Голосник

О Западі, вдяка котрому сьме

Кедь 27-го юна 1989-го року австрійскый міністер загранічных діл Алоіс Мок і його мадярьскый колеґа Дюла Горн сімболічно перестригли Желізный занавес, котрый довгды десяткы років роздільовав комуністічный выход і свободный запад Европы, може нихто не подумав на то, же ся окрім одкрываня граніць одкрывать і путь про цілосвітовый русиньскый рух.

Правда, в Польщі уж в тім часі існовало Стоваришыня Лемків, докінця там уж было по першых „полосвободных“ выборах. Русины ся в тім часі вже зачали орґанізовати і на Підкарпатю, хоць тото іщі веце як два рокы находило ся в складі Совітьской Україны. Чехословакія в тім самім часі іщі спала. Хоць Прага зачала быти повна опущеных авт выходных Німців, котры втікали на амбасаду западного Німецька, жебы ся через ню дістали на Запад. Час Русинів і їх орґанізованя у втогдышній Чехословакії пришов аж в новембрі, коли в Празі зачала Баршанова револуція. В далшых державах так само поступно приходило ку паду комуністічного режіму і возроджіню Русинів.

Ніт, не буду до детайлів описовати выник русиньского руху в окремых европскых державах, но треба підкреслити факт. Не быти кінця комунізма в европскых державах і кінця Желізного занавесу, проти чого не озвав ся втогды ани Михаіл Ґорбачов, хоць іщі все існовав Совітьскый союз, барз тяжко бы дішло до того, жебы уже в марці 1991-го року могли ся Русины по 40-ох роках свого неіснованя стрітити в Меджілабірцях на 1-ім Світовім конґресі Русинів. То быв зачаток цілосвітового русиньского возродного руху, котрый встановив собі прінціпіалны цілі, пункты, з котрых выходиме доднесь, і вдяка котрым ся розвиваме і сьме.

Чом тото днесь так потрібне повторяти? По 30-ох роках свободы, нелем той гражданьской, але і свободы народной про Русинів, сьме свідками того, же ся спохыбнюють вартости Западу і Запад обще, же в Европі ся зачінають голосити різны ултраправіцьовы, но і ултралівіцьовы, націоналістічны партії і рухы, котры бы ся хотіли дістати ку властям і „зробити порядок“. Многы видять алтернатіву в тіснішій співпраці з Російов, бо Запад є про них злый, лібералный, зопсутый.

Закрывати собі очі перед хыбами, котры Запад зробив, не є путь. Но так само не є путь ґлоріфікація авторітатівных режімів, котры ся крыють під слова о охороні „традічных вартостей, родины, хрістіанства,“ ітд. Закрывати очі собі не треба ани перед тым, же історія не є на кінцю, не выграв дефінітівно Запад боротьбу „меджі добром і злом,“ як собі то хтось думав по році 1989. Тота боротьба є безкончена, черяють ся лем люди і народы, котры тото змаганя ведуть.

Но з русиньского погляду маєме доста глубоку скушеность і раны, жебы сьме на то, де належати, лем так могли забыти по 30-ох роках. „Інтеґрація“ нашых держав з Москвов значіла про наш народ неіснованя, выселіня, оптації, українізацію. Глубокы раны, котры лічіме доднесь. Аж намагы нашых держав інтеґровати ся на Запад по 1989-ім році значіли свободу нелем гражданьску, але і дотримованя людьскых прав, прав народностей, свободу про наш народ, котрый быв поступно в державах знова вызнаный, і котрый ся вдяка тому може далше розвивати. Вшытко, што сьме за остатніх 30 років досягли, включно того, што нам може не вышло так як сьме хотіли, сьме могли лем вдяка тому, же ся нашы державы вернули до Европы, же і мы ся вернули на Запад, де сьме все належали.

Є лем єдина держава, котра од свого выникнутя робила цілый час крок ку европскій інтеґрації, жебы такой потім зробила два крокы близше ку Москві і резултат є такый, же є то єдина держава, в котрій не сьме вызнаны на цілодержавній уровни. Не думам, же бы то было іншак в далшых державах, кебы єднако робили подобны козацькы танечны крокы меджі Западом і Москвов.

Алоіс Мок і Дюла Горн перед 30-ма роками сімболічно перестригли Желізный занавес і тым ся одкрыли нелем граніці, але і наша путь до воскресіня, до цілосвітового возродного руху, котрый співрацує меджі окремыма державами, в котрых жыють Русины. Русиньскый рух по роках клінічной смерти міг ожыти вдяка тому, же нашы державы приголосили ся ку европскым вартостям, же хотіли вернути до Европы, стати частьов свободного Западу. Спохыбньованя Европы і Западу обще з русиньского боку, є спохыбньованьом нашого воскресіня, спохыбньованьом того, на чім сьме могли роснути, з чого жыєме.

Днесь є омного потрібніше як будьколи передтым зістати на тых вартостях, зістати Западом, котрый є ґаранційов нашой свободы. Як раз він быв ґранційов нашой свободы уж по 1-ій світовій войні. Тото бы собі мали усвідомити і делеґаты 15-го світового конґресу Русинів, подля того бы мали выбрати собі свою Світову раду, свого председу. Будьякым спохыбньованьом нашого европского, прозападного напряму, спохыбнюєме самых себе. Вірю, же нам то не грозить.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси, в місті Пряшів. Локалпатріот. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі Вступне до контроли о 18.10 год. Каждый робочій день од 8.00 год. мож слухати його Корзо, в котрім вас возьме до світа актуалной політікы. Контакт: petro@lem.fm

Коментарі