Голосник

Хылякова незломніст – до 60. річниці смерти і 150. народин

Лемковина XIX столітя то час, коли будила ся русиньска достоменніст, коли Нарід зачынал своє воскресіня, а такой в Народі тым родила ся выдатна інтеліґенция, котра уж в наступным столітю одограла величезну ролю в творіню лемківской державности. Інтеліґенция незломна, тверда в своіх переконанях, выхована за давныма принципами, днес радше чужыма – свідома свого дідицтва, істориі і, предовшыткым, плекаюча романтычну любов до вітчызны.

Представників спомянутой катеґориі в лемківскым пантеоні мож найти вельо. Днес єст іх о дуже меньше, а напевно, жыючы в інчых часах, інакше продолжуют такы захованя, котры товаришыли тамтым діячам. Єдном з такых выдатных і символичных персон был незломний о. Димитрий Хыляк. Хылякове воскресіня дозрівало долго, ачий жытя направило го на служыня Лемківскій Руси.

Білцарева ХІХ столітя то крениця лемківской інтеліґенциі. З того же джерела выбил о. Димитрий Хыляк – сын Василя і Пелягіі. Пришол на світ 21. жолтня 1865 рока, коли надіі на лемківску республику, здавало бы ся, допіро зачынали квитнути. Розквитали вєдно з народинами будучой основы – люди, котры за парунадцет років будут рядити Руском Народном Республиком Лемків.

10678720_907396272625564_3313407714919904261_n

о. Димитрий Хыляк

Бесідуваня о лемківскій інтеліґенциі тамтого періоду без жадных сумнівів асоциює ся з понятьом староруской орієнтациі.  Жыла она в тамтій части Лемковины уж од долшого часу, што значыт лем тілько, же в молодым Хыляку будила ся старорусиньска достоменніст. Такє выхованя могло быти получене з особом нестора лемківской інтеліґениці – о. Теофіля Качмарчыка, будучого настоятельом білцарівской парафіі в роках 1879-1922. Його влияня та деякых інчых священників, як напр. о. Йоана Прислопского (родом з Камяной), автора Сандецкой Руси, о. Юстина Константовича, ци Кірила Пасічыньского, будувало в молодым Хыляку тверду свідоміст приналежности до Руского Народу. Товды же, о. Димитрий Хыляк, ідучы слідами незломных єґомостів, вступил на священничий пут.

Грекокатолицку семінарию во Львові скінчыл в 1890 році, пак рукоположений, по чым направлений в родинны стороны на парафію Кункова-Ліщыны-Білянка. До днес ходят голосы, же імост, родом з великого світа, не вытримала сельского бытуваня на Лемковині і повернула до своіх родичів. Хоц друга – барже правдоподібна версия – потверджена записом з Грекокатолицкого Шематизму за 1909 рік, вказує, же о. Димитрий Хыляк был вдовцьом.

В 1901 році, рішыньом товдышнього перемышльского єпископа, о. Хыляк был перенесений до парафіі Ізбы з дочырньом церквом в Біличній. З той причыны, же ізбяньскій період о. Хыляка то близко пілвіча, уж тепер напишу, же сеса парафія была другом і послідньом в жытю священника. Свою службу на лемківскій земли о. Димитрий Хыляк закінчыл в ганебний ден выселіня в рамках Акциі «Вісла». Найстаршы жытелі Ізб з великом вдячністю бесідуют о своім священнику, вказуючы на тото, же был шануваном і ціненом особом в спомненій громаді.

11079061_953652851333239_3748301816365906423_n

Грекокатолицка церков св. Лукы в Ізбах, в котрій о. Хыляк служыл до часу повороту до православя, фот. архів родины Косовскых.

Вертаючы до приватного жытя о. Хыляка, по першій жені, за згодом єпископа Константина Чеховича – о. Димитрий женит ся другіраз. Бере сой за жену Польку, Катерину Врубель, котра одраз змогла приняти грекокатолицкій обряд. З другом женом дочекали ся четверо діти, сына Ваня і дівкы: Марисю, Анну і Любку, котры то дівчата перед ІІ Світовом Войном выіхали на Украіну, де пак заложыли родины. Сын Іван по закінчыню высшой освіты учытелювал на Шлеску, а пак до кінця жытя мешкал в Острові Свєнтокжыскым, де был директором тамтышнього ліцею.

