Голосник

Не бойме ся Русина

Якраз днесь вышло так, же приготовлюю „Вступне до контроли“ 17. юла, в день, коли Ґрекокатолицька церьков святкує свято блаженого священомученика Павла Петра Ґойдіча, пряшівского єпіскопа. Ніт, не хочу заходити до конфесіоналных дімензій той особы а докінце ани до того, же є про Русинів, котры суть ґрекокатоликами, святым чоловіком.  Бо Ґойдіч має про Русинів і інше значіня. А тото значіня мусить признати каждый, без огляду на церьковну приналежность. Його на Пряшівскій Руси можеме раховати як єдного з остатніх, кідь нє остатнього, великого будителя перед насилнов українізаційов, котрый про Русинів зробив много хосенной роботы.

Павел Петро Ґойдіч як пряшівскый єпарха вів своїх вірных нелем реліґійно, але і народностно. В часах Ґойдіча были офіціалны пресовы орґаны Ґрекокатолицькой єпархії в Пряшові, пастырьскы писма ітд. писаны „язычієм“, котре ся втогды брало як літературный язык Русинів, його проповіді были по русиньскы, так, як і звыкнув бісідовати зо хвоїма вірниками. Єпархія была в Римі записана як „ruthenorum“ – русиньска.  О його гордости на то, же є Русином, о любви до того народа і о тім, же хотів про свій народ добро і высшу якость жывота, свідчіть і його намаганя о зряджіня ґімназії про Русинів. Сам писав тогдішньому презідентови Чехословацькой републікы: „Не просиме златы горы-лісы, не жадаме одпущіня дані, ани поміч про безробітных, не жобреме о нияку милостыню. Жадаме лем то, што нам на основі Конштітуції і природного права належыть – жебы ся русиньскы діти в русиньскых селах могли учіти по русиньскы.“ Резултатом того писма было выникнутя ґімназії з назвов Ґрекокатолицька руська реална ґімназія і то на основі вырішаня Міністерства школства. В тім, што вшытко Ґойдіч зробив про Русинів і як запалено піднимав їх свідмость русиньства, бы ся дало продовжовати. Хотів бы єм але з того вшыткого підкреслити єден вызначный факт.

В році 1940, перед списованьом людей, Павел Петро Ґойдіч, як пряшівскый єпарха, загнав своїм священикам обіжник в котрім написав: „…жебы ся наш вірник записав такым, якым досправды є… зато, же нашы люди хоснують вшелиякы назвы – Русин, Руснак, Руськый, Підкарпатьскый Рус, Українець, ітд., што нас роздробує і ослабує, зато барз прошу, жебы про єднообразность мы при найблизшім переписі людей записали ся за Русина, Русинку, як нас назвав наш отець Духновіч…“

Даколи мі то прийде так, же тото, што зрозумів Ґойдіч перед веце як 70-ма роками, Русинам може не є даколи ясне доднесь. Іншак бы Світовый конґрес Русинів, котрый быв заснованый як Світовый конґрес Русинів, не мінив, на основі вырішаня пару людей в презідії, без векшых конзултацій з членьскыма державами, зачати хосновати назву Світовый конґрес Русинів – Руснаків – Лемків. Жебы было ясне а не дішло у дакторых чітателів ку даремному підвышіню пулзу, на што не є причіна, треба повісти, же не є моїм інтересом, жебы локалны етнонімы як Руснак ці Лемко, перестали быти хоснованы. На локалній і інтерній уровни хосновати назву, котра днесь докінце наповідать і о тім, з котрой части „русиньского світа“ Русин походить, є абсолутно в порядку. Докінце бы то было в порядку і в тім припаді, кібы в преамбулі штатуту Світового конґреса Русинів было написане, же конґрес є конґресом Русинів, котры ся в різных частях свого населеня называють Русины, Руснаци, Лемкы… Але має то быти в назві?

Ефект того „щастливого“ рішаня назвы конґреса є скоріше траґічный, як хосенный . Ніт, нє в нашых інтерных одношінях, але в одношінях ку вонкашньому світу. Хоснованя „тройназвы“ конґресом ся може легко стати ґвером в руці нашых нежычливців, котры нам можуть повісти, же ани сами не знаме што сьме, же конґрес є властно „федераційов“ а докінце, же властно я і Ваньо зо Ждыні не сьме єден народ. Або сьме, лем треба прияти, же тот народ є україньскый. Тадь і СФУЛО рада всягды пише, як ходить на найзападнішы лемківксы, або україньскы теріторії, а то напишуть під фото, де стоять помалы коло Попраду.  Также вернийме ся до року 1940 і актуалізуйме Ґойдічовы слова: хоснованя назвы Світовый конґрес Русинів – Руснаків – Лемків, то же ся не знаме доїднати на тім, жебы сьме ся холем в рамках конґресу знали перед світом презентовати так, як нас назвав Духновіч і тым демонштровали, же хоць маєме свої локалны етнонімы, котры нихто никого не тискать, жебы дале не хосновав, але же приналежыме до єдного народа Русинів, нас лем роздробує і ослабує.

Не бойме ся Русина. Не бойме ся того слова, котре означать наш народ, россіяный в многых державах, з властныма локалныма назвами, властныма языковыма варіантами, але єдной крови. А небойме ся ани Русина Ґойдіча. Не бойме ся ку ньому приголосити, як ку великій особности нашого народа. Без огляду на то, яка є наша реліґійна приналежность. Бо і кідь собі оддумаме його значіня про русиньскых ґрекокатоликів, його значіня народного будителя є про вшыткых Русинів єднаке. У ґрекокатолика Духновіча то предці нихто не спохыбнює.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси, в місті Пряшів. Локалпатріот. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі Вступне до контроли о 18.10 год. Каждый робочій день од 8.00 год. мож слухати його Корзо, в котрім вас возьме до світа актуалной політікы. Контакт: petro@lem.fm

Коментарі