Голосник

Археолоґія языка

1

Кідь археолоґове з часу на час найдуть даякы стары папірусы, ці холем їх фраґменты, не є то лем потіха про історіків, котры занимають ся тым котрым народом і його історійов і културов. Хосен з того можуть мати і языкознателі, котры такыма знаходками годны реконштруовати язык – його подобу в данім періоді.

Таков малов археолоґійов языка є і спознаваня фолклору. Він быв все і формов передаваня языка з ґенерації на ґенерацію. В старых співанках є укрыте богатство языка, мож там найти слова, на котры сьме вже позабыли, но як раз коло тексту співанкы собі на них можеме спомянути, або там можеме найти і слова, котры сьме нияк під впливом асімілації і мішаня языка з языком майоріты уж не знали. Дякуючі такым текстам можеме тоты слова і вертати до жывого языка.

Штефан Смолей, русиньскый писатель, лавреат Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, ня членьскій громаді Сполку русиньскых писателів Словеньска обдарив ня книжками, котры выдав у 2015-ім році. Аж дома єм пришов на то, яке цінне діло тот його подарунок обсяговав. На веце як 180-ох сторінках Смолей выдав „Народны співанкы“ зо свойой лабірьской долины, котрых є коло коло 400. Суть то стародавны співанкы, котры сам по нашых людях зберав, упорядкованы подля нагод, коло котрых ся співали, із котрых знам лем малокотру.

Тото „звічніня“ в книжній формі, яке зробив Смолей, хоць як сам пише, было бы іщі того вельо, што бы ся дало зозберати, є барз важне. Оно то не є важне лем в тім, же є то якбач остатній час таке дашто робити, покля ту іщі хтось з нашой старой ґенерації на тім світі є. Є то важне і про нас, бо в співанках можеме найти слова, о котрых собі думаме, же в русиньскім языку не існують, а головно, є то важне про ґенерації по нас, котры і вдяка такым документам будуть мати образ і языку Русинів, о його чістоті і красі в данім періоді.

На Словакії в остатнім часі є барз популарне грати русиньску музику. Найоблюбеніше то є міджі різныма „самограйковыма модерныма“ свадбляныма ґрупами, котрых основу творять холем два електронічны сінтетізаторы, якы мають заступати цілу орхестру плус холем пять козмічных звуків з іншых планет. Дакотры суть творены Русинами, дакотры Словаками, котры інштінктівно насили на трендову вовну, котра їм може здобыти популаріту і грошы з граня, ці продая дісків. Тоты, котры суть творены Русинами, як бонус не перабляють лем нашы народны співанкы, але де-ту ся появить і даяка властна творчость. Но і єдны і другы ґрупы мають дашто сполочне. Є то много раз катастрофалный язык. Нелем в новых співанках, котры вытворили самы, і в котрых то мож оправдати як наслідство асімілації і словакізації, но і в тых старых – народных.

Якось каждый знать, же як хоче співати по анґліцькы, мусить по анґліцькы добрі знати і кібы быв з Монґолії. Сміх выкликать уж лем планый акцент, не бісідую уж о тім, яку ганьбу бы собі чоловік наробив, кібы слова калічів так, же бы то уж не быв ани анґліцькый язык, але лем „вольны варіації“ на тот язык. Є смутне, же кідь хтось уж хоче схосновати тот тренд популаріты русиньскых співанок, не чує таку саму одповідность, же в тім языку мусить співати добрі, же мусить текст досправды знати, не лем так, як ся му видить, же бы тото слово могло звучати. А што є іщі гірше, же так, як бы быв про людей чоловік, котрый бы співав спотвореным анґліцькым языком, смішным, ґрупы, котры співають спотвореным языком нашы стары співанкы, никому не перешкаджають і суть на максімумі популаріты.

Жычу, най ся вшыткым ґрупам добрі веде. І каждому дожычу, най слухать тото, што ся му любить. Но єдно знам істо. Кідь о дакілько сто років бы мали прийти даякы археолоґове досліджати на теріторії, де колись жыли Русины, барз бы-м хотів, жебы выкопали зо земли книжку Штефана Смолея, не авдіодіск нашых сучасных ґруп. Іншак ся будуть барз вельо мусити языкознателі на основі найдженого задумовати над тым, што то быв за пречудесный язык, тот наш, русиньскый.

