Голосник

Автостереотип

Раз

Зчудуваний пан Журден долго не міг ся успокоіти. Хотіл написати писмо до милой дамы, а ту ся го звідуют, ци лист буде вершуваний? Премудрий філософ-учытель му повідат, же писати мож, хоснуючы або верш, або прозу, не інакше, і што кажде писаня, котре не єст прозом, єст вершом. Аж тепер пан Журден ся дознає, што заєдно і він гварит прозом, през сорок років – ден в ден. Коли ся чловек такє дознат, не годен спокійно дале жыти.

Не сут обдарены фантазийом тоты, што не знают достеречы кругом – в реальности, манєрах, традициі, поступлюваню з згоді в утертыма схемами – той правды, котра поміщена єст в ріжных деталях, людскых захованях, завислости і рутині, котрых на штоден ани не хочеме достеречы. Єст рідко стрічаний тот вид звиджынь, креативной орієнтациі в просторі, быстроты і таланту, проявів шырокых горизонтів, котры ся берут з землі, природы, звыків і штоденной роботы. Бо принимат ся, што понятніст, притомніст і фантазию треба ідентифікувати з фікцийом, з уявліньом якысого ниґде не присутного істнуваня. Лем же, тото што нияк не істнує, утопійны мриі, ілюзиі, добры сут до розповіданя в байочках, леґендах, або літературі science fiction. Там мож переконуючо засвідчати про смокы-шарканы, прінців і прінцессы, духы, ґномы, богынкы і желізны волкы. Такы оповіданкы добры сут для діти до прецизийно зазначеного віку, не старшых. Потім творця байочок достає заслужене мено – оповідача несотвореных історий, або дітинячого бортачка.

Беручы реальніст як твориво, правдива сила уяв єст годна побудувати дашто занимаюче, нове і інтересуюче. Тa чом самы про себе твориме іррацийональны міты, придаєме вартости і оцінюєме назначений культуровыма уявами фалат землі, ідеалізуєме выбрану нами част люди і оповідаме арбітральны осуды о другых? Тоты о нацийональным характері Русинів сут єдныма з обґрунтуваных і фурт присутных застарілых байковых творів. За нима, мала бы іх векшына быти обдарена комплексом психічных і фізичных прикмет, якы іх одділяют од інчых народів. Такы руснацкы особливости то найчастійше стрічаны типы заховань, системы постав, вказуваны ґрупом вартости і соспільны переконаня. Тот нацийональний характер мал бы ся основати, быти вывченым, або перевзятым з давных поколінь з цілым системом норм, взірців, вартости і ґруповых цілів. І таку руснацку ментальніст можеме штоден видіти, або самы презентувати. Можеме собі самым представити і доводити істнуваня автостереотипового «духа народу».

Два

Михалівскій Ватрович пристанул попри столі, де выставлены на продай были ріжны лемківскоязычны выдавництва. Почал іх перезерати і зачали сме бесіду. Взріла го якыса породинена з ним жена, котра біжыла в розкопанци деси перед себе.

–  Ноле посмотр ся мают книжкы по лемківскы – повіл Ватрович.

Неє ниякого лемківского языка – выстрілила як з канона – тото знам, наш священник нам тото давно повіл.

Видиш єй… знал єм наперед, же она так повіст – без жалю додал Ватрович.

Жена мало не перевернула цілого краму з книжками, не зашпотала і впала. Так полетіла, де єй очы понесут, довєдна з єй обявленом жытьовом правдом. Грекокатолицкій піп єй повіл ясно – лемківского языка неє, то і лемківскых книжок быти не може. Хоц бы і были, то іх неє, а єй очы видят лем тото, што она хоче видіти. Заховайте од того, жебы єй дахто наказал книжку купити і єй чытати. За вельо того доброго, такій афронт. Потрясло бабом, як чортом од свяченой воды.

Непорадні і покус смішні заінсценізувала тота жена драматичну історию, котра найвеце повідат не про ню саму, лем про нас вшыткых – про Лемків. Надзвычайні коротко і стручні запрезентувана ту была ґрупова самооціна, лемківскій автостереотип – уявлены знагла опініі о своій рідній ґрупі. В реченым припадку не было о ниякых позитивных лемківскых прикметах, лем о ґанчах. До такой самооціны не треба ани прирівнуваня до представників інчых ґруп. Тому автостереотипови того не было треба.

Лем жену не обвинял бы-м нияк. То не она тому винна, же хоц бы ся голосила за Лемкыню і выкричала свою квестию парадным вершом в літературным лемківскым языку, то ани не подумат, жебы был на світі присутний якысий лемківскій язык. Неє і уж. Так засвідчыл єй ґуру, неквестийонуваний авторитет, якого грекокатолицкы предкы подібно приказали чествувати. Хоц бы од часів предків Боднарчанкы духовны отцьове одмінили ся барже, як нарід з которго ся выкарали. Найбільше заінтересуваны доводжыньом проблемату неістнуваня лемківского языка і функцийонерами чужой нациі. Більше неґативныма героями той сатиричной сцены сут тоты, котры стоят ззаду і підповідают ріжным бідакам неправду, жеруют на дачыім незнаню, выкорыстуют свою позицию утвердженого соспільного лідера, жебы шырити в народі іґноранцию і анальфабетизм. Зогыджати Лемкам іх лемківску достоменніст. Грошом од вірных ся не брыдят, іх говір мают за нич. Бізовно.

Інтересує мя, як бы такы «освітникы» ся чули, коли дахто бы ім повіл, што єден хлоп зо села Моринці, неякій Шевченко, почал писати народны стишкы в наддніпряньскій малорускій говірці, а лем товды, коли тот досправды здібний артиста хотіл якысий вызначнійший твір написати, напримір драму, то ліпшым як сельскій балак был му росийскій літературний язык?

А дале і з русифікаторами, польонізаторами, словакізаторами може си Лемко легко в тот сам спосіб дати раду. Бо антирусиньскым ідеолоґам брыдь і чужий єст тот вид культуры, в котрым то русиньскє писане слово мало бы быти основном вартістю, а чытаня літературы – пожаданым взірцьом захованя. І по тым іх познате, тых што роблят чеснотом – шыріня фобіі – до рідного печатаного слова Русинів.

Писал по войні Іван Руснеко про «освітників» зо свого села –

«Писал в книжках пан Зілиньскій

(давно звали го Кобаса)

Же люд з села Бонарівка

Інча раса, ліпша раса.

 

Бонарівка, Опарівка,

То потомкы «запоржців»,

Гварил доцент пан Зілиньскій,

Твердили і єґомості.

 

Говорили такы чуда

Євин, Клюфас, Цолта, Узкій

І твердили, же то люде

Украіньскы, а не рускы.»

Три

Термін «стереотип» был введений в соспільных науках Вальтером Ліпманом в 1922 р. В Польщы, в тамтым часі, в розправі «Нацийональна меґальоманія», Ян Станіслав Быстронь окрислил прикметы, котры природні приписує ся «чужым» – анормальніст, одмінніст і чорніст (прим. чорне піднібя, ци другы части тіла). Своіх люди тоты прикметы мали бы ся не імати. Єднако, окрем стереотипів, котры односят ся до другых, даст ся описати і автостереотипы т.є. упрощены, часто емоцийны оціны, неповязаны з реальністю, котры тыкают ся своіх. Дослідник вказувал, што приписуваня стереотиповых, неґативных елементів «чужому» мат послужыти повеличаню вартости свойой ґрупы, то єст до пошырюваня нацийональной меґальоманіі.

Лем так досправды, з образу чужынця мож легко вычытати барже образ самого себе, не другых. Автостереотип возникат сам, незалежні од сопоставліня прикмет, приписаных своій ґрупі. Тото, як самы себе в векшыні видят і оцінюют, переносят на односины до світа, на трактуваня інчых членів рідной ґрупы і односины до «інчых», напримір до презентуючых одмінну расу, достоменніст, політичны погляды, ци культурний смак. Горджыня ся свойом цінністю дає почутя безпекы, але неґативна самооціна веде до фрустраций, в консеквенциі рівно може вести до аґресиі взглядом «інчых» як і членів свойой ґрупы – до автоаґресиі.

Недавно Украінці позберали підписы під петицийом о забераня украіньскых пашпортів за сепаратизм. Од віків ліпше было вытратити, або прогнати з краю люди чужой віры, як рацийональныма методами не допустити до шыріня ся заразы. Історикы можут сыпати доказами, коли загорожыня, выкликане епідеміями, войном, голодом, вело до гляданя – oфірнoго цапа, котрым ставали ся етнічны, або реліґійны одмінникы, уважаны за джерело вшыткого нещестя. Лем така постава бере ся з темноты, іґноранциі і потребы зрозумліня непонятого, горозного і незнаного. Мож бы продолжати досліджыня над лемківскыма автостереотипами, жебы на кінци показати типове в культурі помішаня неґативных з позитивныма прикметами. Можеме тым способом дістати опініі, котры бы мали засвідчати, же Русины не мают добрых припущынь про свою ґрупу. Выказати, што домінуют важны неґативны прикметы нацийонального характеру Лемків, котры ведут до величественного комплексу понижыня взглядом другых народів. Але в теоретичных моделях повідат ся, же мусіло бы тото почутя меньшецінности быти повязане з компенсуючым почутьом высшости Русинів взглядом другых народів. Ставлям фляшку тому, котрий тото доведе і оставлям досліджаня той припустной «основной» русиньской прикметы етнічным опонентам.

Факт, што автостереотипы берут ся з фундаментального культурового змісту, веде до внеску, же не даст ся іх поминяти, маніпулювати, або думати же мож іх легко зміняти, хоснуючы якысы промоцийны акциі, або усвідомлюючу пропаґанду. Переконали ся о тым тоты Украінці, котры за грошы Фундациі Баторого вели нарушаючу закон кампанію, направлену на вынародовліня Лемків перед списом в 2011 р. Можеме сой назовни зміняти выгляд себе, села, хыжы, публичных просторів, любувати ся в моді, ґаджетах, одмінити і культуровий климат на фестівальчыку, але Русины мают глубоко поскрывану в ріжных неекспльоруваных місцях свою достоменніст, і в моім понятю, в понятю лемківского ідеолоґа, доказуют єй о вельо за рідко.

Ґруповий русиньскій автостереотип то стандаризуваний образ Русинів і уявлены прикметы, котры сут тісно зъєднаны з почутьом приналежности до ґрупы. Сут они формулуваны емоцийні і вартістюючо, прото не сут елястичны як ґума. Мож прібувати іх натягнути аж під шыю, та ременьом звязати, лем як знагла зробит ся за тісно, то каждий ремін і кажда ґума не вытримают і тріснут. Біда тому, хто тот мотуз привязал, ліпше му млиньскє колесо на шыю надіти.

До вшыткого, што каламутне, пересічне, до тых плыткых як верхнина на молоку вісти, до непоглубленого знаня, перевзятого безрозумні і приспособленого до свого огляду світа і незначучых фактів, до того вшыткого мож привыкнути. Легко дістати патент на нешколеніст. Пілдньовий курс і сте подібно учытельом лемківского языка. Правдиве вышколіня, познаня правды про світ, люди,  а наконец – про свій нарід, потрібує долгє голошыня правил, перевзятя поставы одважного принципіяльного борця і штоденного мозольного труду. Бо, коли раз за час прийде рідній ґрупі рефлексия, то все она познат, же тото што правдиве, лемківскє і честне, зроджене было в болю, поті і кырви, а не было найдене в ґрантовій капусті, ани принесене боцанами на яр.

Фотоґрафія горі – ілюстрация з байкы Ла Фонтена – Лишка і Боцан, або як збаламутити жывана, джерело – вікіпедия.

В проґрамі вызвучала співанка Ігоря Куцера “Сідит млoда за столиком”.

Шеруй.

О авторі

Богдан Ґамбаль

Присутний. Народил єм ся в Польковицях, на Нижнім Шлеску. Люблю ходити там де мі боронят і радити тото чого не дозваляют повідати. Люблю переносити границі. В радию Лем.фм єм од початку. Окрем радия тых моіх початків было більше - Стоваришыня і улюблена - Руска Бурса. Люблю чытати стары русиньскы ґазеты. Зачал єм публикувати іщы в Голосі Ватры. Контакт: gambal@lem.fm

Коментарі