Голосник

Плана надія

Не є правдов, же бы ся Україна односно Підкарпатя все справовала нечестно і недемократічно. Лем тот час тырвав барз коротко. Незалежность выголосила в авґусті 1991-го року і в децембрі уж зачінала мати Сталіновы манеры. В році 1992 то лем потвердила. Днесь є тому 25 років.

Підкарпатьска Русь была у вшыткых документах екзіловой чехословацькой влады під веджіньом презідента Едварда Бенеша, єднако як і Словакія, декларована як часть Чехословакії. В планах, же по войні буде обновлена Чехословакія, єднозначно раховало ся з тым, же Чехословакія у своїх граніцях, якы были перед войнов, значіть вєдно із Підкарпатьом. О тім, же і народ на Підкарпатю думав єднако як екзілова влада, свідчіло множество вояків, котры в Совітьскім союзі приєднали ся ку 1-му чехословацькому армадному корпусу ґенерала Людвіка Свободы. Же тому так цалком не буде, і же Сталін собі по войні робить претензії на теріторію Русинів, свідчіло уж то, же покля Свободу післали на Долину смерти – Дуклю, Червена армія собі мож повісти по „рівнині“ освободжовала Підкарпатя і такой основала комитеты, котры з „волі народа“, выголошовали, як хотять по войні приєднати ся до Совітьского союзу, конкретно як часть Україньской совітьской соціалістічной републікы.

Ніт, то, што може міджі рядками повів Бенеш, же є можливе, кідь ся на то „споєнець“ з Москвы просив, думаючі собі, же ся на то по освободжіню може даяк забуде, собі в Кремлі барз добрі памятали і робило ся вшытко про то, жебы стратеґічный пункт в Европі належав Сталінови. І вшыткы то не мали брати як жертву, котру собі Сталін выбрав, але як подарунок освободительови, навеце з „волі народа“, котрый аж вмерав, так хотів сам іти під Сталіна.

Кідь по 1989-ім році окрім чеського націоналісты, председы републіканів Мірослава Сладка, котрый зробив інтересный „перформенс“ у 1991-ім році, кідь на замку Паланок вывісів чехословацькый флаґ зо словами „Підкарпатя є Чехословакія“, нихто з втогдышніх чехословацькых політіків не проявив інтерес рішыти што із Підкарпатьом, хоць з другого боку інтерес быв, было ясно, же люди на Підкарпатю видять свою будучность в складі нововыникнутой Україны. Тото дали явно знати референдумом.

Як раз короткый час од выголошіня незалежности по референдум люди на Підкарпатю могли мати надію, же по довгых роках од анексії Сталіном хтось досправды хоче знати їх погляд і буде го акцептовати. Была то плана надія.

Хоць Закарпатьска область Україны голосовала єднозначно за незалежну Україну, што ся акцептовало, хоць голосовала за то, жебы была в складі той державы, што ся акцептовало, Київ уж не акцептовав, же область голосовала так само єднозначно за автономію в складі Україны. І доднесь тота бесправность тырвать, хоць ся хтось хоче пхати міджі западны державы, котры фунґують на „дакус іншых демократічных прінціпах“, якы познаме з Києва. Світ мовчав односно той темы втогды, мовчіть і днесь і властно не видить жадны проблемы, жебы Київ не міг быти цімбором за єндым столом.

Є барз популарне не давати днесь вину Києву, же не выповнив референдум, хоць Криму го втогды выповнив до остатньой точкы. І є барз популарне вшытко, што ся односно той темы днесь спомяне, означіти як русиньскый сепаратізм, як російску провокацію і намагу розбити державу. Лемже оно то має дакілько лоґічных хыб.

В референдумі голосовали вшыткы народности жыючі на теріторії Закарпатьской области, не лем Русины. Значіть, якый русиньскый сепаратізм? Голосовали за то, жебы быти в складі Україны. Значіть, якый сепаратізм обще? Но і російска провокація? То предці не быв рік 2014, а 1991. Якбач нихто уж не памятать, же в авґусті 1991-го року мала Москва проблем сама зо собов. Авґустовый пуч, правда, не быв успішный, но Москва мала што робити сама зо собов, жебы єй не перемогли пучісты в даякій другій пробі і не іщі жебы думати на то, як буде голосовати Закарпатьска область дакілько місяців по тім, што тота сама Москва нияк не закрочіла проти Україны і выголошіню незалежности. І в тій сітуації є барз складне увірити тому, же люди в Зкарпатьскій области автономію хотіли, жебы коло „руськых были“, кідь не мож было знати, ці Москва не буде мусити сама рішыти гражданьску войну, як тому зачінало быти в тім часі на іншых постсовітьскых теріторіях.

Іщі все і я маю надію, може плану, же Україна буде державов, котра раз і навсе зохабить сталіністічны манеры і буде ся рядити законами. Надію мав і народ, котрый голосовав в референдумі в 1991-ім році. Надія, котру люди вкладалии до новых властей, скінчіла ганьбов. Но ганьбов Києва. Невызнаня Русинів як народности, котре тырвать доднесь, є так само ганьбов Києва. Мовчаня є зясь ганьбов світа. Надія Підкарпатя а тым і Русинів, же знова будуть нормално існовати, у 1991-ім році, тырвала лем дакілько місяців. Ганьба жыє уж 25 років. Но надія і так вмерать остатня.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm.)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси, в місті Пряшів. Локалпатріот. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі Вступне до контроли о 18.10 год. Каждый робочій день од 8.00 год. мож слухати його Корзо, в котрім вас возьме до світа актуалной політікы. Контакт: petro@lem.fm

Коментарі