На Фотоґрафії: Перша польска гімна зо середньовіку.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

1 Comment

  1. Viktor

    Toto sja mi lubilo: “міджі різныма „самограйковыма модерныма“ свадбляныма ґрупами, котрых основу творять холем два електронічны сінтетізаторы, якы мають заступати цілу орхестру плус холем пять козмічных звуків з іншых планет. ” :-))))

Коментар

Археолоґія языка

0

Кідь археолоґове з часу на час найдуть даякы стары папірусы, ці холем їх фраґменты, не є то лем потіха про історіків, котры занимають ся тым котрым народом і його історійов і културов. Хосен з того можуть мати і языкознателі, котры такыма знаходками годны реконштруовати язык – його подобу в данім періоді.

Таков малов археолоґійов языка є і спознаваня фолклору. Він быв все і формов передаваня языка з ґенерації на ґенерацію. В старых співанках є укрыте богатство языка, мож там найти слова, на котры сьме вже позабыли, но як раз коло тексту співанкы собі на них можеме спомянути, або там можеме найти і слова, котры сьме нияк під впливом асімілації і мішаня языка з языком майоріты уж не знали. Дякуючі такым текстам можеме тоты слова і вертати до жывого языка.

Штефан Смолей, русиньскый писатель, лавреат Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, ня членьскій громаді Сполку русиньскых писателів Словеньска обдарив ня книжками, котры выдав у 2015-ім році. Аж дома єм пришов на то, яке цінне діло тот його подарунок обсяговав. На веце як 180-ох сторінках Смолей выдав „Народны співанкы“ зо свойой лабірьской долины, котрых є коло коло 400. Суть то стародавны співанкы, котры сам по нашых людях зберав, упорядкованы подля нагод, коло котрых ся співали, із котрых знам лем малокотру.

Тото „звічніня“ в книжній формі, яке зробив Смолей, хоць як сам пише, было бы іщі того вельо, што бы ся дало зозберати, є барз важне. Оно то не є важне лем в тім, же є то якбач остатній час таке дашто робити, покля ту іщі хтось з нашой старой ґенерації на тім світі є. Є то важне і про нас, бо в співанках можеме найти слова, о котрых собі думаме, же в русиньскім языку не існують, а головно, є то важне про ґенерації по нас, котры і вдяка такым документам будуть мати образ і языку Русинів, о його чістоті і красі в данім періоді.

На Словакії в остатнім часі є барз популарне грати русиньску музику. Найоблюбеніше то є міджі різныма „самограйковыма модерныма“ свадбляныма ґрупами, котрых основу творять холем два електронічны сінтетізаторы, якы мають заступати цілу орхестру плус холем пять козмічных звуків з іншых планет. Дакотры суть творены Русинами, дакотры Словаками, котры інштінктівно насили на трендову вовну, котра їм може здобыти популаріту і грошы з граня, ці продая дісків. Тоты, котры суть творены Русинами, як бонус не перабляють лем нашы народны співанкы, але де-ту ся появить і даяка властна творчость. Но і єдны і другы ґрупы мають дашто сполочне. Є то много раз катастрофалный язык. Нелем в новых співанках, котры вытворили самы, і в котрых то мож оправдати як наслідство асімілації і словакізації, но і в тых старых – народных.

Якось каждый знать, же як хоче співати по анґліцькы, мусить по анґліцькы добрі знати і кібы быв з Монґолії. Сміх выкликать уж лем планый акцент, не бісідую уж о тім, яку ганьбу бы собі чоловік наробив, кібы слова калічів так, же бы то уж не быв ани анґліцькый язык, але лем „вольны варіації“ на тот язык. Є смутне, же кідь хтось уж хоче схосновати тот тренд популаріты русиньскых співанок, не чує таку саму одповідность, же в тім языку мусить співати добрі, же мусить текст досправды знати, не лем так, як ся му видить, же бы тото слово могло звучати. А што є іщі гірше, же так, як бы быв про людей чоловік, котрый бы співав спотвореным анґліцькым языком, смішным, ґрупы, котры співають спотвореным языком нашы стары співанкы, никому не перешкаджають і суть на максімумі популаріты.

Жычу, най ся вшыткым ґрупам добрі веде. І каждому дожычу, най слухать тото, што ся му любить. Но єдно знам істо. Кідь о дакілько сто років бы мали прийти даякы археолоґове досліджати на теріторії, де колись жыли Русины, барз бы-м хотів, жебы выкопали зо земли книжку Штефана Смолея, не авдіодіск нашых сучасных ґруп. Іншак ся будуть барз вельо мусити языкознателі на основі найдженого задумовати над тым, што то быв за пречудесный язык, тот наш, русиньскый.

На Фотоґрафії: Перша польска гімна зо середньовіку.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар