Голосник

Другый план

0

Комуністам ся в Чехословакії не подарило цалком зничіти Ґрекокатолицьку церьков і їй неіснованя тырвало „лем“ 18 років. Слово „лем“ ту правилне, кідь ся посмотриме наприклад на церьков на Підкарпатю. Но хоць церьков могла од року 1968 в обмедженім режімі функціоновати, предці лем ся штось комуністам в справі Ґрекокатолицькой церькви подарило.

Демократізачный процес в Чехословакії 1968-го року знамый як Празька ярь, скоро перерваный інвазійов войск Варшавского договору, быв добров принагодов і про ґрекокатоликів, котры чули шансу обновити леґалну діялность свойой церькви. Уж в марці втогдышній адміністратор празькой римокатолицькой архідієцезы Франтішек Томашек выдавать публічне выголошіня, в котрім вказує на пронаслідованя Церькви в остатніх роках, і меджі пожадавками в тім выголошіню є і обновліня Ґрекокатолицькой церькви в Чехословакії. На підтримку той пожадавкы послужыла і петіція зорґанізована на выходній Словакії. Єдным із головных орґанізаторів петіції быв пізнішый першый екзарха в Празі, родак із Підкарпатя – Іван Лявинець. В апрілю ся стрічають в Кошыцях, в просторах римокатолицького єпіскопского уряду ґрекокатолицькы священици і єпіскоп помічник Василь Гопко. Выникать тзв. Акчный комітет. Принимать ся резолуція, де ся жадать наприклад жебы „Пряшівскый собор“ не быв платный і жебы была регабілітована Ґрекокатолицька церьков. В юні на основі владного наряджіня была Ґрекокатолицька церьков в Чехословакії обновлена – дістала дозволіня на діяня. То в короткости тото найосновніше, што ся діяло в тых бурливых днях перед 50-ма роками, і што собі в тых днях Ґрекокатолицька церьков у бывшій Чехословакії припоминать.

Комуністічны власти тзв. „Пряшівскым собором“ слідовали два планы. По перше, Ґрекокатолицька церьков была проблемом зато, бо належала під „неприятельскый“ Ватікан і тото повязаня требало перервати. Зничіти єй цалком. Днесь ясно історіци бісідують, же по успішній ліквідації бы слідовала і Римокатолицька церьков, но ліквідація ґрекокатоликів успішнов не была – лем мало священиків перешло на православіє, мало людей, радше терпіли і чекали на „воскресіня“ свойой церькви. По друге, комуністічны власти знали, же Ґрекокатолицька церьков є і носительом народной ідентічности Русинів, є зо свойой єрархійов елементом, котрый укріплять в людях їх ідентічность і як раз тоту ідентічность в тім часі комуністы хотіли вечерькнуть з мапы світа. І зато было так само важным, жебы ґрекокатолици не існовали.

Юн 1968-го року быв ясным признаньом, же першый план не вышов. Но другый план – зничіти церьков як єден із головных елементів русиньской ідентічности в Чехословакії, іщі цалком програтый не быв. Навспак, рихтовав ся на перемогу.

Уж на стрічі в Кошыцях, коло заснованя Акчного комітету, зачінать быти ясне, же власти в церькви переберають священици словакізаторы, не беручі до увагы то, же мають меджі собов єпіскопа, хоць лем єпіскопа помічника. Тот їм, як твердый Русин, до зачатой гры не пасовав. Далшы історічны дії то лем потверджують. Іван Лявинець, котрый по арештованю єпіскопа Ґойдіча діставать од Гопка менованя на тайне діяня у функції ґенералного вікаря із вынятковыма правами, не діставать, што бы ся лоґічно чекало, місце на уряді єпархії в Пряшові, а є менованый за пароха в Празі – мімо центру діяня. Владыка Гопко по різных маніпулаціях з боку словакізаторьского крыла укріплюючого собі власти у своїх руках, кідь з нього робить перед Ватіканом псіхічного неспособного вести єпархію, не діставать з Ватікану менованя за єпархіалного єпіскопа в Пряшові. Є з нього зробленый штатіста, єпіскоп помінчик добрый на свячіня новых священиків, але єпархію зачінать вести священик, апостольскый адміністратор з правами єпархіялного єпіскопа Йоан Гірка. Чудне рішіня, мати в Пряшові єпіскопа, но зохабити вести єпархію священикови. Навеце єпіскопа, котрый за тот самый Ватікан одсидів собі рокы в арешті, і пак пережыв далшы рокы у чеськім выгнаньстві. Далша вызначна особность – василіян Маріян Йоан Поташ, два рокы діє у Пряшові, но по тім, што зачне крітіковати словакізацію цеьркви і одходжіня од „ґойдічовскых традіцій“, є загнаный до Вышнього Верлиха за пароха.

Такых прикладів, як ся словакізаторьске крыло знало пораховати з „русиньсков опозіційов“, бы сьме нашли вельо. Нич на тім, же основнішы были ефекты того порахованя ся з опозіційов і перенятя властей руками словакізаторів. До тых належыть запроваджіня словацького літурґічного языка, котре само о собі не є ничім планым, кібы то было выхосноване на душпатырьску діялность меджі Словаками, котры собі то жадали. Но тото запроваджіня діяло ся і на русиньскых парохіях, часто примушенов формов, не беручі до увагы протесты русиньскых ґрекокатоликів. І тот найважнішый єфект – переписаня у Ватікані Ґрекокатолицькой єпархії в Пряшові, од свого выникнутя русиньской церькви, на церьков словацьку.

Кідь звернеме увагу на то, же почас цілого періоду комунізма мусив мати каждый священик державну згоду на то, жебы міг выконовати душпастырьску роботу, же кажда зміна в церькви, наприклад і то, хто буде вести єпархію, так само потребовала державну згоду, потім нам з того выходить, же словакізаторьске крыло, ці собі то усвідомльовало або ніт, стало інштрументом в руках комуністічных властей, котры по неуспішнім выповніню першого плану – цілкове зничіня Ґрекокатолицькой церькви, слідовали холем выповніня плану чісло два. Плану, котрый мав ґарантовати, же Ґрекокатолицька церьков не буде і надалше важным елементом в рамках народного руху Русинів. І то ся їм подарило.

Є правдов, же Ґрекокатолицька церьков на Словакії не дала цалком гет церьковнославяньскый язык і не перешла цалком на словацькый. Суть докінця села, де ся доднесь служыть лем по церьковнославяньскы, суть парохії де ся служыть і церьковнославяньскы і словацькы. Головно русиньскы реґіоны доднесь тримають церьковный язык предків і боронять ся словакізації. Є навеце правдов, же Ґрекокатолицька церьков на Словакії, кідь смотриме на карпатьскый реґіон Русинів, є єдинов церьквов, котра, хоць з проблемами, але тлумачіть літурґічны тексты на русиньскый язык і дозволять хосновати го в храмах. Но є так само правдов, же уж то не є русиньска церьков, а словацька, і не є елементом возродного руху Русинів, як то было в часах історічных, даколи є докінця барьєров.

І так комуністам подарило ся холем штось. Выповнити другый план. Без їх дозволу, без їх підтримкы, бы то може таке просте не было. І они то хотіли, пасовало їм то. Зато святкованя 50-ой річніці обновліня церькви має про мене і дакус гірькый присмак, присмак другого плану.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: .

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар