Голосник

«То істория о зниканю, а не проба реконструкциі лемківской культуры» – бесіда з режысером спектаклю «Єм памятю» Войцєхом Фаруґом

7. серпня/авґуста 2019 рока в Ґорлицкым Центрі Культуры одбуде ся премєра штукы «Єм памятю». Спектакль являт ся експедицийом в глубину істориі Лемків, експедицийом до утробы маґічного світа лемківскых леґенд і звыків, поворотом до часу, коли кажда гора і каждый камін бесідували свою історию, а такой за каждом з тых історий ховали ся страшыло або дух.
Чом варшавскій режысер рішат лишыти місто, приіхати, было-не-было, на провінцию і зробити спекталь о Лемках?

Хтоси колиси повіл, што провінция, то стан ума. Мож го осягнути так само добрі працуючы в Варшаві ци інчых містах. Моя творча дорога все звязана была з ріжныма місцями, мал єм нагоду робити і в Варшаві, і – напримір – в Валбжыху, і так по правді, не достерігам ниякых ріжниц. Волю робити дале од хыжы, бо мож ся легше сконцентрувати.

Начальным пунктом, а і тым, што было найбарже потігаюче, было незнаня. Коли зачали сме з Катажыном Павловском і Яковом Кручком, з котрыма ся знаме од долшого часу – они, як раз, являют ся спілтворцями цілого проєкту – думати про тото, то они шмарили гасло Лемкы. Зачали сме глядати і вказало ся, што є то абсолютні неспенетрувана через польскій театр обшыр. Была то найбільша мотивация до реалізациі. Свідоміст, што входиме в обшыр, котра остає поза загальным дискурсом. Окрем того, візия выіхати поза великє місто, реалізувати проєкт позаінституцийональным театром, была для нас барз атракцийна. Барз люблю такы проєкты, котры выходят поза схемы репертуарового театру.

Як выглядат процес творіня ся спектаклю?

Заложыньом пєсы было, што родит ся він на стыку спектаклю реалізуваного професийныма театральныма творцями з локальном соспільністю. Такє ся переважні не робит. На сцені буде мож видіти пятеро професийных акторів і 15 представників місцевой соспільности в єдным жывым, а моментами стихійным тілі.

А як выглядало познаваня істориі Лемків?

Для нас найважнійше было тото, што взяли сме з ідеі бритийского театру з локальном соспільністю (в ориґ. community theatre) . Мы такій рід голосника, каталізатора, котрый помагат артикулювати історию того, што люде хотят оповісти. То не так, же приіхали артисты з великых міст на провінцию і роблят свій театр, але основным было стрічатие ся з людми і они оповідают нам істориі, якы за іх опінійом повинны быти запамятаны, оповідают о людях, о котрых хотіли бы, жебы памят была підтримана. Мы разом з нима, але хоснуючы нашы нарядя, будуєме спектаткль, де они – в деякій мірі – остают сіплтворцями сценария, а тіж выконавцями. Мы іщы перед премєром, зато фурт призераме ся способам, як тоты два сценічны елементы зо собом спілпрацуют.

Зачало ся од бесіды о істориі, памяти, о тым, што єст важне – в контексті барз локальным. Перша тыжньова стріча з жытелями Ґорлиц і околиц была в червци. Скінчыла ся варштатовым показом, а пізнійше вытягнули сме декотры ниткы з того, додали сме ріжны елементы. Част сценария то списаны бесіды з Лемками о Лемках і з припадково стріченыма людми з околиці про Лемків. Спектакль є тіж записом нашой дорогы змаганя ся з том темом, познаваня єй, спознаваня проблемів, котры видно і в тым, же хочеме робити пєсу о Лемках, самы не будучы Лемками. Ішло нам о тото, жебы нон спектакль вірні тото вказувал.

Єдна зо сцен (дашто уж повіме наперед), то запис бесід, котры вели сте з людми, і выникат з ней, што місцевы не знают нич о Лемках. І з єдной страны тото шокувало, але з другого боку, прецін знам, же так єст.