Ізбяньскы парафіяне, котрым близка была староруска орієнтация нового настоятеля, горячо приняли о. Хыляка. Вязало ся тото зо сліпом любовю до Росиі, котру Ізбяне асоциювали з тяжкым періодом перебываня в околицях села барскых конфедератів під конец ХVIII ст. Они же, на шыбеничным верху за цервком св. Лукы, вішали непослухнячых Русинів. З помочом надішли росийскы войска. Сеса памят, як видно, была жыва аж до початку ХХ столітя.

Хылякове універсум проявлят ся в прошлым жытю. Старчыт, же прикличеме всякы основны траґічны подіі в істориі Русинів з Лемковины. Мож речы, же невысокій ізбяньскій парох, то великій успіхами жытя чловек. Отец Димитрий Хыляк ціле своє жытя рахувал себе твердым Русином, што з приходом Великой Войны вязало ся з полюваньом на росийскых шпіонів. Жертвом тых оскаржынь в першій шорі явила ся лемківска інтеліґениця. Іронія долі справила, же можеме днес вычысляти, же за о. Хыляком з Білцаревы до Ізб пришол учытель Михайло Гуцялюк (vel. Гуцуляк), котрий сельскым дітям вказувал, котра ідеа найліпша, наймудрійша. Очывидно, в виді такой діяльности не мож дестеречы іщы нич злого. Лем же на початку Великой Войны о. Димитрий Хыляк власні особом Гуцуляка был заденунциюваний і оскаржений о русофільство, за котре горозила смерт. Вязнений Австрияками в Ґрибові, пак в Кракові, конечні нашол ся в першым концентрацийным лаґрі в Европі – Талергоф. Перевезіня Хыляка до Кракова могло быти повязане з листом декана о. Петра Сандовича з Брунар, котрий писал, же сам одмовил присігати вірніст цисарьови. Неодолга антигабсбурского декана вєдно з 27-літнім сыном Антонийом, студентом філософіі, розтріляно 28. серпня 1914 р. в Новым Санчы.

dokument

Писмо з 27. грудня 1927 рока. Підписаний о. Димитрий Хыляк. Фот. Севериян Косовскій.

Талергофска ґеєнна о. Димитрия Хыляка зачала ся 13. листопада 1914 р., Австрийскы шандарі, видячы незломніст духа і віры твердого Русина, знущали ся психічні і фізычні над священником. Охота і воля борбы в енерґічным духовным з Лемківской Руси справила, же сам зголосил ся до лаґровых власти з просьбом дозволити вчыти вязненых німецкого языка. 29. січня 1915 р. в Дневнику Лемка з Талергофу о. Теофіль Курило записал: O. Димитрий Хыляк зачал вчыти вязнів німецкого языка, маючы 10-ох слухачів. Освобожыня ізбяньского пароха з Талергофу одбыло ся іщы перед запертьом лаґру Комісийом Объєднаных Народів в маю 1917 рока.

Інтернуваня в концентрацийным лаґрі, мож речы, зміцнило переконаня Хыляка о положыню його Народу. Міцне влияня мала на тото мученича смерт о. Максима Сандовича та траґедия родины Качмарчыків. Вчас переслідуваня русофілів, перед всаджыньом до тюрмы о. Теофіля і його двох сынів, гонведы шаблями засікли му внучку, а на ґрибівскым рынку повішено його внука.

o. Chylak

Фот. архів родины Косовскых.

По закінчыню войны о. Димитрий Хыляк влучат ся в державотворчу діяльніст свого Народу. Писал до вшелеякой пресы, на ріжны темы, а головні тыкал ся політыкы, істориі і ґеоґрафіі части Карпатской Руси, яком в його переконаню напевно была Лемковина.

Поворот з Талергофу давал надіі на нормальніст. О. Димитрий Хыляк, вєдно з інчыма представителями лемківской інтеліґенциі, борол ся о першу в істориі карпаторусиньску державу. Свій погляд, што до будучности лемківскых Русинів сперал на постановах американьского президента Вільсона. Такой одраз зачали орґанізувати ся першы віче. 5. грудня 1918 р. во Фльоринці, на лемківскій части Карпатской Руси, при присутности близко 500 делеґатів з ок. 300 сел, парох Ізб, бывший вязен Талергофу – о. Димитрий Хыляк заслынул як понадпересічний знавця істориі Карпатской Руси та барз добрий декляматор. 12. марця 1920 р., враз з інчыма діячами з Лемковины, вошол до уряду Руской Народной Республикы Лемків –Верховной Рады Лемківской Руси, в котрій был Міністром Внутрішніх Справ. Як перший, а такой остатній в істориі Лемковины Міністер Внутрішніх Справ, о. Хыляк 31. січня 1919 р. брал участ в стрічы в Пряшові, де остал членом Карпато-Руской Народной Рады.

20150922_145407

Метрыка писана іщы латином, але деякы части уж по рускы. Фот. Севериян Косовскій.

Од той леґендарной хвилі, в церковных метрыках вписувал новонародженым дітям державну приналежніст. Писал Руска Народна Республика (потім – Руска Земля – коли зачали ся переслідуваня зо страны польскых власти).

20150922_144815

Метрыка з 1919 року. Фот. Севериян Косовскій.

Доля не была ласкава для о. Димитрия Хыляк. По єдній біді, приходили наступны. По муках дознаных в Талергофі, другій раз был запертий во вязници польскыма властями 30. марця 1919 р. Завдякы інтервенциі американьского капітана Меріна Купера, о. Димитрий был освободжений в червци 1919 р. Тот же войсковий прибыл на Лемковину по інтервениці русиньской еміґрациі в ЗША, жебы дозерати соспільно-політычну ситуациі в реґіоні. На жаль, священника зас заперают, тепер в лаґрі Домбє, з котрого был освободжений в вересни 1919 рока. В листах до краянів за великом водом писал: Не лишайте надіі! Три рокы был єм в Талергофі, а пізнійше Полякы заперли мя в Домбю. Тепер польскы жандармы находят мя в моій хыжы, в ден і в ночы. 23. марця 1920 р. жандармы провели в ізбяньскым приходстві ревізию, забераючы вшыткы церковны метрыкы, в котрых выступил допис про державну приналежніст. Не обышло ся без арештуваня. По переслуханях в Ґрибові, освободжений 16. квітня 1920 р. І товды ся не піддал, дальше продолжал освободительску діяльніст.

Час по Великій Войні был назначений великом бідом і епідеміями. В листах, публикуваных в еміґрацийных русиньскых ґазетах, писал: (…) Неє што істи. З зерна, якє приходит з Америкы – Ізбам післали три метры на 800 осіб, а інчы села іщы меньше дістали. 

zizd_chylak

Зъізд 9-ох православных священників на Лемковині, 1934 рік. З розпознаных сідят од лівой: о. Юрій Павлишын з Чорного – 3-тій о. Хыляк, стоят од лівой: о. Петро Тарановскій з Фльоринкы, о. М. Гривняк з Перункы, о. А. Іванович з Боґушы. Фот. архів Єпархіяльного Осередка Православной Культуры ЕЛПІС з Ґорлиц.

Єдным з основных проблемів, котрому ставил чела незломний священник, был вербунк лемківскых хлопців до польского войска. Голосно і твердо протиставлял ся забераню граждан Руской Народной Республикы Лемків до тых формаций. За тот міцний протест, зас был поневолений в січни 1920 р. і перетримуваний аж до 10. червця того же рока.

Різдво 1921 рока было не было для Хыляка радістным праздником. В саму велию жандрамы затримали ізбяньского священника. З той причыны не міг уж одправити наступного дня різдвяну літургію. Щестя го тым разом завело. Оне арештуваня скінчыло ся 10. червця того же рока, знаным во світі процесом в округовым суді в Новым Санчы. Попри Міністрі Внутрішніх Справ, перед судом станули другы лідеры Руской Народной Республикы Лемків – доктор Ярослав Качмарчык, адукат з Мушыны (сын білцарівского нестора – о. Теофіля Качмарчыка, котрий, як уж спомнено, был в деякій мірі ментором молодого Хыляка), будучий премєром лемківской державы і  74- літній Миколай Громосяк з Крениці, котрий полнил функцию Міністра Рільництва. Обвиненых діячів боронило трьох адукатів. Єден з них – Лев Ганкєвич зо Львова, кінчучы свою промову звернул ся до польского суду: Засудте іх і вернувшы домів, повіджте свойому народови, што Лемкы хотіли тото, што вы уж мате! Оскаржыня о здраду стану, за котре горозила смерт, остало одшмарене. Вшыткы присутны в суді Русины, по скінченій розправі поіхали на білцарівскє приходство, де вєдно з о. Теофільом Качмарчыком ділили ся своіма поглядами і думали над дальшыма діянями.

Пишучы про політычну діяльніст і погляды того выдатного Лемка, не мож забыти про його сященничий пут. Отец Димитрий Хыляк был завзятым оборонцьом східього обряду перед насильном і ненатуральном латинізацийом. Як знавця вельох языків, в тым грецкого, мал вельо зауваг до тлумачынь на церківно-славяньскій язык, вказуючы на хыбы в новшых выданях церковных книг, котры были хоснуваны тамтышніма грекокатолицкыма парохами.

279_lemko_01

Посвячыня пляцу під будову правосланой церкви в Перунці, 1932 рік. Фот. архів Єпархіяльного Осередка Православной Культуры ЕЛПІС з Ґорлиц.

Рокы 1926-1936 на Лемковині то час великого реліґійного руху. Рускій Нарід повертат до прадідівской віры – православя. Евенементом є тото, же парафія Ізбы з дочырньом Біличном як єдина на Лемковині ціла перешла на православя. Такого явиска не было в жадным інчым селі. То свідоцтво великой пошаны і довіря зо стороны селян. Офіцияльні парафія о. Хыляка остає зареґістувана в варшавскій православній митрополиі 21. вересня 1928 р.

czasownia_w_izbach_kosowski

Православня часовня св. Лукы в Ізбах, днес неістнуюча. Фот. архів родины Косовскых.

Рішыня о переході на православя в о. Димитрию Хыляку дозрівало долго, а насилило ся напевно по выході з Талергофу. Окрем його особистого погляду, же лем православна віра може продолжувати русиньску достоменніст і творити реальну лучніст з великом Русю, конверсия до віры предків мала звязок з політыком єпископа Йосафата Коциловского. Перемышльскій владыка вюл насильну украінізацию грекокатолицкой церкви на Лемковині, што проявляло ся і в тым, же на русиньскы парафіі были делеґуваны украіньскы священникы. Окрем ідеолоґічной діяльности, грекокатолицкє священьство метерияльні выкорыстувало бідний лемківскій нарід, жадаючы за церковну послугу величезны грошы.

Мало хто знат, же політычне діло о. Хыляка розгрывало ся не лем в русиньскій обшыри. В выборах 4. марця 1928 р., православний священник з Лемковины кандидувал з Руской листы до Сойму ПР, на жаль не достал вымаганого чысла голосів, жебы отримати мандат.

Талерговскій період отця Хыляка посередні лучыл ся з дольом священномученика Максима Ґорлицкого. В 1934 р. в селі Чорне одбыло ся посвячыня памятника в чест вязнів лаґру та особы о. Сандовича. Настоятель Ізб разом зо своіма парафіянами взял участ як почесний гіст в великым маніфесті Лемків. Маніфесті, котрий был не лем церковным, але і народовым, одкликуючым ся до споминів і ідей з часів лемківской республикы.

perunka_chylak

Серед священників в Перунці. Фот. архів Єпархіяльного Осередка Православной Культуры ЕЛПІС з Ґорлиц.

В 1942 році о. Димитрий Хыляк остає другіраз вдовцьом. На новым цмонтері в Ізбах спочала його імость Катерина Хылак (з д. Врубель). Самітному товды уж отцьови (діти пішли в світ), родину заступувала кухарка і помічниця Клавдия Юрчышак з дітми.

