Голосник

«Книга Білцаревы»

120.00 

Category:

Product Description

Наголовок: «Книга Білцаревы»
Зредаґувал: Петро Трохановскій
Выдавця: Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях
ІСБН: 978-83-941270-1-5
Чысло сторін: 580
Оправа: тверда

Кошт высылкы з огляду на тягар книжкы то: 25 зл

Серед лемківскоязычных выдань «Книга Білцаревы» буде занимала почестне місце. Обсягом книжка є велика, богато ілюструвана. Была од початку подумана як памятник, якій Петро Трохановскій хоче поставити свому селу, а нон оставити родакам, сучасным і будучым поколіням, якых заінтересує не лем моноґрафічний опис села, але і лемківскій язык, котрий на нашых очах перестає быти основом лемківской достоменности. Бо він днес кірилицьом, руском подобом писма лем одстрашат припустных чытальників.

Щестливі, автор помістил в книзі соткы фотоґрафій місц, подій, люди, мап, планів і документів. То в днешным часі, коли залюбліня до рідного друкуваного слова єст так нечасто стрічаном прикметом, буде маґнесом, заохочыньом про вельох зрозуміти запис лемківскых букв і значыня речынь. Коротко лем напишу, што монументальна «Книга Білцаревы» поділена єст на части – Ґеоґрафія, Істория, Духова, метеріальна і соспільна культура, Знаны люде, білцарівскы творці, На выгнаню…


Пред двадцетьома роками, коли задумал єм створити Книгу Білцаревы, ани мі през мысель не прешло, же зыйде мі з ньом так долго. Ближыл ся мі товды лем 50-ий рік жытя, был єм полний творчых і всякых інчых сил. Вірил єм в себе і в Люди. Мал єм як в жмени, же на мій заклик засыпле мя почта листами од нашых Білцаревян. Може за вельо віры во мі было, але преці барз єм ся не завьюл… Зачали приходити пресылкы зо світа. Акуратні зо світа – того найдальшого, з Америкы, з Канады, з Украіны, тіж той найдальшой, знад Азова. Та мало, барз мало было на копертах крайовых почтовых значків. На добру справу зареаґувал лем єден чловек – Ярослав Горощак. Аж з роками повело ся мі втягнути до якой-такой помочы „крайовых” селян, аж і тых найближшых, аж і тых барз-барз близкых…

***

Кохам мою Білцареву так, як нихто николи никого і нич не кохал. Назвийте мя собком, за „мою”, а я з покором тото прийму і… при своім обстану. За двадцет років роджыня ся Книгы – доба не ділила ся на ден і ніч. Был лем сам ден. Ден і ден, без кінця. Хоц єм притулил сиву голову до заголовка, ніч была на нич, а ден ся сходил з дньом. А я вандрувал, без часу і края заєдно тыма самыма стежками. Не приіли ся мі никда, не были прикры, каменисты. Стелили ся мі під ногы мягкым бархатом, ішли поперед мене і кликали, заєдно прикликували: Под, поступ, крочний – дале іщы дале…

А зачало ся вшытко… Ніт, не буду Вам описувал вшыткого, бо вшыткого описати ся не даст. Рокы пред розпочатьом Книгы най заступит єй дедикация Найближшым мі. Та не омину такого адде тематычного епізоду:

За вісем років, кєд єм іздил з Крениці до Ґорлиц вчыти Закону Божого (Твойого Закону, Боже!) ай дакус лемківской бесіды („Выбач му, Боже!” – речут Твоі слугы), за вісем долгых років, серед слот і замети, коли пунктуальні ходили лем чловечы ногы, за тых вісем років сідал єм до автобуса все, а все, аж вошло тото в кров, по лівій страні до Ґрибова і по правій – до Крениці. Жебы побыти, бодай през шыбу, з Білцаревом, з том гордом Зелярком. Што ся никому і ничому не вступит. Што є на своім місци. На нашым місци. На моім місци. Горда, але мила, бо аж і в слоті, замети, бодай без вершка, бодай за гмлом – заєдно грудми ґу шыбі… Там, де з Твоіх недрів Переліщаний Потік ґу Воєнному, ґу Річкам сходит, там о гультніня, о пару кроків – там єм ся в хвильці маминого і няньового забытя почал…
То был, то є мій долгій сон, безконечний, безсонний сон, найщесливше – што-м міг в тым скрутным жытю прежыти. І хоц бы Господ Бог не дарувал мі вельо дни – щесливий остану, покля остану, же трафил ся мі такій сон.

Писал єм Книгу ай втовды, коли єм ю не писал. Акуратні, до Книгы Білцаревы міг єм вертати лем в паромісячных одступах, і то лем на пару дни, хоц мыслями был єм все при ній. Та при такым „гопканю”, творит ся барз тяжко. Бо інча справа снами – не снами ходити по Білцареві, а інча – чынні вдати ся до глубокой істориі, до безчисленных джерел, публикаций, розложыти іх десятками попри компютері і… мусіти лишати оне для інчых справ, акуратні товды, коли вшытко ся ти в голові гарді складало. По кілкох місяцях, жебы гвойти до складаня мозаікы, треба зас пару дни. Тых пару дни, котры зас…  мусят ся поступити місяцям одданым мусови редаґуваня „Бесіды”, річників (они тіж потерпіли). Жебы лем тото! І ани на кореспонденцию з Вами не мал єм „таланту”. Свого часу розослал єм до шырокого кругу єднакового змісту лист:

…пишу тых пару слів, жебы вшыткых Вас та каждого окремо перепросити за моє молчаня. Час мій неспослухнячий, фальш – як невыкарана дітина. Кілко раз прошу го, час мій, – дай мі черкнути слово, ту, і там. Адже люде ждут, нераз ся і запонурят з того. Та час мій, як Русин, завзятий… Але я думам о Вас. Думам о нашій Книзі Білцаревы. Она росне, грубшат. Та понагляти ся при ній не даст. Адже Любови найвекшой, Любови жытя, не мож хоц-як послужыти. Тота Любов николи веце ся нам уж не притрафит. Треба Ій оддати цілого себе.

…Мал єм хвилі тяжкы. Виділо ся мі, же на нич труд. Бо написати – єдно, а выдати – другє. Та нашол ся Чловек, молодий Чловек (значыт, іщы ся Сьвіту дакус попред очы поплянчеме – як свого часу рекли до мя Уйко Владимір), котрий піднял ся сфінансувати Книгу. І вселил во мя нового духа. І Вы надійом жыйте. І ждийте. І не гнівайте ся на мя. (…)

Additional information

Weight 2.6 kg

Рецензиі

Іщы неє жадной рецензиі

Be the first to review “«Книга Білцаревы»”