Голосник

Алібі

0

Раз

Літературна творчіст Дороті Лі Сеєрс (Dorothy Leigh Sayers) єст надзвычайна. З єдной стороны єст авторком знаменитых есеів, християньскых теолоґічных трактатів, реліґійных радийовых слуховиск, вызначном тлумачком клясычных творів літературы прим. «Божеской комедиі» Данте Аліґієрі, ци «Пісні про Ролянда», а з другой діганячком злочынів, вбивств, выступків, макабры, отруваня і інчых звыків, якы были популярны серед анґлицкого соспільства.

Дороті Сеєрс вродила ся в родині преподобного англиканьского священника, ректора соборной співачой школы, при Церкви Христа, в Оксфорді. В 1920 р. завершыла студиі в обшыри французской філолоґіі і, як єдна з першых жен, была удостойнена ранґом маґістра оксфордского університету. Пак зачала професийну роботу. Была коректорком в выдавництві, авторком текстів дла реклямовой аґенциі, а по роботі писала своі літературны творы.

Не рахуючы збіркы вершів, єй дебютом был кримінал пн. «Чыє тото тіло?». В згаданій повісти покликала до жывота лорда Петра Вімзі – детектива аматора, а усмертила єдного бідака, котрий початково не знатя кым єст. Небіщык єст голий як турецкій святий, позбераний є лем в золоты біноклі і находит ся в чужій хыжы. Лорд Петро і так успішні розвяже і тоту кримінальну згадуванку і выявит повязаны з ньом секреты ріжных люди. Лем, што в кримінальных інтриґах Сеєрс єст все найбільше розвинене, то маестрия в конструкциі кримінальной згадуванкы, з яскраво рисуваным обычайовым фоном і прецизийныма описами вбитых. Віктимолоґія – наука, котра дозвалят рішати вопросы, принимаючы як основний фактор жертву вбивства – тото занимат авторку найвеце. Найважнійше то познаня годины і причыны смерти, котру мож дедукцийно окрислити подля – так повім – формы, котру тримат тіло дената. Час смерти остає основний до познаня винуватых вбивства і дальшых секретів замішаных в кримінальну аферу. Лем то все опис ступени «нежывости» мертвого дозвалят ограничыти чысло можливых винуватых, котрым бракує алібі на час, коли хтоси скорше жывий оставал бездискусийно нежывий на все. Прото авторка робит в повістях детальны анатомічно–фізийолоґічны описы і занимат єй влияня зовнішных факторів як температуры в хыжы, поры дня і кількости спожытого ідла і напитків на стан покійного.

Адже в криміналах Сеєрс то мертвы сут найбільше інтересуючы, а тоты, котры мают многократно посвідчены, стопроцентово муруваны алібі, сут найбільше підозрены о найтяжшы злочыны. Стережте ся вы праведны, лордовскы концепты вашой невинуватости скоро заперечат, а вашы оправданя розкрушат на попіл і нич з них не остане. І многы свідкы і реквізиты на нич, коли нежывий промовит…

Два

При першых щырых меджеруснацкых братанях выповіданы сут природно присвоєны, не знатя коли і од кого, міты, котры бы мали тыкати ся себе самых та членів той части нашых люди, з котрыма подарило ся познати і зыйти. Автопрезентация повинна подарити ся найпараднійше, прото треба вказати своє середовиско як найліпше, котре має найвірнійше сохранены культурны прикметы, звыкы і обычаі, рідну бесіду прекрасні розвинену як семиградска ружа, ачий і русиньскіст свойой церкви, родин і самого себе безсомнівну.

Другы, можут в тых змаганях быти лем другы. Іх русиньство єст не такє як наше, звыкы одмінны, а язык інозвучний. Тота автопрезентация єст як алібі, котре мало бы посвідчыти другым, што лем мы честны, праведны, взірцьовы і «ядровы». То мы в центрі, і мы лем валушны світити добрым прикладом другым. Наша нашіст єст найвеце наша. Хоц бы сме бесідували уж доцяп по польскы, хоснуючы попри польскых словах абсурдальны лемківскы суфіксы, то тым, што гварят (про писаня ани не спомяну) ліпше од нас, повіме, што іх бесіда пословакізувана, або поукраінщена.  Хоц выключно священникы грекокатолицкой церкви на Словациі были валушны сохранити і розвивати русиньскій язык в літургічным просторі, то і так будеме шырити блуды і міты про якысы «превеликы» заслугы інчых, котры ниякыма реальныма заслугами в тым просторі не повинны ся прославляти. Русины з Підкарпатя з резервом односят ся до тых, котры радят з сильным «польскым» акцентом. Бо з Галичыны столітями ґу ним нич добре не приходило. Зато тоты, котры наштоден бесідуют дома уж выключно по «выходнярскы», повідают, што тых «Поляків» не розуміют, бо они бесідуют якоси так покус чудно, з твердом артикуляцийом і без словакізмів необхідных і фуртприсутных в іх валалі. Підкарпатскы Русины не намагают ся дотримувати в бесіді «ы», звук, котрий маме найкрасший зо вшыткых фонетичных людскых системів во світі. А Лемкы признают щыро – букву «ы» – так си єй цінят, же мало котрий уж єй выгварит, а вельо ани не дознат ся ниґда місця де треба єй конечні записати, а де николи вштуряти єй немож. Презентуване перед другыма Русинами самозадоволіня і найчастійше безосновне почутя высшости має лем єдну ціль, тоту записану в кримінальній літературі. Придати алібі своім злочынам взглядом рідной культуры, своій безграничній іґноранциі і лінивству. Бо знаня в якысым просторі не потрібує фанфаронады, але іґноранция готарів не знат. Самособом, потрібує она лем дуже розголосу, автопрославы, самозадоволіня і грамот.

Слово алібі, походит з латины і означат в інчым місци. Хоц є то правничий термін, записаний в карным кодексі, то треба розуміти го як признаня обєктивных подій, котры бы мали засвідчати про неприсутніст обвиненого ци підозріваного о інкримінуваний преступок, в часі і місци де кримінал ся діял. Природне єст тото, што доказаня алібі стоіт по стороні обвиненого. Лем він повинен доказати, што його алібі достаточні пояснят, што не він злочыну ся допустил. Русины можут товды поясняти, што не знают языка, бо не было в іх селі школы, учытеля, книжкы, або церкви. Оправдати іх може тото, што родиче з нима не радили дома по свому, а дідове родичам не зробили в способным часі за тото войну.

Од паду комунізму і початку русиньского одроджыня на Лемковині, Пряшівскій Руси, Підкарпатскій Руси і в інчых землях, де жыют нашы люде, выросло ціле поколіня. Кілько з тых выхованых на свободі, в модерных материяльных условях Лемків днес намагат ся гварити, писати, чытати, вчыти ся по свому? Част Украінців смішыт, што находит ся єден, двох матурантів-героів, котры пишут матуру з русиньского языка в Польщы, што русиньскоязычна література єст небогата і што русиньскій нацийональий розвиток єст надале здомінуваний през украінізацийну діяльніст ріжных еґзотичных коаліций. Ци іх сміх не повинен мобілізувати, жебы о рік зас вказати ім булю?

Три 

Єст природне такє поясніня самому-собі, што кєд бы сме жыли на рідній земли, або не одышли до міста, так не стратили бы сме языка, звыків, школы і церкви. Лем асиміляцийны процесы проходят фурт. Нич нас не оправдат, што находиме ся в «інчым місци», на чужыні, в Кракові, Львові, або Торонто. Бо коли сой зробиме рефлексию і з найдавнійшых споминів, припомянеме си бабу, діда, стары теты і сусідів, котры намагали ся штоден тримати свою достоменніст і не зміняти єй, глядаючы выдуманого алібі, то все признаме, же в русиньскым жытю видно реґрес, знеохочыня до триманя своіх ґруповых культуровых прикмет, брак мотиваций до вчыня ся языка і студиюваня лемкознавства. Іщы лем пару співанок і буде по нас. Тот такой мертвий покус дыхат. Лем перед смертю не надышыт. Дідове ся не асимілювали. Знам припадок Лемкыні з Лабівця, котра николи ниґде не бесідувала інакше, як лем по лемківскы. Ціле жытя.

Зробило ся нараз барз песимістично. Мож бы тепер замолчати, най вызвучыт мертва тиша. Лем никотре радийо тишы не акцептує. Лемківскє нацийональне радийо, пошырююче слово в рідным нашым языку, особливо мертвоты не буде пропаґувало. В Пряшові онедолга зачне ся новий сезон Театру Александра Духновича, Пульс через ціле літо презентувал професийоналізм, де лем міг, Музей Енді Варголя святкує 25 років, отец Сидор в ужгородскым соборі вірно нам служыт, Червена Ружа скоро буде, а і ждеме, коли Мария постриже новий фільм і будеме мочы зробити торжественну премєру. Мож ся записати на студиі в просторі русиньского языка в Кракові, Пряшові і Новым Саді. Не выміню вшыткых активности, котры дозваляют нам надіяти ся на тото, што чуткы про смерт народу сут шырены завчасу.

Давно тому мій кузин, котрий вернул з літніх вакаций з Лемковины, зачал зо мном несподівано комунікувати выключно по лемківскы. Повіл, што його «дідко» навчыл го по свому радити. Дідо тя навчыл? Гей, «дідко»… Не был єм на силах пояснити му языкову гру слів. Лишыл єм си тото на потім. Так він был змотивуваний гварити лем по нашому як фрас. Вшытко єдно, про што, але по лемківскы то з каждым, найліпше як лем знал. Ци він, жыючий од тридцетьох років в місті Лодзі мал з кым по свому гварити і знаня рідного языка розвивати? Бо його дідо і баба з Чырной давно вмерли…

І, наконец, поучыня з тых вшыткых кримінальных розважань. Хто винуватий тому, же ся асимілюєме як завзяты. Ци не лем мы самы? Прото не глядайме оправданя, не поясняйме своіх браків і здаваня ся свого, поясняючы тото дакым алібі. Николи не єст пізно на науку, взяти в рукы книжкы, або поглядати тых, котры поділят ся своім знаньом, до котрых будеме мочы долучыти. Бо каждому треба дати другу шансу на діяльніст. Каждому – окрем вбивці, котрий не вызнає свого злочыну.

Дороті Сейерс то не лем авторка криміналів. То знаменита авторка теолоґічных християньскых текстів. Щыро іх вшыткым рекомендую.

Фотоґрафія горі – пропамятна плякєта в чест Дороті Сеєрс. Джерело – вікіпедия.

В проґрамі вызвучала співанка з 1977 р. Ельвіса Костелло – «Watching The Detectives».

Шеруй.

О авторі

Богдан Ґамбаль

Присутний. Народил єм ся в Польковицях, на Нижнім Шлеску. Люблю ходити там де мі боронят і радити тото чого не дозваляют повідати. Люблю переносити границі. В радию Лем.фм єм од початку. Окрем радия тых моіх початків было більше - Стоваришыня і улюблена - Руска Бурса. Люблю чытати стары русиньскы ґазеты. Зачал єм публикувати іщы в Голосі Ватры. Контакт: gambal@lem.fm

Коментар

Алібі

0

Раз

Літературна творчіст Дороті Лі Сеєрс (Dorothy Leigh Sayers) єст надзвычайна. З єдной стороны єст авторком знаменитых есеів, християньскых теолоґічных трактатів, реліґійных радийовых слуховиск, вызначном тлумачком клясычных творів літературы прим. «Божеской комедиі» Данте Аліґієрі, ци «Пісні про Ролянда», а з другой діганячком злочынів, вбивств, выступків, макабры, отруваня і інчых звыків, якы были популярны серед анґлицкого соспільства.

Дороті Сеєрс вродила ся в родині преподобного англиканьского священника, ректора соборной співачой школы, при Церкви Христа, в Оксфорді. В 1920 р. завершыла студиі в обшыри французской філолоґіі і, як єдна з першых жен, была удостойнена ранґом маґістра оксфордского університету. Пак зачала професийну роботу. Была коректорком в выдавництві, авторком текстів дла реклямовой аґенциі, а по роботі писала своі літературны творы.

Не рахуючы збіркы вершів, єй дебютом был кримінал пн. «Чыє тото тіло?». В згаданій повісти покликала до жывота лорда Петра Вімзі – детектива аматора, а усмертила єдного бідака, котрий початково не знатя кым єст. Небіщык єст голий як турецкій святий, позбераний є лем в золоты біноклі і находит ся в чужій хыжы. Лорд Петро і так успішні розвяже і тоту кримінальну згадуванку і выявит повязаны з ньом секреты ріжных люди. Лем, што в кримінальных інтриґах Сеєрс єст все найбільше розвинене, то маестрия в конструкциі кримінальной згадуванкы, з яскраво рисуваным обычайовым фоном і прецизийныма описами вбитых. Віктимолоґія – наука, котра дозвалят рішати вопросы, принимаючы як основний фактор жертву вбивства – тото занимат авторку найвеце. Найважнійше то познаня годины і причыны смерти, котру мож дедукцийно окрислити подля – так повім – формы, котру тримат тіло дената. Час смерти остає основний до познаня винуватых вбивства і дальшых секретів замішаных в кримінальну аферу. Лем то все опис ступени «нежывости» мертвого дозвалят ограничыти чысло можливых винуватых, котрым бракує алібі на час, коли хтоси скорше жывий оставал бездискусийно нежывий на все. Прото авторка робит в повістях детальны анатомічно–фізийолоґічны описы і занимат єй влияня зовнішных факторів як температуры в хыжы, поры дня і кількости спожытого ідла і напитків на стан покійного.

Адже в криміналах Сеєрс то мертвы сут найбільше інтересуючы, а тоты, котры мают многократно посвідчены, стопроцентово муруваны алібі, сут найбільше підозрены о найтяжшы злочыны. Стережте ся вы праведны, лордовскы концепты вашой невинуватости скоро заперечат, а вашы оправданя розкрушат на попіл і нич з них не остане. І многы свідкы і реквізиты на нич, коли нежывий промовит…

Два

При першых щырых меджеруснацкых братанях выповіданы сут природно присвоєны, не знатя коли і од кого, міты, котры бы мали тыкати ся себе самых та членів той части нашых люди, з котрыма подарило ся познати і зыйти. Автопрезентация повинна подарити ся найпараднійше, прото треба вказати своє середовиско як найліпше, котре має найвірнійше сохранены культурны прикметы, звыкы і обычаі, рідну бесіду прекрасні розвинену як семиградска ружа, ачий і русиньскіст свойой церкви, родин і самого себе безсомнівну.

Другы, можут в тых змаганях быти лем другы. Іх русиньство єст не такє як наше, звыкы одмінны, а язык інозвучний. Тота автопрезентация єст як алібі, котре мало бы посвідчыти другым, што лем мы честны, праведны, взірцьовы і «ядровы». То мы в центрі, і мы лем валушны світити добрым прикладом другым. Наша нашіст єст найвеце наша. Хоц бы сме бесідували уж доцяп по польскы, хоснуючы попри польскых словах абсурдальны лемківскы суфіксы, то тым, што гварят (про писаня ани не спомяну) ліпше од нас, повіме, што іх бесіда пословакізувана, або поукраінщена.  Хоц выключно священникы грекокатолицкой церкви на Словациі были валушны сохранити і розвивати русиньскій язык в літургічным просторі, то і так будеме шырити блуды і міты про якысы «превеликы» заслугы інчых, котры ниякыма реальныма заслугами в тым просторі не повинны ся прославляти. Русины з Підкарпатя з резервом односят ся до тых, котры радят з сильным «польскым» акцентом. Бо з Галичыны столітями ґу ним нич добре не приходило. Зато тоты, котры наштоден бесідуют дома уж выключно по «выходнярскы», повідают, што тых «Поляків» не розуміют, бо они бесідуют якоси так покус чудно, з твердом артикуляцийом і без словакізмів необхідных і фуртприсутных в іх валалі. Підкарпатскы Русины не намагают ся дотримувати в бесіді «ы», звук, котрий маме найкрасший зо вшыткых фонетичных людскых системів во світі. А Лемкы признают щыро – букву «ы» – так си єй цінят, же мало котрий уж єй выгварит, а вельо ани не дознат ся ниґда місця де треба єй конечні записати, а де николи вштуряти єй немож. Презентуване перед другыма Русинами самозадоволіня і найчастійше безосновне почутя высшости має лем єдну ціль, тоту записану в кримінальній літературі. Придати алібі своім злочынам взглядом рідной культуры, своій безграничній іґноранциі і лінивству. Бо знаня в якысым просторі не потрібує фанфаронады, але іґноранция готарів не знат. Самособом, потрібує она лем дуже розголосу, автопрославы, самозадоволіня і грамот.

Слово алібі, походит з латины і означат в інчым місци. Хоц є то правничий термін, записаний в карным кодексі, то треба розуміти го як признаня обєктивных подій, котры бы мали засвідчати про неприсутніст обвиненого ци підозріваного о інкримінуваний преступок, в часі і місци де кримінал ся діял. Природне єст тото, што доказаня алібі стоіт по стороні обвиненого. Лем він повинен доказати, што його алібі достаточні пояснят, што не він злочыну ся допустил. Русины можут товды поясняти, што не знают языка, бо не было в іх селі школы, учытеля, книжкы, або церкви. Оправдати іх може тото, што родиче з нима не радили дома по свому, а дідове родичам не зробили в способным часі за тото войну.

Од паду комунізму і початку русиньского одроджыня на Лемковині, Пряшівскій Руси, Підкарпатскій Руси і в інчых землях, де жыют нашы люде, выросло ціле поколіня. Кілько з тых выхованых на свободі, в модерных материяльных условях Лемків днес намагат ся гварити, писати, чытати, вчыти ся по свому? Част Украінців смішыт, што находит ся єден, двох матурантів-героів, котры пишут матуру з русиньского языка в Польщы, што русиньскоязычна література єст небогата і што русиньскій нацийональий розвиток єст надале здомінуваний през украінізацийну діяльніст ріжных еґзотичных коаліций. Ци іх сміх не повинен мобілізувати, жебы о рік зас вказати ім булю?

Три 

Єст природне такє поясніня самому-собі, што кєд бы сме жыли на рідній земли, або не одышли до міста, так не стратили бы сме языка, звыків, школы і церкви. Лем асиміляцийны процесы проходят фурт. Нич нас не оправдат, што находиме ся в «інчым місци», на чужыні, в Кракові, Львові, або Торонто. Бо коли сой зробиме рефлексию і з найдавнійшых споминів, припомянеме си бабу, діда, стары теты і сусідів, котры намагали ся штоден тримати свою достоменніст і не зміняти єй, глядаючы выдуманого алібі, то все признаме, же в русиньскым жытю видно реґрес, знеохочыня до триманя своіх ґруповых культуровых прикмет, брак мотиваций до вчыня ся языка і студиюваня лемкознавства. Іщы лем пару співанок і буде по нас. Тот такой мертвий покус дыхат. Лем перед смертю не надышыт. Дідове ся не асимілювали. Знам припадок Лемкыні з Лабівця, котра николи ниґде не бесідувала інакше, як лем по лемківскы. Ціле жытя.

Зробило ся нараз барз песимістично. Мож бы тепер замолчати, най вызвучыт мертва тиша. Лем никотре радийо тишы не акцептує. Лемківскє нацийональне радийо, пошырююче слово в рідным нашым языку, особливо мертвоты не буде пропаґувало. В Пряшові онедолга зачне ся новий сезон Театру Александра Духновича, Пульс через ціле літо презентувал професийоналізм, де лем міг, Музей Енді Варголя святкує 25 років, отец Сидор в ужгородскым соборі вірно нам служыт, Червена Ружа скоро буде, а і ждеме, коли Мария постриже новий фільм і будеме мочы зробити торжественну премєру. Мож ся записати на студиі в просторі русиньского языка в Кракові, Пряшові і Новым Саді. Не выміню вшыткых активности, котры дозваляют нам надіяти ся на тото, што чуткы про смерт народу сут шырены завчасу.

Давно тому мій кузин, котрий вернул з літніх вакаций з Лемковины, зачал зо мном несподівано комунікувати выключно по лемківскы. Повіл, што його «дідко» навчыл го по свому радити. Дідо тя навчыл? Гей, «дідко»… Не был єм на силах пояснити му языкову гру слів. Лишыл єм си тото на потім. Так він был змотивуваний гварити лем по нашому як фрас. Вшытко єдно, про што, але по лемківскы то з каждым, найліпше як лем знал. Ци він, жыючий од тридцетьох років в місті Лодзі мал з кым по свому гварити і знаня рідного языка розвивати? Бо його дідо і баба з Чырной давно вмерли…

І, наконец, поучыня з тых вшыткых кримінальных розважань. Хто винуватий тому, же ся асимілюєме як завзяты. Ци не лем мы самы? Прото не глядайме оправданя, не поясняйме своіх браків і здаваня ся свого, поясняючы тото дакым алібі. Николи не єст пізно на науку, взяти в рукы книжкы, або поглядати тых, котры поділят ся своім знаньом, до котрых будеме мочы долучыти. Бо каждому треба дати другу шансу на діяльніст. Каждому – окрем вбивці, котрий не вызнає свого злочыну.

Дороті Сейерс то не лем авторка криміналів. То знаменита авторка теолоґічных християньскых текстів. Щыро іх вшыткым рекомендую.

Фотоґрафія горі – пропамятна плякєта в чест Дороті Сеєрс. Джерело – вікіпедия.

В проґрамі вызвучала співанка з 1977 р. Ельвіса Костелло – «Watching The Detectives».

Шеруй.

О авторі

Богдан Ґамбаль

Присутний. Народил єм ся в Польковицях, на Нижнім Шлеску. Люблю ходити там де мі боронят і радити тото чого не дозваляют повідати. Люблю переносити границі. В радию Лем.фм єм од початку. Окрем радия тых моіх початків было більше - Стоваришыня і улюблена - Руска Бурса. Люблю чытати стары русиньскы ґазеты. Зачал єм публикувати іщы в Голосі Ватры. Контакт: gambal@lem.fm

Коментар