На рік перед етноцидом в 1947 році, парох Ізб кінчыт 81. років. Выселіня до Росиі были причыном вельох вакатів в парафіях. В єдным з рапортів з 1946 р., о. Владимір Вєжаньскій писал: Ksiądz o. Dymitr Chylak, choć jest już w starszym wieku, (…) przyrzekł, że w miarę sił i możliwości zaopiekuje się południową częścią powiatu gorlickiego i osieroconymi parafiami z powiatu Nowy Sącz. 

Мирне жытя тых, котры не поіхали до Совітского Союзу, остало перерване ганебным 1947 роком. Село Ізбы было выселяне на три туры. Коли більшіст Ізбян выгнано 8. червця 1947 р., о. Димитрий Хыляк, враз інчыма семома родинами, остал в селі тыжден долше. Товды же мал час на забезпечыня церковного маєтку, котрий і так неодолга по выселіню враз з часовньом был розшабруваний. Православна часовня, перед тым як єй розобрано, служыла новым осадникам Ізб за стайню, де тримали уці. Друга тура ізбян была выселяна близко тыжден по першій. Отця Димитрия Хыляка і лем уж 3 Ізбян прилучено до транспорту з Перункы, де пак трафили на стацию Нєґославіце при Шпротаві, на Нижнім Шлеску, до котрой доіхали 10. липця 1947 рока, т.є. о місяц пізнійше як селяне з першого транспорту.

perunka_chylak3

1932 рік. З лівой попри о. Хыляку сідит о. Ш. Пашкєвич з Перункы, а з правой о. П. Тарановскій з Фльоринкы. Фот. архів Єпархіяльного Осередка Православной Культуры ЕЛПІС з Ґорлиц.

Новий період в жытю о. Димитрия Хыляка зачал ся правдоподібні на переломі липця і серпня 1947 р., коли то в Олесници Дольній (Пжецлав) одправил бодай першу православну літургію на земли выгнаня. Офіцияльне позволіня зо страны православного митрополиты Діонісия пришло 10. жолтня 1947 рока. На осін 47′ зачал доізджати до Бжезін в шпротавскым повіті і Бучыны в ґлоґівскым повіті, де нашол своіх парафіян з Біличной. 16. листопада 1947 р. в Стодоловицях (Студзьонках) одправил перше богослужыня (в більшости для бывшых жытелів Перункы і Ясюнкы). З дньом 12. грудня 1947 р., офіцияльным рішыньом митр. Діонісия, направлений был як настоятель на стодоловицку парафію.

В 1950 році, разом з родином Юрчышаків переносит ся до Рокыток к. Хойнова. Ювілейне богослужыня з нагоды 60-літя священьства о. Димитрий Хыляк служыл на Йордан 1951 рока в Шпротаві. Товды тіж офіцияльні основала ся в тій місцевости парафія.

Такой впертости і вытрималости желати можеме днес каждому. Більше як 80-літній священник николи не одмовил доізджати до Стодоловиц. Іздил найперше з Хойнова до Ліґниці, пак потягом до Рудной. В Рудній часом ждали на него парафіяне з фурманком, хоц было і так, же піше ішол до церкви в Студзьонках. 14. листопада 1953 рока, в праздник свв. Космы і Даміана, особисті витал вроцлавско-щеціньского владыку Штефана.

З передань найстаршых його парафіян уж ту, на заході, дознаєме ся, же все, коли лем міг, оповідал о тяжкій істориі свого народу, та головні споминал вязніня в Талергофі. Доґматычны справы православной віры все стояли в него на першым місци. Дітям николи не давал на крестинах інчого мена, як лем такє, котре выпадало в календари на ден народжыня. Сам в вынятковий спосіб підходил до постів. Не раз, вчас посту, был барз міцно ослаблений, а в Страстным Тыжни пожывлял ся лем хлібом і водом.

Кєд лем міг, іздил до родины в Михалові, де часом одправлял Службу Божу. Што цікаве, іздил гын фурманком, запряженом в його власны коні, котры люде привыкли жартібливо называти єґомостями. Перед выіздом до Совістского Союзу дарувал іх родині Дзядиків.

