Голосник

Не така

1

В єдній бісіді з мойов колеґыньов єм ся дізнав, же як поступав фронт і Червена армада зачала поступно высвободжовати теріторії од Німців, люди на Підкарпатю ся не знали дочекати, коли вже прийдуть „руськы“. Брали їх за своїх. Обіцяли собі од того, же конечно дістануть свободу, же вшытко буде так, як было перед войнов. Кідь пришли на то, же на теріторії освободженого Підкарпатя оперує НКВД і робить ся вшытко про то, жебы го овладнути, по войні приєднати до Совітьского союзу і завести твердый режім Сталіна, зачали скламаны бісідовати, же „не такых руськых сьме чекали“. Ілузія з „русьскых“ поминула барз скоро.

Кідь перед  25-ма роками выголосила на розвалинах Совітьского союзу Україна свою незалежность, не думам, же бы з того жытелі Підкарпатя не мали досправдову радость. Не думам, же бы нововыникнуту Україну не хотіли брати за свою державу, же бы ся не надіяли, же теперь вже буде ліпше. Тадь о тім свідчіть і голосованя в референдумі з децембра 1991-го року. Значна векшына жытелів той области, котры пришли голосовати, підкреслюю, же не лем Русинів, але вшыткых народностей, выразила в референдумі, же хотять належати до нововыникнутой державы. Кібы надію в нову державу не мали, бізовно бы голосованя скінчіло іншак. Вєдно з тым одголосовали, же хотять быти автономнов областьов Україны.

І ту зачала україньска еквілібрістіка з властныма законами. Покля то, же Закарпатьска область хоче быти в граніцях нововыникнутой Україны, Київ взяв до відома, автономію одіґноровав. І іґнорує єй 25 років. Злый сіґнал в одношіню ку своїм жытелям такой на зачатку. Втогды собі може жытелі Підкарпатя повіли, так як колись їх предкы: Не таку Україну сьме чекали. Ілузія у многых, котры голосовали в референдумі, так само якбач поминула барз скоро.

Но лемже то не была єдина і послідня україньска леґіслатвіна еквілібрістіка. Покля Київ признав права народностным меншынам, котры ся на Україні ідентіфіковали, вєдно з тым собі выселектовав єдну єдину народностну меншыну, котрій права не признав. І котрій права не признавать доднесь. Русины, котры голосовали у референдумі за то, жебы было Підкарпатя частьов нововыникнутой Україны, бізовно голосовали так само з надіями, же конечно буде ліпше і про них. Же ся їм вернуть права, котры їм комуністічный режім рядженый з Москвы рокы одоперав. І втогды собі може многы, котры пришли голосовати зо своїма надіями повіли: Не таку Україну сьме чекали. І в тім припаді ілузія поминула барз скоро.

Самособов, тото суть лем два з мозаїкы выторгнуты образкы 25-ох років Україны. Могли бы сьме продовжовати. Страта ілузій у жытелів Україны, не лем русиньского походжіня, нажаль пришла скорше ці пізніше в многых припадах. Істо многы не чекали, же Україна буде робити з Бандеры народного героя, же буде прославляти УПА, же скінчіть за граніцьов Европы, же ся держава розкраде, же в ній будуть законы платити коли як і кому як, же буде войовати з бідов… Лемже вернийме ся к Русинам.

Русины в каждій державі, в котрій жыють, суть мірныма і законопослушныма жытелями, котры не діють проти свойой державы, котры творять тоту державу і вартости в ній. В своїх державах мають свою отцюзнину, котру люблять. У своїх державах здобыли свої права, і тоты їм давають чутя, же не суть жытелями другой катеґорії. Тоты права їм дозволяють розвивати свою културу, свій язык, свої школы, в дакотрых державах і свої властны народностны самосправы. І тото вшытко довєдна їм давать чутя, же в тых державах суть дома, у властнім, так як і жытелі майорітного народа або іншых народностей.

Жычу 25-річній Україні, жебы конечно в такім „дорослім віку“ нашла смілость і направила хыбы, котры зробила в минулости і робить доднесь односно Русинів, а не втікала од тых проблемів як мала дітина. Жебы ся збыла хворого націоналізму, жебы не продовжовала в політіці Совітьского союзу, котрого сімболы сама посылать на своїй теріторії до минулости. Жычу їй то зато, жебы і Русины на Україні могли ся наповно тішыти своїй державі, жебы ся не мусили чути жытелями другой катеґорії, жебы могли мати тото чутя, же ту сьме дома зо вшыткым, што ку тому належыть. І жебы собі не мусили довкола повторяти, же не таку Україну чекали.

Фотоґрафія: Лукас Кранах – Адам і Ева. Жрідло: Wikipedia.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

1 Comment

  1. Знову казкуєш Петре, і не ганьбишся..
    У 2001 році при переписі населення 80% закарпатців визнали себе українцями. Русинами себе визнали лем 10 тисяч. Се тобі відповідь на усю твою дурну писанину. Не треба видумувати за нас шо нам ся хотіло і шо сьме чекали. Ми українці, знаєме свою історію і добре знаєме шо нам треба. Абсолютна більшість закарпатців за Бандеру і за УПА. По крайній мірі проти нич не маєме. Се не є принципове питання.
    І ніде не сказано што в 91 році люди голосовали за русинську автономію. Русинського підтексту там і не було. Голосовали за більші права, вот і всьо, іншими словами за таку собі “децентралізацію”. То уже такі політичні казкарі як ти приплели сюда “русинськоє питання”.

    http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/zakarpatia/

Коментар

Не така

0

В єдній бісіді з мойов колеґыньов єм ся дізнав, же як поступав фронт і Червена армада зачала поступно высвободжовати теріторії од Німців, люди на Підкарпатю ся не знали дочекати, коли вже прийдуть „руськы“. Брали їх за своїх. Обіцяли собі од того, же конечно дістануть свободу, же вшытко буде так, як было перед войнов. Кідь пришли на то, же на теріторії освободженого Підкарпатя оперує НКВД і робить ся вшытко про то, жебы го овладнути, по войні приєднати до Совітьского союзу і завести твердый режім Сталіна, зачали скламаны бісідовати, же „не такых руськых сьме чекали“. Ілузія з „русьскых“ поминула барз скоро.

Кідь перед  25-ма роками выголосила на розвалинах Совітьского союзу Україна свою незалежность, не думам, же бы з того жытелі Підкарпатя не мали досправдову радость. Не думам, же бы нововыникнуту Україну не хотіли брати за свою державу, же бы ся не надіяли, же теперь вже буде ліпше. Тадь о тім свідчіть і голосованя в референдумі з децембра 1991-го року. Значна векшына жытелів той области, котры пришли голосовати, підкреслюю, же не лем Русинів, але вшыткых народностей, выразила в референдумі, же хотять належати до нововыникнутой державы. Кібы надію в нову державу не мали, бізовно бы голосованя скінчіло іншак. Вєдно з тым одголосовали, же хотять быти автономнов областьов Україны.

І ту зачала україньска еквілібрістіка з властныма законами. Покля то, же Закарпатьска область хоче быти в граніцях нововыникнутой Україны, Київ взяв до відома, автономію одіґноровав. І іґнорує єй 25 років. Злый сіґнал в одношіню ку своїм жытелям такой на зачатку. Втогды собі може жытелі Підкарпатя повіли, так як колись їх предкы: Не таку Україну сьме чекали. Ілузія у многых, котры голосовали в референдумі, так само якбач поминула барз скоро.

Но лемже то не была єдина і послідня україньска леґіслатвіна еквілібрістіка. Покля Київ признав права народностным меншынам, котры ся на Україні ідентіфіковали, вєдно з тым собі выселектовав єдну єдину народностну меншыну, котрій права не признав. І котрій права не признавать доднесь. Русины, котры голосовали у референдумі за то, жебы было Підкарпатя частьов нововыникнутой Україны, бізовно голосовали так само з надіями, же конечно буде ліпше і про них. Же ся їм вернуть права, котры їм комуністічный режім рядженый з Москвы рокы одоперав. І втогды собі може многы, котры пришли голосовати зо своїма надіями повіли: Не таку Україну сьме чекали. І в тім припаді ілузія поминула барз скоро.

Самособов, тото суть лем два з мозаїкы выторгнуты образкы 25-ох років Україны. Могли бы сьме продовжовати. Страта ілузій у жытелів Україны, не лем русиньского походжіня, нажаль пришла скорше ці пізніше в многых припадах. Істо многы не чекали, же Україна буде робити з Бандеры народного героя, же буде прославляти УПА, же скінчіть за граніцьов Европы, же ся держава розкраде, же в ній будуть законы платити коли як і кому як, же буде войовати з бідов… Лемже вернийме ся к Русинам.

Русины в каждій державі, в котрій жыють, суть мірныма і законопослушныма жытелями, котры не діють проти свойой державы, котры творять тоту державу і вартости в ній. В своїх державах мають свою отцюзнину, котру люблять. У своїх державах здобыли свої права, і тоты їм давають чутя, же не суть жытелями другой катеґорії. Тоты права їм дозволяють розвивати свою културу, свій язык, свої школы, в дакотрых державах і свої властны народностны самосправы. І тото вшытко довєдна їм давать чутя, же в тых державах суть дома, у властнім, так як і жытелі майорітного народа або іншых народностей.

Жычу 25-річній Україні, жебы конечно в такім „дорослім віку“ нашла смілость і направила хыбы, котры зробила в минулости і робить доднесь односно Русинів, а не втікала од тых проблемів як мала дітина. Жебы ся збыла хворого націоналізму, жебы не продовжовала в політіці Совітьского союзу, котрого сімболы сама посылать на своїй теріторії до минулости. Жычу їй то зато, жебы і Русины на Україні могли ся наповно тішыти своїй державі, жебы ся не мусили чути жытелями другой катеґорії, жебы могли мати тото чутя, же ту сьме дома зо вшыткым, што ку тому належыть. І жебы собі не мусили довкола повторяти, же не таку Україну чекали.

Фотоґрафія: Лукас Кранах – Адам і Ева. Жрідло: Wikipedia.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар