Голосник

Петро Мурянка кінчыт днес 67. років

0

Хоц днешній ювілят сам о собі бесідує, же Мурянка і Трохановскій, то дві ріжны обшыри, спрібуєме злучыти оба просторы, желаючы єдному Петрови Трохановскому (якій пише під псевдонімом Петро Мурянка) вшытко, што найліпше, з нагоды 67. уродин.

Призрийме ся близше, кілько Трохановского в Мурянці, а кілько Мурянкы в Трохановскым. Як бесідує ювілят, Мурянка – то поета і писатель, а Трохановскій – дяк, дириґент, учытель, редактор і соспільний діяч.

Вродил ся 10. серпня 1947 рока (того рока!) в Пархові, о два тыжні по выгнаню. То о тілько інтересуюче, же родиче, Тевдор і Александра Трохановскы, задумали Го іщы в Білцаревій, на Лемковині, і – як бы на оне не смотріти – дотепер тримат ся погляду, же хоц пришол на світ в хыжы без выглядів і двери (початкы выселенчого “раю”), то, за японьскым рахуваньом, і Його выселили, бодай лем в брішку матери.

Од наймолодшых років, на доступных товды мапах, крислил свою мапу Лемковины. Там мала быти столиця, ту головна автострада, а летовиско в Ґладышові, бо – топоґрафічні – найбільше місця. Може і зато оженил ся в Ґладышові (по правді на Вірхни), жебы скорше мати змогу одлетіти до лемківскых мрий тамтого часу.

Мурянка

Іщы перше, на выгнаню, завдякы родичам і хованій перед “жычливыма” Нашій Книжці, покохал творчіст Учытеля І. Русенка, пак Будителя А. Духновича, вкінци, коли уж мал доступ до варшавскых бібліотек – великых Турґєнєва, Пушкіна, Шевченка, але заєдно направлял ся ґу тым першым.

Уж в 70. роках ХХ столітя зачал писати до Лемківской Сторінкы в Нашым Слові, але тамтышні редакторы, хоц радо принимали абы-якій текст, неохочо смотріли на автора, котрий хоснує остро вызначений (не-)літературний стандард “західньой говіркы”. В 80. роках минулого столітя выданы были 3 збіркы стишків Петра Мурянкы: “Сухій бадиль”, “Мурянчыско”, “Як сокіл воду на камени”.

90. рокы то час, коли, як сам споминал в неєдным інтервю, не мал зе вельо часу на вершы. То был час на двиганя лемківского-русиньского жытя по такой 50. роках не істнуваня етнічній на мапі світа. Але писал, хоц лем товды, коли уж слова самы ся на папір пхали. Допіро “Планетникы” – наступна збірка – одкрыла чытачам новы вершы.

Одраз по одроджыню вісемдесят девятого рока, выданьом м.ін. антолоґіі діточой поезиі “Мамко, куп мі книжку”, зачал редакторско выдавничу діяльніст (о тым – ниже). Але бодай найбільше радости принюс і людям, і Мурянці, лемківскій буквар для діти “А Я знам азбуку”. Книжка, од якой родиче дома, учытелі в школі, а може і дорослы, котры хотят ся вчыти писати по лемківскы, винни обовязково зачати науку.

Выдал тіж першу част автобіоґрафіі в польскым языку “A Wisła dalej płynie”, в котрій описує дітиньство і молоды рокы до початку вчыня ся в Варшаві.

В меджечасі, занял ся писаньом свойой найбільшой творчой мриі – моноґрафіі коханой Білцаревы, в якій має ся найти о ній вшытко – народне, наукове, ґеоґрафічне, історычне, переданя, леґенды, ачий і што Білцарівяне іли, пили і як кликали, жебы завернути коровы, словом – вшытко!

Трохановскій

Такой од самого початку істнуваня ансамблю Лемковина (1969 р.), основаного Ярославом Трохановскым, был його членом. Ансамбль Лемковина в комуністычных часах был єдином, хоц неформальном, орґанізацийом, яка плекала лемківску достоменніст, старала ся о лемківскій-русиньскій язык, была покровом лемківской молодежы, вчыла, єднала і ховала обдертых з етнічной чести Лемків. В 1983 р. Петро Трохановскій (разом з Володиславом Ґрабаном) рішили, під патронатом Лемковины, зорґанізувати Лемківску Ватру, яка одбыла ся в Чарній. До 1989 рока іздили на ню вшыткы, котрым близка была серцю Лемковина. При тій нагоді каждий рік выдає “Голос”Ватры” – писаний по лемківскы.

Як абсольвент Православной Духовной Семінариі, од 70. років ХХ ст. полнил ролю дяка, дириґента, церковного діяча такой на цілій Лемковині, обслугуючы не лем православну парафію в Креници (в своім часі і Ґорцлиці), але, разом з веденым собом хором, вельо архіпастырскых Божескых Літургій вчас кєрмешів, проходячых в Перемышльско-Новосандецкій Єпархіі.

Русиньске одроджыня рахує ся од 7. квітня 1989 р., коли зареґіструване остало Стоваришыня Лемків – перша в покомуністычній части Европы русиньска орґанізация, маюча, як основну ціль, підтрумуваня достоменности, охорону, вчыня і розвиваня лемківского языка і культуры. Серед заложытелів находит ся і Петро Трохановскій, якій в першых роках был заступцьом ведучого СЛ. Одраз закладат пресовий орґан Стоваришыня Лемків – часопис “Бесіда”, якій тепер являт ся двомісячником (початком мал ся звати “Квітен” – од даты початку русиньского одроджыня). Як редактор, до днес выдає тіж “Лемківскы Річникы” (перше “Лемківскы Календарі”), збіркы інчых творців, книжкы, бюлетины і другы выданя.

Од самого початку актывні діє і при Стоваришыню Руска Бурса, режысеруючы неєдну пєсу з Театром “Терка”, вказуючы наступну обшыр діяльности, яку полюбил Петро Трохановскій, т.є. робота з дітми і молодежом.

Петро Трохановскій, коли-м Го звідувал, не памятал, од коли зачал учытелювати. Найперше были то лекциі реліґіі в православных парафіях в Креници і Ґорлицях, на котрых, окрем заміреных теолоґічных тем, “крал” кус часу на вчыня азбукы і лемківского языка. Звідуваний о нарушыня заповіди о краджыню (часу на лекциях реліґіі), все одповідат, же Церков то Нарід, а Нарід то Церков. А што то за лемківскій нарід, коли не знат чытати, ани писати? Од 90. років, одраз, коли лем была змога, вчыт лемківского языка в креницкых школах, ховаючы пару поколінь молодых Лемків, котры днес можут ся тым гордити, же знают чытати і писати азбуком. Не каждий Лемко може быти днес з того гордий…

Мурянка-Трохановскій

Женатий з Анном з дому Пелехач, має четверо діти і дві внучкы. Од долшого часу жыє і працує в Креници, бо одтале найближе до Білцаревой.

Ту придало бы ся вымінити вшыткы нагороды, якы в своім жытю достал і Мурянка, і Трохановскій. Были літерацкы, культуралны, церковны, за соспільну діяльніст.

Пробачте, Няню, не буду іх вымінял, жебым даякой не поминул, най чытачу найдут іх в інтернеті, так буде легше. Зрештом, знам, же Вы не прото орґанізували, писали, дириґували, дякували, друкували, редаґували, режысерували і учытелювали.

В імени радия лем.фм і Стоваришыня Руска Бурса, желам вшыткого доброго, най ся Вам веде, щестит і каре.

НА МНОГЫ І БЛАГЫ ЛІТА

Даміан Трохановскій

Пост Скріптум

Може при тількох зантятях найдете кус часу, жебы оповісти внучкам о Андрию Савці, мушыньскым замку, Рускій Народній Республиці і тисячу інчых, занимаючых голову дітины, подіях. Я мам іх в голові до днес, хоц не знам, ци оддам своім дітям Вашу красу оповіданя. За тото – особисто – ДЯКУЮ!

Шеруй.

О авторі

Демко Трохановскій

Актуальні ховат дві дівкы, а медже, по і попри тым - шефредактор інтернетового порталю lem.fm. Любитель языків. Вшыткых языків.

Коментар

Петро Мурянка кінчыт днес 67. років

0

Хоц днешній ювілят сам о собі бесідує, же Мурянка і Трохановскій, то дві ріжны обшыри, спрібуєме злучыти оба просторы, желаючы єдному Петрови Трохановскому (якій пише під псевдонімом Петро Мурянка) вшытко, што найліпше, з нагоды 67. уродин.

Призрийме ся близше, кілько Трохановского в Мурянці, а кілько Мурянкы в Трохановскым. Як бесідує ювілят, Мурянка – то поета і писатель, а Трохановскій – дяк, дириґент, учытель, редактор і соспільний діяч.

Вродил ся 10. серпня 1947 рока (того рока!) в Пархові, о два тыжні по выгнаню. То о тілько інтересуюче, же родиче, Тевдор і Александра Трохановскы, задумали Го іщы в Білцаревій, на Лемковині, і – як бы на оне не смотріти – дотепер тримат ся погляду, же хоц пришол на світ в хыжы без выглядів і двери (початкы выселенчого “раю”), то, за японьскым рахуваньом, і Його выселили, бодай лем в брішку матери.

Од наймолодшых років, на доступных товды мапах, крислил свою мапу Лемковины. Там мала быти столиця, ту головна автострада, а летовиско в Ґладышові, бо – топоґрафічні – найбільше місця. Може і зато оженил ся в Ґладышові (по правді на Вірхни), жебы скорше мати змогу одлетіти до лемківскых мрий тамтого часу.

Мурянка

Іщы перше, на выгнаню, завдякы родичам і хованій перед “жычливыма” Нашій Книжці, покохал творчіст Учытеля І. Русенка, пак Будителя А. Духновича, вкінци, коли уж мал доступ до варшавскых бібліотек – великых Турґєнєва, Пушкіна, Шевченка, але заєдно направлял ся ґу тым першым.

Уж в 70. роках ХХ столітя зачал писати до Лемківской Сторінкы в Нашым Слові, але тамтышні редакторы, хоц радо принимали абы-якій текст, неохочо смотріли на автора, котрий хоснує остро вызначений (не-)літературний стандард “західньой говіркы”. В 80. роках минулого столітя выданы были 3 збіркы стишків Петра Мурянкы: “Сухій бадиль”, “Мурянчыско”, “Як сокіл воду на камени”.

90. рокы то час, коли, як сам споминал в неєдным інтервю, не мал зе вельо часу на вершы. То был час на двиганя лемківского-русиньского жытя по такой 50. роках не істнуваня етнічній на мапі світа. Але писал, хоц лем товды, коли уж слова самы ся на папір пхали. Допіро “Планетникы” – наступна збірка – одкрыла чытачам новы вершы.

Одраз по одроджыню вісемдесят девятого рока, выданьом м.ін. антолоґіі діточой поезиі “Мамко, куп мі книжку”, зачал редакторско выдавничу діяльніст (о тым – ниже). Але бодай найбільше радости принюс і людям, і Мурянці, лемківскій буквар для діти “А Я знам азбуку”. Книжка, од якой родиче дома, учытелі в школі, а може і дорослы, котры хотят ся вчыти писати по лемківскы, винни обовязково зачати науку.

Выдал тіж першу част автобіоґрафіі в польскым языку “A Wisła dalej płynie”, в котрій описує дітиньство і молоды рокы до початку вчыня ся в Варшаві.

В меджечасі, занял ся писаньом свойой найбільшой творчой мриі – моноґрафіі коханой Білцаревы, в якій має ся найти о ній вшытко – народне, наукове, ґеоґрафічне, історычне, переданя, леґенды, ачий і што Білцарівяне іли, пили і як кликали, жебы завернути коровы, словом – вшытко!

Трохановскій

Такой од самого початку істнуваня ансамблю Лемковина (1969 р.), основаного Ярославом Трохановскым, был його членом. Ансамбль Лемковина в комуністычных часах был єдином, хоц неформальном, орґанізацийом, яка плекала лемківску достоменніст, старала ся о лемківскій-русиньскій язык, была покровом лемківской молодежы, вчыла, єднала і ховала обдертых з етнічной чести Лемків. В 1983 р. Петро Трохановскій (разом з Володиславом Ґрабаном) рішили, під патронатом Лемковины, зорґанізувати Лемківску Ватру, яка одбыла ся в Чарній. До 1989 рока іздили на ню вшыткы, котрым близка была серцю Лемковина. При тій нагоді каждий рік выдає “Голос”Ватры” – писаний по лемківскы.

Як абсольвент Православной Духовной Семінариі, од 70. років ХХ ст. полнил ролю дяка, дириґента, церковного діяча такой на цілій Лемковині, обслугуючы не лем православну парафію в Креници (в своім часі і Ґорцлиці), але, разом з веденым собом хором, вельо архіпастырскых Божескых Літургій вчас кєрмешів, проходячых в Перемышльско-Новосандецкій Єпархіі.

Русиньске одроджыня рахує ся од 7. квітня 1989 р., коли зареґіструване остало Стоваришыня Лемків – перша в покомуністычній части Европы русиньска орґанізация, маюча, як основну ціль, підтрумуваня достоменности, охорону, вчыня і розвиваня лемківского языка і культуры. Серед заложытелів находит ся і Петро Трохановскій, якій в першых роках был заступцьом ведучого СЛ. Одраз закладат пресовий орґан Стоваришыня Лемків – часопис “Бесіда”, якій тепер являт ся двомісячником (початком мал ся звати “Квітен” – од даты початку русиньского одроджыня). Як редактор, до днес выдає тіж “Лемківскы Річникы” (перше “Лемківскы Календарі”), збіркы інчых творців, книжкы, бюлетины і другы выданя.

Од самого початку актывні діє і при Стоваришыню Руска Бурса, режысеруючы неєдну пєсу з Театром “Терка”, вказуючы наступну обшыр діяльности, яку полюбил Петро Трохановскій, т.є. робота з дітми і молодежом.

Петро Трохановскій, коли-м Го звідувал, не памятал, од коли зачал учытелювати. Найперше были то лекциі реліґіі в православных парафіях в Креници і Ґорлицях, на котрых, окрем заміреных теолоґічных тем, “крал” кус часу на вчыня азбукы і лемківского языка. Звідуваний о нарушыня заповіди о краджыню (часу на лекциях реліґіі), все одповідат, же Церков то Нарід, а Нарід то Церков. А што то за лемківскій нарід, коли не знат чытати, ани писати? Од 90. років, одраз, коли лем была змога, вчыт лемківского языка в креницкых школах, ховаючы пару поколінь молодых Лемків, котры днес можут ся тым гордити, же знают чытати і писати азбуком. Не каждий Лемко може быти днес з того гордий…

Мурянка-Трохановскій

Женатий з Анном з дому Пелехач, має четверо діти і дві внучкы. Од долшого часу жыє і працує в Креници, бо одтале найближе до Білцаревой.

Ту придало бы ся вымінити вшыткы нагороды, якы в своім жытю достал і Мурянка, і Трохановскій. Были літерацкы, культуралны, церковны, за соспільну діяльніст.

Пробачте, Няню, не буду іх вымінял, жебым даякой не поминул, най чытачу найдут іх в інтернеті, так буде легше. Зрештом, знам, же Вы не прото орґанізували, писали, дириґували, дякували, друкували, редаґували, режысерували і учытелювали.

В імени радия лем.фм і Стоваришыня Руска Бурса, желам вшыткого доброго, най ся Вам веде, щестит і каре.

НА МНОГЫ І БЛАГЫ ЛІТА

Даміан Трохановскій

Пост Скріптум

Може при тількох зантятях найдете кус часу, жебы оповісти внучкам о Андрию Савці, мушыньскым замку, Рускій Народній Республиці і тисячу інчых, занимаючых голову дітины, подіях. Я мам іх в голові до днес, хоц не знам, ци оддам своім дітям Вашу красу оповіданя. За тото – особисто – ДЯКУЮ!

Шеруй.

О авторі

Демко Трохановскій

Актуальні ховат дві дівкы, а медже, по і попри тым - шефредактор інтернетового порталю lem.fm. Любитель языків. Вшыткых языків.

Коментар