Рокы летіли, а сил было што раз меньше. В листах до дівок писал, же осін свого жытя хотіл бы провести медже нима. Хоц жаль му было лишати своіх вірных парафіян, котры припоминали му о рідній Лемковині – світі, котрого такой николи веце уж не взріл, та єднак рішыл выіхати на Украіну. Попращал ся зо своіма Русинами і іх великом тугом до рідного краю. Згода на выізд з Польщы пришла допіро по смерти Сталіна.

Остатній розділ в жытю того великого чловека розограл ся на Украіні, в Золочові. Там трафил до дівкы, Любы Бас, котра доховала вітця смерти. З переказів внучкы Лідиі знаме, же о. Хыляк не міг прожыти дня без свіжой пресы, котру чытал без окулярів. Внучка споминат, же дідо вчыл єй німецкого і латины. Великіст того чловека то тіж перфекцийна памят і все свіжий ум.

chylak

Осін жытя… Украіна. фот. архів родины Косовскых.

В жолтни 1955 рока, в місцевым шпытали піддал ся операциі грыжы. Сама операция прошла успішні, але явили ся деякы комплікациі. Неодолга серце Великого Русина, священника, Міністра Внутрпішніх Справ, вязня Талергофу, перестало быти. Подля деякых публикаций о. Димитрий Хыляк одышол 22. жолтня 1955 р., але з проведеной 20. жотлня 2015 р. бесіды з внучком Лідийом, дознал єм ся, же священнопротоєрей Димитрий Хыляк вмер власні 20. жолтня 1955 рока. Інча неточніст тыкат ся даты народжыня. Деякы джерела вказуют, же остатній настоятель Ізб вродил ся 2. жолтня 1866 р., а за інформацийом од внучкы Лідиі, єй дідо вродил ся 21. жолтня 1865 в селі Білцарева, на західній Лемковині.

Выходит з того, же 2015 є роком памяти нашого священника. То 60. річниця смерти і 150. річниця народин. Пані Лідия додала, же колиси дідо оповідал як выворожыла му Циґанка, котра переповіла, же кєд дожыє 90 років, буде жыл іщы долго. Як видно, до девятдесяткы бракло єдного дня…

Труна з тілом заслуженого єґомостя одраз остала выставлена в золочівскій церкви. Чын похорону, подля інформаций од помершой уж дівкы, служыло 5-6 священників. О. Димитрий Хыляк был похований в різах, при захованю вшыткых канонів православной церкви.

chylak_pochoron

Правоподібні никому не знана фотоґрафія! Похорон о. Хыляка. Фот. архів внучкы – п. Лідиі.

Думам, же днес, по 60. роках нашого бытуваня в не-бытуваню, можеме сой сміло одповісти на звіданя, што бы было кєд бы не жытя того Великого Русина? В моім субъєктывным одчутю, з полным переконаньом повім, же діяльніст і труд о. Димитрия Хыляка не пішли на марне. Його борба за самостійну лемківску державу, борба о карпаторусиньску свідоміст серед Русинів на Лемковині, борба о свідоцтво віры – за тото вшытко належат ся о. Хыляку великы слова вдячности.

Особливо для мене – представника третьой ґенерациі, котра уж народила ся на земли выгнаня, парох Ізб, член Верховной Рады мойой державы, є символом, леґендом, котра, надію ся, буде вічні жыва, буде свідчыла про нашу незломіст і не позволит забыти нам про наше дідицтво, за котре о. Димитрий Хыляк был годен пострадати жытя. Неє справедливости на світі. О тым переконал ся тот Великій Русин, зато днешня памят про него то перемога над злом ХХ столітя, котре фурт нищыло наш Нарід. Не забывайме про нашых будителів.

Вічна Вам Памят!

10828179_907400572625134_2808802406828389497_o

Портрет находит ся в православній парафіі в Ліґници.

Шеруй.

О авторі

Севериян Косовскiй

Народженый на чужыні. В 2014 році писал матуру з лемківского языка. Завершыл юридичный факультет Вроцлавского Університету. Окрем того што гев, час-до-часу дописує до часопису Бесіда. Любитель давной Лемковины. Годен годинами слуxати про втрачене лемківскє щестя. Актуальні веде веселый проґрам Чірч Ґрамофон (віторок і четвер по 21.00 год.). Контакт: seweryjan@lem.fm

Коментарі