Голосник

90 років „Русского дому“ в Пряшові

0

Членове орґанізації Руськый клуб 1923 і сімпатізанты днесь, 17-го юна 2015 р. стрітили ся перед „Русскым домом“ на Главній уліці 62 в Пряшові, жебы честовали 90-тый юбілей заснованя дому, котрый быв купленый за грошы добродителів, Русинів домашній і тых, котры одишли за роботов до Америкы, про потребы културного жывота Русинів на Пряшівскій Руси. Дім быв купленый якраз 17-го юна 1925 року.

По стрічі о 14.00 год. пред будовов Русского дому, участны были пущены до вестубулу „Русского дому“ на першім штоку, де є памятна табла зо списком основателів. Там заспівали гімну Русинів схвалену Світовым конґресом Русинів – Духновічово Вручаніє. Потім курто приговорила ся председкыня орґанізації Руськый клуб 1923 Анна Ґальова і бывшый председа Гавриїл Бескид, котрый повів о історії заснованя і културній діяльности в тім домі. Кідьже ся рокы веде суд о „Русськый дом“, і тот не є приступный Русинам і їх діяльности, участны по святочнім акті одышли до іншых просторів, де продовжовали в споминаню на бывшу діяльность „Русского дому“, но інформовали ся і о сучаснім ставі в одношіню ку суду з надійов, же в близкій будучности дім верне ся до рук досправдовой орґанізації Руськый клуб 1923.

Суд зачав по тім, што Штефан Секерак скликав неплатну членьску громаду Руського клубу 1923, на котрій были докінця і нечленове орґанізації і змінив на ній з їх голосами штатут. Навспак, многы членове участны не были. На тій громаді мав ся стати і новым председом. Міністерство внутрішніх справ Словацькой републікы зареґістровало неплатно схваленый новый штатут Руського клубу із його „новым“ председом Штефаном Секераком. Секерак пізніше, жебы ся хранити, кібы програв суд о орґанізацію, перевів Руськый дім із орґанізації на Фунадацію Руського клубу, котру засновав і в котрій є сам. Суд першого ступня недавно досправдовы членове Руського клубу выграли і чекать ся на другоступньовый суд і його рішаня.

Із історії

2-го мая 1923-го року при нагоді 120-річного юбілею народжіня Александра Дуновіча русиньска громада вырішыла дати честь памятці свого народного будителя заложіньом Памяти Руссого народного дому в Пряшові. Тоты рокы, то было друге вызначне возроджіня Русинів. В тім році зачали ся зберати грошы на закупліня такого народного дому. Ґрекокатолицька ґазета „Русское слово“ писала: „Что птичке теплое гнездо, что человеку фамилия, то народу свой Народный дом. То сердце самознательной народной жизни, то видимый знак того, што народ существует, любит свое… И сердце нашого Русина бие, и мы хочеме жыти. Знаком того є наш Народный дом в Пряшови. Не забывайте на то, же кто лем і галер жертвует на него, подаруе собі на розвой подкарпаторусинской самостоятельной жизни Русинов!“

В юнію 1925-го року на фарі в Пряшові зышов ся шыршый комитет Ґрекокатолицького руського народного дому, жебы презідія того выбору дала інформації о зробленій роботі. Інформовав Теодор Ройковіч, декан, член жупного заступительства в Кошыцях. Він повідав: „Аґітація о здобытя Руського народного дому ся зачала 21-го мая 1923-го року. В Америці было вызбераных 1400 доларів, тоту суму іші не післали нам. Добровольны фінанчны дары у нас досягли вышку лем 26 тісяч Кчс (корун ческословеньскых). Кідь ся презідія дізнала, же дім ґрофа Дежеффія ся буде продавати, такой вырішыла тот дім купити, бо ліпшы просторы не мож было найти в Пряшові. Дім, котрый хочеме здобыти про културны потребы людей русиньской народности, находить ся на Масариковій улиці чісло 62.“

Прото др. Іван Кизак і Теодор Ройковіч 17-го юна 1925 р. підписали контракт з паном Ардом, тутором дому, подля котрого ся дім Дежеффія купить за 280 тісяч Кчс а то про потребы народного дому. На зачатку выплатило ся туторови 26 тісяч корун і поступно ся дім сплачав. Властництво было записане на мені Руського клубу в Пряшові в цілости, без тярхы.

Як ся розлетіла тота новина о купліню Народного дому в Пряшові, приходили радостны оголошіня зо вшыткых боків і в новинках писали іші, же каждый най ту зайде, най перейде через просторный двір а із гордостьов попозерать на наш народный дом і вшытко, што в нім є. Най перейде і пороздумує до будучности: ту буде сиротинець, там чітальня, велика сала, друкарня, клуб, готел і так далше. Уж од 1-го авґуста быв дім за участи масы Русинів переданый народу. Народ досправды вызверав цілу суму на свій народный дім.

Такый быв зачаток Руського народного дому. Руськый дім быв центром вшыткой орґанізачной і културно-освітньой роботы так Руського клубу як і Културно-освітнього общества А.Духновіча в Пряшові, котре было основане в 1924-ім році. Ту было веджіня обидвох орґанізацій. Першов головов Руського клубу як і Общества А. Духновіча быв єден председа др. Іван Кизак, секретарьом др. Осиф Кизак. Руськый клуб мав забеспечовати лем технічны справы дому і културный жывот быв ведженый Обществом А. Духновіча.

Дім служыв културі і почас українізації. Быв під справов Културного союзу українських трудящих, але служыв свому посланю. Є іронійов, же народу перестав служыти, аж кідь ся до нього Русины могли вернути.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар

90 років „Русского дому“ в Пряшові

0

Членове орґанізації Руськый клуб 1923 і сімпатізанты днесь, 17-го юна 2015 р. стрітили ся перед „Русскым домом“ на Главній уліці 62 в Пряшові, жебы честовали 90-тый юбілей заснованя дому, котрый быв купленый за грошы добродителів, Русинів домашній і тых, котры одишли за роботов до Америкы, про потребы културного жывота Русинів на Пряшівскій Руси. Дім быв купленый якраз 17-го юна 1925 року.

По стрічі о 14.00 год. пред будовов Русского дому, участны были пущены до вестубулу „Русского дому“ на першім штоку, де є памятна табла зо списком основателів. Там заспівали гімну Русинів схвалену Світовым конґресом Русинів – Духновічово Вручаніє. Потім курто приговорила ся председкыня орґанізації Руськый клуб 1923 Анна Ґальова і бывшый председа Гавриїл Бескид, котрый повів о історії заснованя і културній діяльности в тім домі. Кідьже ся рокы веде суд о „Русськый дом“, і тот не є приступный Русинам і їх діяльности, участны по святочнім акті одышли до іншых просторів, де продовжовали в споминаню на бывшу діяльность „Русского дому“, но інформовали ся і о сучаснім ставі в одношіню ку суду з надійов, же в близкій будучности дім верне ся до рук досправдовой орґанізації Руськый клуб 1923.

Суд зачав по тім, што Штефан Секерак скликав неплатну членьску громаду Руського клубу 1923, на котрій были докінця і нечленове орґанізації і змінив на ній з їх голосами штатут. Навспак, многы членове участны не были. На тій громаді мав ся стати і новым председом. Міністерство внутрішніх справ Словацькой републікы зареґістровало неплатно схваленый новый штатут Руського клубу із його „новым“ председом Штефаном Секераком. Секерак пізніше, жебы ся хранити, кібы програв суд о орґанізацію, перевів Руськый дім із орґанізації на Фунадацію Руського клубу, котру засновав і в котрій є сам. Суд першого ступня недавно досправдовы членове Руського клубу выграли і чекать ся на другоступньовый суд і його рішаня.

Із історії

2-го мая 1923-го року при нагоді 120-річного юбілею народжіня Александра Дуновіча русиньска громада вырішыла дати честь памятці свого народного будителя заложіньом Памяти Руссого народного дому в Пряшові. Тоты рокы, то было друге вызначне возроджіня Русинів. В тім році зачали ся зберати грошы на закупліня такого народного дому. Ґрекокатолицька ґазета „Русское слово“ писала: „Что птичке теплое гнездо, что человеку фамилия, то народу свой Народный дом. То сердце самознательной народной жизни, то видимый знак того, што народ существует, любит свое… И сердце нашого Русина бие, и мы хочеме жыти. Знаком того є наш Народный дом в Пряшови. Не забывайте на то, же кто лем і галер жертвует на него, подаруе собі на розвой подкарпаторусинской самостоятельной жизни Русинов!“

В юнію 1925-го року на фарі в Пряшові зышов ся шыршый комитет Ґрекокатолицького руського народного дому, жебы презідія того выбору дала інформації о зробленій роботі. Інформовав Теодор Ройковіч, декан, член жупного заступительства в Кошыцях. Він повідав: „Аґітація о здобытя Руського народного дому ся зачала 21-го мая 1923-го року. В Америці было вызбераных 1400 доларів, тоту суму іші не післали нам. Добровольны фінанчны дары у нас досягли вышку лем 26 тісяч Кчс (корун ческословеньскых). Кідь ся презідія дізнала, же дім ґрофа Дежеффія ся буде продавати, такой вырішыла тот дім купити, бо ліпшы просторы не мож было найти в Пряшові. Дім, котрый хочеме здобыти про културны потребы людей русиньской народности, находить ся на Масариковій улиці чісло 62.“

Прото др. Іван Кизак і Теодор Ройковіч 17-го юна 1925 р. підписали контракт з паном Ардом, тутором дому, подля котрого ся дім Дежеффія купить за 280 тісяч Кчс а то про потребы народного дому. На зачатку выплатило ся туторови 26 тісяч корун і поступно ся дім сплачав. Властництво было записане на мені Руського клубу в Пряшові в цілости, без тярхы.

Як ся розлетіла тота новина о купліню Народного дому в Пряшові, приходили радостны оголошіня зо вшыткых боків і в новинках писали іші, же каждый най ту зайде, най перейде через просторный двір а із гордостьов попозерать на наш народный дом і вшытко, што в нім є. Най перейде і пороздумує до будучности: ту буде сиротинець, там чітальня, велика сала, друкарня, клуб, готел і так далше. Уж од 1-го авґуста быв дім за участи масы Русинів переданый народу. Народ досправды вызверав цілу суму на свій народный дім.

Такый быв зачаток Руського народного дому. Руськый дім быв центром вшыткой орґанізачной і културно-освітньой роботы так Руського клубу як і Културно-освітнього общества А.Духновіча в Пряшові, котре было основане в 1924-ім році. Ту было веджіня обидвох орґанізацій. Першов головов Руського клубу як і Общества А. Духновіча быв єден председа др. Іван Кизак, секретарьом др. Осиф Кизак. Руськый клуб мав забеспечовати лем технічны справы дому і културный жывот быв ведженый Обществом А. Духновіча.

Дім служыв културі і почас українізації. Быв під справов Културного союзу українських трудящих, але служыв свому посланю. Є іронійов, же народу перестав служыти, аж кідь ся до нього Русины могли вернути.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар