Голосник

Продолжаня

Раз

Славний совітскій дисидент, Владимір Буковскій, в автобіоґрафічній книжці «І вертат вітер» пише про тактику, хоснувану нечысленныма антикомуністичныма діячами в 60. і 70. роках минулого столітя. Отже, єй основом были два атрибуты. Перший – то печатка на документі, другій – монумент. Печатка могла быти хоц-яка, зато памятник – найвызначнійший з можливых. Найліпший такій, якій был поставлений в чест так вызначного героя, котрий был бы чествуваний так соспільством, як і тоталітарныма властями.

В комунізмі, в векшыні зъіндоктринувана гормада жыла, вызнаючы конформізм та опортунізм. Не протиставляла ся властям. Была за згодом, єдністю і помагала діганяти назначеных ворогів – кулаків, спекулянтів, буржуів, або тых, што вірят в Бога на небі. Десяткы мілийонів совітскых громадян было членами ком-партиі, інчых комуністичных орґанізаций (напр. Комсомолу) і соток другых меньшых, підпераючых систем, орґанізаций. В пропаґанді і практичных діянях такой вшыткы деклярували попертя властям, а тоты одплачали ся, бесідуючы слоґаны про щестя робочой клясы, та диктатуру пролетарияту, приділяючы каждому совітскому чловекови платы на мінімум еґзистенциі. Уряд пролетарів самособом ведений мал быти не прямо нима самыма, лем більше достойныма і компетентныма політруками, безпеком, силовиками та комуністичном номенклятуром.

Власти робили вшытко, жебы записаных в совітскій конституциі громадскых свобід нихто не придумал хоснувати. І лем найменьше чысленны члены опозициі рішыли побороти совітску систему якбач єй власным оружом. Хотіли заманіфестувати своі погляды, постуляты і присутніст. Лем же право до явного істнуваня і маніфестуваня не мали звыклы люде, а выключно комуністы зо своіма сопутниками. Вшыткы пробы незалежных згромаджынь были одраз насильно розганяны міліциянтами, а іх участникы биты і арештуваны. Прото плян росийскых дисидентів зосереджал ся на хытрій думці. Демонстрация антисовітского змісту буде одкрыто зазначена в другым ряді. В офіцийно поданым першым ряді, нагодом до ґрупуваня ся люди буде складаня квітя при памятнику даякого вызначного артисты. Буковскій з камаратами мали пасию складати квітя під московскым памятником Александра Пушкіна.

Бодай кус культурний і чутливий чловек і днес признат, што гонорувати в тот спосіб великого росийского поету то поступок честний, правий і вартаючий підпоры вшыткыма. Товды тіж, дисиденты рахували на підпору культурных совітскых люди, жебы акцию зробити явном, офіцийном та толеруваном властями. Так, напримір, місцевому одділіню совітскых жен давали вопрос, ци росийскы жены дозволят ґрупі ентузиястів поезиі передати квітя Пушкінови? Совітскы жены не могли мати ниякых застережынь до Александра Пушкіна, та на прошыню о згоду били свою орґанізацийну печатку. Офіцийний папір был, мож го было представити міліциі, коли тота хотіла бы заберати ся за доказаня провідной силы народу і протидіяти згромаджыню.

Печатка на бумажці та квітя выкликували дезорієнтацию тоталітарных власти. І о тото в тым вшыткым найбільше ходило. Тых пару росийскых дисидентів, котры бороли ся з системом, незгаджали на комунізм і на тотальну індоктринацию, придумали спосіб – схоснувати державну бюрокрацию, жебы єй саму осмішыти і досягнути своіх досправдовых цілів.

Два

В самым центрі славного лемківского села – Устя Рускє (днес Устя Ґорлицкє), стоіт вытесаний з ґраніту призматичний вельостінник. Побудуваний был завдякы ініциятиві Павла Стефановского, Михала Доньского та інчых лемківскых діячів. Памятник запроєктувал і зреалізувал Григорий Пецух – артиста родом з Фльоринкы, а одкрытий был 22. липця/юлия 1963 р. – в ден комуністичного державного свята  – праздника Народной Польщы. Одбыло ся тото при демонстрацийній вельотисячній лемківскій присутности. На одкрытя зъіхали ся Лемкы з Лемковины, з выгнаня, Америкы, Совітского Союза, Чехословациі, жебы зазначыти свою присутніст на Лемковині –  забраній земли, з котрой лем парунадцет років перше векшына з них выіхала, або была насильно выселена і розметана по світі.

Хоц памятник має ориґінальну артистичну подобу і єст надзвычайні уданым высмакуваным твором, днес горозит му знищыня, розобраня і здевастуваня, согласно записам закону, схваленого польскым Соймом дня 1. квітня/апріля 2016 р. А вшытко тото з причыны поміщеной на ним інскрипциі.