То єст дост великій проблем, з котрым стрітили сме ся при реалізациі того проєкту. Мы вышли в місто і были отворены на тото, што приде, а тото, што пришло, явило ся тырвожным. По правді же, вышли сме лем на піл дня награнь на улицях Ґорлиц і околиц. Тоты поставы, з котрыма сме ся стрітили, або такы, котры мож выокремити, то істо лем свого рода одтинаня ся од темы, бесідуваня, же нич не знам, не памятам, або ведіня ґу двом форматам – бесідуваня, же памятам штоси, же была акция Вісла і выселіня і стоп. Або втиксаня Лемків в своєрдіну фіґуру жертвы, мартиролоґічну фіґуру. І была тіж кічувата естетизация, же вшытко такє крас, же добра кухня. Домінуюче было тото, што дало ся одчути – же то не перероблена тема. Для дакого, хто приходит ззовни і прібує ся дашто дознати, дало ся видіти, же в польско-лемківскых реляциях фунґує напятя, при тым фурт є потреба го вкрывати. Переслухавшы тоты награня, хоснуючы методу verbatim theatre (выкреуваны через росийскій Teatr.doc), піддано лем деякій римізациі декотры сентенциі, решта остала, так як было в ориґіналі. Для уважного слухача, думам, тоты напятя будут ясны. Надію ся, што сцена буде тіж дакус автоіронічна, бо мы ся смієме з самых себе, з думкы, же хтоси хоче прити і зробити спектакль, надіючы ся, же дітхне той сутьовой середины. Мы ся лем слизґаме.

О чым є пєса?

Спектакль є о заниканю і зниканю культуры. Єдным з важных рішынь было тото, же не хочеме ограничыти Лемків лем до фольклору. Він лем в дрібных елементах ся явит. Здає ся мі, же коли бы сме приіхали, вывчыли парох співанок і іх одтворили на сцені, то было бы страшні кічувате. Было бы то такой лем удаваня. Мы в спектакли нич не удаєме. Вказуєме історию, котру сме розпознали і являт ся она історийом о зниканю, о неприсутности, а не пробом реконструкциі лемківской культуры. Маме таку сцену, котры называме Берком, і фактичні то показ гры, в якій ся діганяме, але то сцена о тым, же культура вымагат того, жебы єй прямо передавати, є продолжыньом єдного поколіня в другє. Коли лучніст є перервана, то культура замінят ся выключні в одтворюваня. Приміром най буде польска культура і ансамбль Мазовше. З єдной страны добрі, же сут і вакзуют по світі свою версию польского фольклору, але з другого боку приходит звіданя, якій то має звязок з фактичном культуром, зо вшыткым тым, што посписувал Кольберґ. Бракує лучности поколінь, то лем репродуцкия. Од того втікали сме в тым спектакли, далеко му до фольковой естетизациі. Форма єст радше сучасна. В музиці, скомпонуваній через Стіва Наша, мож чути звукы, котры зобрал гев, але перетворил іх на модерный спосіб.

Барз ся тішу, што проґрам буде в двох языках. Сам фінал спектаклю буде по лемківскы, не буде тлумаченый. Лем же не буде так, же хто не знат языка, тот не зрозуміє нияк, але певно не зрозуміє вшытко. Бо тота сцена є тіж о тым, же маме доступ лем до выбраной части істориі. Оддаєме голос Лемкыни. Анна Горбаль бесідує о выселіню. Думам, што мы тіж недокінця маме право бесідувати про тото зо сцены, можеме ся до той істориі даяк однести, але сама істория остає в ориґіналі.

Думаш, же коли вышли бы сте на місто даде в Польщы і звідували о Лемків, дознали бы сте ся дашто веце, бо гев, як бесідуєш, видно іщы тоты напятя?

Думам, же дознали бы сме ся іщы меньше. Ту з правды є штоси такє, же кєд дахто бесідує, же нич не знат про Лемків, то выдає ся, же нич не хоче повісти. Барз бы сме хотіли пышнити ся вельокультуровом Польщом, але загальнопольска свідоміст є іщы гірша, як думам. Спектакль будеме вказувати штыріраз: в Ґорлицях, Яслі і Коросні, але надію ся, же поведе ся го і шырше вказати, а то бы было важне.

На знимці горі: Войцєх Фаруґа (фот. Радослав Казмєрчак)

Шеруй.

О авторі

Наталія Малецка-Новак

Хоц по школі інжынєр, то не тыкат ся роботы по тзв. фаху ;) Зато уж од вельо років доносит о вшыткым, што ся діє на Лемковині. І не лем. Контакт: natalia@lem.fm

Коментарі