Голосник

Миколай Буряк (1903-1986)

0

Байка то чудовий жанр в літературі. Байка не лем для діти добра, бо байка бавит, але і вчыт. А наукы потрібує каждий, тіж старий. В нашій народній творчости, маме трьох вызначных байкарів- Івана Кызака (1856-1929), Івана Русенка (1890-1960) і того, котрого особу, днес, в 112. річницю народин, припоминаме – Миколая Буряка. 

Народил ся 21. мая 1903 рока в селі Смеречне к. Дуклі. Од 10 рока жытя выховувал ся лем з мамом і сестром, понеже няньо вмер. Вчас І Світовой Войны выіхал зо сестром до Росиі, лишаючы маму на Лемковині. Ту в роках 1915-1918 Миколай кінчыт пару кляс основной школы, задвякы котрым добрі познає росийскій літературний язык. Пак, вертат з сестром до рідного села, де зачынат ґаздувати на рідній земли. В 30. роках XX. віку еміґрує на три рокы до Зъєднаных Штатів Америкы. Гын, в “Карпатскій Руси”, під псевдонимом Залісян публикує своі першы вершы – байкы. Коли вертат до Смеречного, зас веде ґаздівку і остає громадскым писарьом. Там, в самым серци гір, остає свідком найперше выселінь на Радяньску Украіну, пак тяжкых боів на Дукляньскым Перевалі, аж, вкінци, на власній скорі досвідчат ганебне выгнаня в 1947 році. Выселено го до місцевости Осіна в новоґардскым повіті. Через 20 років працує в тамтышнім ПҐР. По переході на пенсию, в 1968 році верат до рідного краю. Нажаль, його селечка уж не было, замешклал в сусідній Зындрановій в дівкы Мариі і зятя Федора Ґочів.

Літерацкій дебют, котрий явил ся на странах “Карпатской Руси”, нашол продолжыня по 1958 році в украіньскій ґазеті “Наше Слово”, де публикувал на Лемківскій Сторінці. Його прекрасна творчіст то в більшости байкы, котры, окрем основных примет, завершают в собі моральны і жытьовы акценты. Миколай Буряк, здавало бы ся, в своі байках в великій мірі одкликувал ся до минулого, до свого богатого жытя, досвідченого часто траґедийом лемківской долі.

Байкар – Миколай Буряк вмер 3. вересня 1986 рока, в лемківскым селі Зындранова.

За тым мотузком, можете прочытати збірку творчости поеты, выдану стараньом Товариства для Розвитку Музею Лемківской Культуры.


Кура і брылянт 

 

За стодолом собі кура
Смітя розгребала.
І в тым смітю, як то кура,
Пожывы глядала.

Нич не нашла, лем дорогє
Зерно брылянтове.
Было оно там страчене
І ладне, як нове.

Кура його не цінила,
Хоц было выбране
І охотно бы го дала
За зерно ярчане.

Так даколи і для люди
Злы часы настают,
Же за малий кусок хліба
Золото оддают.

Шеруй.

О авторі

Севериян Косовскiй

Народженый на чужыні. Родове гніздо: Ізбы, Ждыня, Ясюнка та Реґєтів і Ріпкы. В 2014 році писал матуру з лемківского языка. Завершыл юридичный факультет Вроцлавского Університету. Окрем того што гев, час-до-часу дописує до часопису «Бесіда». Любитель давной Лемковины. Годен годинами слуxати про втрачене лемківскє щестя. Актуальні веде веселий, дискотековий проґрам Чірч Ґрамофон (віторок і четвер по 21.00 год.). Контакт: seweryjan@lem.fm

Коментар