Устяньскє упамятніня было поставлене офіцияльно в чест «погыбшым в борбі з окупантом партизанам НГ-НА охотникам советской арміі і польского войска з Лемковины 1939-1945». Так точно звучыт напис на таблици в лемківскым і польскым языках. Устава з 1. квітня/апріля 2016 р. має наголовок – про заказ пропаґуваня комунізму або інчого тоталітарного систему в назвах будинків, объєктів і інсталяций публичного хоснуваня. За пропаґуючы комунізм признає ся назвы, одкликуючы ся до люди або орґанізаций, подій, ци дат, символізуючых репресийны, авторитарны і несуверенны уряды в Польщы в роках 1944–1989. Народна Ґвардия і Народня Армія, котры были партизантскыма ґрупами, орґанізуваныма польскыма комуністами і совітском аґентуром, медже інчыма на Лемковині, мала задачу не лем бороти ся з німецкыма окупантами і іх коаліциянтами – ріжныма творами украіньскых фашыстовскых коляборантів, але головно ввести комуністичны уряды. Прото в Польщы оддавна не сут они чествуваны. Червена Армія тіж не єст, бо хоц освобoдила Польщу од фашыстів, то принесла нове комуністичне зневоліня і антидемократичны совітскы взірці, в тым чыслі подібно і депортациі, як спосіб розвязуваня нацийональной політикы.

Три

Баґаж польской і лемківской нацийональной памяти – в припадку описуваных памятниковых подій – не сходит ся. Для польскых державных власти обеліск в Устю Рускым єст быти може невартаючым захованя спомином з часів пропаґуваня комунізму. Для Русинів з Лемковины противні – єст символом антитоталітаризму і жертвенной борбы о высвободжыня ся спід німецкой окупациі, а дале спід украінізацийной домінациі. Лем завдякы пригаданю можливого в тамтым часі упамятніня Лемкы могли по вельох роках явно маніфестувати лемківску достоменніст і своє істнуваня. Прото доднес для Лемків остає тот монумент спомином головно той надзвычайной подіі, котра одбыла ся в Устю Рускым 22. липця/юлия 1963 р. Штопрадва, ініциятор будовы монументу – Михал Доньскій, был досправды комуністичным партизантом з Лемковины, а дуже Лемків, хоц были польскыма громадянами, остало так званыма «добровольцями» – примусово мобілізуваныма до Червеной Арміі, то лемківскоязычний напис засвідчат про другы іщы мотивациі, котрыма ся кєрували товды лемківскы діячы. Я виджу гев пробу заграня на носі інчій орґанізациі, підпорительці комуністичного систему в Польщы – Украіньскому Соспільно-Культурному Товариству.

Зміст інскрипциі, так як в дисидентів печатка од союзу совітскых жен, мал хоронити лемківску ініциятиву перед інтервенцийом в польскых урядах нацийоналистично-комуністичных апаратчыків з УСКТ. Лем пару років скорше одшмарили они вшыткы лемківскы етнічны постуляты і розвязали тзв. «лемківску секцию», жебы за вшыткы рокы свого істнуваня діганяти лемківскых сепаратистів. Систематичні бльокували покликаня незалежной лемківской соспільной орґанізациі і непрестанно квестийонували людскє право до єй покликаня. Украінці, зґрупуваны в УСКТ, пильнували своіх інтересів, а політичне домінуваня над Лемками, та украінізация, были іх головным ідеолоґічным проґрамом. Не думали стратити орґанізацийний монополь і варували не допустити до ниякых автономічных русиньскых стремлінь – головно в просторі шкільництва, медий і хоснуваня літературного лемківского языка в кодифікуваній версиі. Покровительство комуністичных формаций і совітской арміі на памятнику в Устю Рускым здезорієнтувало украіньскых підпорителів тоталітарной системы. Дало алібі Лемкам, жебы діганячы тзв. «лемківского сепаратизму» не приложыли своіх пальців до орґанізациі приведеной подіі.

А спомянутя добровольців з Червеной Арміі повинно і днес хоронити тот памятник перед знищыньом. На жаль, завдякы несправедливому праву – не хоронит.

Прото уж днес треба тым здружыням і особам, котрым дорога єст етнічна достоменніст Лемків, Русинів, жебы старали ся на тото, най бы устяньскій памятник з таблицьом, на котрій вырыта єст інскрипция в русиньскым языку, был сохранений як част лемківского культурового доробку поколінь і іх борбы з тоталітарныма системами ХХ столітя. Заохочам до поважаня лемківскых історичных цінности і тых памятників, котры засвідчают про право каждого народу до самостановліня – до продолжаня нацийональной русиньской памяти.

Фотоґрафія горі – інскрипция напамятнику в Устю Рускым (лем.фм).

В проґрамі вызвучал верш Ніколая Мєльнікова “Поставте памятник селу” – ту співат го Татяна Пєтрова.

Шеруй.

О авторі

Богдан Ґамбаль

Присутний. Народил єм ся в Польковицях, на Нижнім Шлеску. Люблю ходити там де мі боронят і радити тото чого не дозваляют повідати. Люблю переносити границі. В радию Лем.фм єм од початку. Окрем радия тых моіх початків было більше - Стоваришыня і улюблена - Руска Бурса. Люблю чытати стары русиньскы ґазеты. Зачал єм публикувати іщы в Голосі Ватры. Контакт: gambal@lem.fm

Коментарі