка і, посередньо, через моє емпіричне познаня краєвиду неістнуючых лемківскых сел.

Фот. 5. Свіржова Руска, Здичіла яблінка в выселеным селі, фот. Катажына Скура, джерело: http://magurskiewyprawy.blogspot.com/2015/11/stary-emkowski-sad.html

Резиґнуючы для Деревця з Процесиі, Морохів, знал єм, же моя пропозиция буде барже вымагаюча для обзераючого, а прото тіж менше буде ся надавала на лейтмотив плякату, котрий винен быти транспарентний. Принимал єм, же тот, хто взрит образ, інтуіцийні одчытат част символичных елементів. До тых найбарже ясных приналежат: зимова, холодна кольористика, рысунок голузя здичілой, старой яблінкы, гниючы під ньом овочы та, находячий ся ниже, череп в чорным медалийоні. Вымінены части винны выкликувати непокій, аж і як обзераючий не одчытувал бы основного значыня полотна. Тот непокій єст зачатком дальшого познаваня завершеного внутрі змісту. Наступным, узшым взглядом попереднього, значыньовым перстеньом єст ідентифікация дерева як характерного для краєвиду неістнуючого села елементу та медалийонів як елементів взятых з іконы розпятя. Маючы упорядкуваны тоты два найважнійшы, мож вывести вшыткы дальшы носителі змісту, описаны горі, очывидні поза інспірацийом текстом Івана Русенка. Не вымагам од обзераючого, жебы, пізрившы раз на образ, одчытал го од початку до кінця. Надію ся, же за каждым разом буде одкрывал штораз більше, так як вчас обзераня черговых проєкций улюбленого фільму. Мам тіж свідоміст, же обзераючы будут достерігати і такій зміст, котрого єм не помістил, бо на малярску композицию будут переносити своі значыня і в залежности од них слабше або полнійше одберати тото, што находит ся на полотні. Мают єднак до того полне право.

Фот. 6. Ікона Розпятя з церкви покровы св. Димитрия в Чарній, за: J. Giemza, Cerkwie i ikony Łemkowszczyzny, Rzeszów 2017, выд. Libra, с. 157.

Фот. 7. Ікона Страшного Суду з церкви покровы Рождества Богородиці в Ванівці, за: J. Giemza, Cerkwie i ikony Łemkowszczyzny, Rzeszów 2017, выд. Libra, с. 497

Завершаючы, хотіл бы-м спомнути о реакциі на образ і плякат. В звязку з тым, же іх позитивно принято, был єм прошений запрезентувати ориґінальний малюнок і выголосити коротку прелекцию тыкаючу символичных просторів вчас науковой конференциі пн. Акция «Вісла» – Лемкы, 1947-2017, яка была орґанізувана в рамках лемківскых упамятнінь 70. річниці акциі «Вісла». Презентация мала місце 29. квітня/апріля т.р. на Ягайлоньскым Університеті в Колеґіюм Маюс, в сали ім. Міхала Бобжыньского. Важном для ня опінійом, бо выходячом з лемківского середовиска, сут слова Павла Малецкого, ведучого Стоваришыня Руска Бурса, котрий в своім тексті поміщеным на ґамбокнижці однюс ся до мене і мойого твору: Выражам велику вдячніст для автора образу, якій єст головном частю плякату. Анджей Жыґадло, знаменитий ПОЛЬСКІЙ маляр молодого поколіня, через символичне розпятя осамотненого, овочового дерева, в неєднозначний і неочывидний спосіб дал выраз тихой траґедиі Народу, котрий жде уж лем на Воскресіня. Медже інчыма завдякы такым людям, котры творят свідоцтво і памятникы втраченого, перетырват памят о Русинах з полудньовой Польщы, о людях, якы хотіли просто быти[7].

[1] Головний елемент плякату то образ Анджея Жыґадла пн. Деревце, авторком типоґрафіі і єй композициі з ґрафічным мотивом єст Наталія Малецка-Новак. Лемківскы упамятніня 70. річниці акциі «Вісла» проходили в днях 28.-30. квітня/апріля 2017 р. під гослом: АКЦИЯ « ВІСЛА» – ЛЕМКЫ, 1947-2017.

[2] Образ єст частю малярской сериі Храм, яка входит в склад маґістерской дипльомовой роботы пн. Д. О. М., обороненой в 2014 р. на Выділі Малярства Академіі Красных Штук ім. Яна Матейка в Кракові в мастерни проф. Лешка Місяка.

[3] Фотоґрафія, будуча зачатком сотворіня образу, была зроблена в ІІ. пол. ХХ ст. на цмонтери в Морохові, найпевнійше вчас похоронных богослужынь. В 2006 р. была она запрезентувана на выставі старой, родинной фотоґрафіі пн. Чловек єст крас зорґанізуваной в Морохові Стоваришыньом для Одновліня і Спілістнуваня Культур «Салаш» з Цєшына в рамках проєкту Школы Культуровой Спадковины Погранича. Скан фотоґрафіі был мі удоступнений Пьотром Клаіном в грудни/децембрі 2013 р.

[4] A. Jankowska-Marzec, Malarstwo Andrzeja Żygadły. W „«stylu retro»?, «Modus prace z historii sztuki», 2016, XVI, с. 56.

[5] Оповім Ти байку…, ред. Варвара Дуць, Ґорлиці 2016 («Байкы Русинів і інчых народів», ч. 1 – Іде бобо).

[6] Pieśni postne, Nabożeństwo pasyjne czyli rozpamiętywanie Męki Pańskiej, Pobudka do rozmyślania Męki Pańskiej.

[7] Коментар Павла Малецкого [доступ 11. червця/юнія 2017].

З радия Погляды

Про автора

Гіст

Коментар