Голосник

«Што не намалюєте, будучы поколіня мати не будут»

0
Войцєх Фібак, польскій спортовец, а актуально колекцийонер штукы, робит собі з ним знимкы. Нацийональный Музей – не дост, же го выставлят – аж і фурт купує його творы. Каждый з його образів іщы перед намалюваньом мат уж свойого купця. Постійно спілпрацує з Руском Бурсом.

Бесіда про Анджея Жыґадла – польского маляря з Білобоків, невеликой місцевости коло Пшеворска, котрый являт ся тіж фасцинатом деревяной архітектуры і єдным з невельох выдатных знавців сакральной деревяной архітектуры полудньово-східньой Польщы. Малярска творчіст Анджея Жыґадла вказувана была м.ін. в краківскій ґалериі Art Agenda Nova, Нацийональных Музеях в Кракові і в Ґданьску, Новогутскым Центрі Культуры, ци ґалериі авкцийного дому DESA Unicum в Варшаві. Был двократным стипендистом Міністра Культуры і Нацийональной Спадковины. Намалювал образ «Деревце», котрый был головным мотивом лемківского плякату, упамятнюючого 70. річницю Акциі Вісла.

Тяжко быти малярьом?

Такє звіданя треба бы дополнити наступным: і чом істо так тяжко? Одрікаючы, приведу фраґмент тексту Яцка Качмарского пн. «Куґлярі»: з того єст піняз, жебы го розпустити, а неє на діти, хыжу і загорідку. Очывидно, тото не завершат темы – то лем опис фактичного стану, без вказаня причыны.

Ты абсольвент малярства в мастерни проф. Лешка Місяка на Академіі Красных Штук в Кракові, але вчас студий піднял єс іщы другы, не меньше вымагаючы – консервацию і реставрацию штукы. Так легко приходило Ти малярство?

Всядиль добрі там, де нас ніт. А, поважнійше, жебы пояснити рішыня підняти другы студиі на консервациі, мушу зачати од «Книгы Бытя», значыт вернути до того часу, коли вчыл єм ся в ґімназиі. Товды же, під влияньом Ярка Ґємзы, і по части, хоц не в прямый спосіб, Єжы Тура, моє захопліня штуком зачало ся формуувати довкола познаваня і зберіганя давной штукы. При тым, зачал єм ся фасцинувати творіньом нового кумшту, што зачала достерігати моя учытелька плястикы Беата Джыстек. Дальшы выборы то такой наслідство предшого. Од тамтого часу вошол єм в орбіту істориі штукы, консервациі забытків та плястичной творчости, якы з більшым або меньшым натиском на дану обшыр притігали мя в своім часі. Так пришло рішыня вчыти ся малярства, а пак на консервациі.

Краків, ґалерия NOVA, вернісаж выставы «Храм». В центрі проф. Лешек Місяк (по правій) і Анджей Жыґадло. Фот. П. Ґуречный, січен 2014

По мойому, через малярство мож зохабити, або в деякій спосіб вернути тото, чого уж ніт, а завдякы консервациі – затримати процес переминяня, вернути до стану, коли было оне найліпшым. Здає ся, што тоты дві дисциплины ся взаімно довершают, але ци з дакотром з них барже вяжеш своє професийне будуче?

Охочо бы-м полемізувал з приписаныма малярству і консервациі прикметам, але ся мі видит, што не было бы кінця бесіді, зато одречу одраз. На жаль, все, коли барже занял єм ся єдным діяньом, то стримували ся другы. З той причыны, давно уж задумую ся, над чым требало ся мі зосередити. Рішыл єм, конечно – хоц може ся видіти інакше – найбільше часу присвятити малярству. Направити ся ґу тій дорозі помогло мі пару барз важных для ня осіб, якы з великым неспокойом шліпкали за мойом творчом абсенцийом. Дві такы опініі барз міцно вошли мі до головы. Автором першой є проф. Лешек Місяк, котрый в 2011 році так скоментувал моє рішыня підняти другы студиі: Вельо люди, хоц ся буде барз старало, николи не досяагне того, што Вы уж знате. Жебы сте лем тото не змарнували. Другу опінію почул єм 19. мая 2016 рока од особы, котрой персоналиі лишу лем для себе: Малюйте, найдте на тото час. Бо Вам треба малювати. Долгій час уж роблю на Академіі і знам, же сте за добры, жебы не малювати. Што не намалюєте, будучы поколіня мати не будут. Обі опініі барз прихыльны, але по правді то выраз застараня – реакция на непокоючы симптомы. Буду ся старал, жебы были они для ня комплементами, а не почутьом вины.

А. Жыґадло, «Розпятя», олій на полотні, 115х170, 2016

А. Жыґадло, «Храм св. Миколая, Улюч 1904», олій на полотні, 130х280, 2012-2013

А. Жыґадло, «Храм св. Тройці, Судова Вышня 1913», олій на полотні, 92х190, 2013-2014

Не дост, же занимаш ся СПОМНЕНЫМА материями, то-с захопленый деревяном архітектуром, што лучыт ся з постійным чытаньом літературы, звязаной з темом, гляданьом в архівах, пенетрацийом в терені, орґанізуєш інвентаризацийны таборы, дописуєш, выступлюєш на конференциях. Што такє сідит в дереві, же так Тя абсорбує?

Святый Йосиф был тесльом, а «Дерево Креста» было з дерева. А вертаючы до меньше спонтанных рефлексий, тота тема выклярувала ся кінцьом основной школы спосеред штырьох інчых, якы товды ня найбарже занимали. То: середвічны замкы (з особливым підходом ґу тым з Пути Орлячых Гнізд), преколюмбійска штука, оружа хоснуване вчас ІІ світовой войны і деревяна сакральна архітектура полудньово-східньой Польщы. Скоро ся вказало, што до села Білобокы на Краківско-Ченстоховскій Юрі далеко, а до Америкы нияк не ближе. Войскове ґратя мало самы нудны параметры, зато пришло на деревяну сакральну архітектуру, в котрій конечно переважыла деревяна церковна архітектура. Заінтересуваня пало на добрый ґрунт, а же до найблизшых деревяных костелів і церкви не было далеко, то і скоро явили ся новы можливости розвитку. Прото, інтересуючы ся деревяном сакральном архітектуром, тяжко было зіґнорувати деревяну світску архітектуру – то як бы дали на полуденок рускы перогы і была змога зісти лем саму омасту зо шкварками.

Ты єден з парох выдатных фахівців в Польщы в темі сакральной деревяной архітектуры полудньово-східньой Польщы. Ци Лемкы можут быти горды зо своіх церкви?

Так, але не зо вшыткых. Найбільшым скарбом церковной архітектуры на Лемковині сут ефекты реґіоналізациі, яка припала на XVIII столітя, а пак зо змінным щестьом была продолжувана в XIX ст. і, на жаль, практичні была выгашена в ХХ ст. Позераючы з дакус інчого боку, найважнійшым ефектом того явиска был зачаток ориґінальных форм архітектуры, што выступлюют такой лем на Лемковині. Гармонійны і барз плястичны формы лемківскых церкви захоплюют істориків штукы, консерваторів, краєзнавців, артистів, туристів і не без причыны дождали ся великого чысла опрацувань, дистансуючы церкви з інчых реґіонів так полудньово-східньой Польщы, як і західньой Украіны. По правді, тота решта реґіонів – особливо в Польщы – была о вельо барже вынищена з церкви, але не думам, жебы в тым білянсі оно вельо зміняло.

Што думаш о сучасні будуваных лемківскых святынях, примірно в Реґєтові або Білянці?

Сучасне церковне будівництво на Лемковині то в більшости консеквентне засыпуваня грушок в попелі. Мож бы про тото написати окремый допис, але постарам ся в великым скорочыню описати дві тенденциі, своєрідны тому процесови. Перша то будувати обєкты, будучы імплянтами інчых культур, штучно вліпляны в краєвид, якы нияк не вкрывают, што кореспондуют з місцевом, традицийном архітектуром. Ілюстрацийом того єст мурувана церков в Білянці. Лем же тото явиско не нове. В тот напрям вписує ся украіньскій історизм в архітектурі і його приміры на Лемковині: церкви в Полянах, Ґладышові, Шляхтовій ци Панкній. Друга тенденция то будувати церкви, якы навязуют – ліпше-гірше – до лемківскых архітектонічных традиций. Церков в Реґєтові то, як дотепер, найгірша того рода реалізация. По мойому, хоц інтенциі творці сут понятны, то більше в ній австрияцкых, як лемківскых взірців. Щестьом, сут і выдатны приміры, як хоц бы церков св. Владиміра в Креници. Кєд іде о продолжыня того явиска, сам мам – може не амбіцию, але… – мриі, звязаны з проєктуваньом церкви. Возме як примір: з великом охотом запроєктувал бы-м дзвінницю над притвором церкви в Вільхівци.

Од 2016 рока Руска Бурса є диспонентом великого архіву по істориках штукы, Єжы Турі і Барбарі Тондос, супружестві, якє дало причынок основати Діґітальный Архів, котрого-с активным реалізатором і єдным з ініцияторів. Жебы занимати ся памятниками, треба найперше знати про тото, же взагалі деси сут. Зато основано Архів?

Архів был основаный, жебы старанні зберана піл столітя колекция взріла світ. Його суть така, жебы был як найшырше шеруваный, з особливым наставліньом на дослідників, консерваторів та істориків штукы, але тіж реґіоналистів і вшыткых заінтересуваных материяльном культуровом спадковином. Іконоґрафічна вартіст тых материялів реально влият на збільшыня знаня о конкретных забытковых обєктах, а в наслідстві того, на дополніня іх моноґрафій і ревізию консерваторского поступлюваня. Ілюстрацийом того є актуально реалізувана маґістерска робота на Выділі Консервациі і Реставрациі Творів Штукы краківской Академіі Красных Штук через мою камаратку Надю Вєвюрску. Єй дипльомовый обєкт – ікона Ісуса Христа Пантократора з початку XVII ст., на котрій намалювано в XIX ст. Тайну Вечерю, походит з церкви в Чарній в ґорлицкым повіті. Найстаршый вид той же іконы повело ся злокалізувати як раз на фотоґрафіі з нашого архіву. Tо барз цікава тема, зато міцно заохочую, жебы зробити з Надьом інтервю, тыкаюче робленой ньом консервациі. Являт ся іщы єдна важна для ня причына основати архів. То пут, котрый накрислил єм в дописі «Сучасна охорона деревяной архітектуры в підкарпатскым воєвідстві – загорозы і ремедиюм», і котрым старам ся, хоц лем кром-за-кроком, але іти. Знам, што то еніґматична одповід, але омовити дрібниці заняло бы шумні місця, зато барже заінтересуваным рекомендую прочытати спомненый допис.

Здіґіталізуваных было близко 7.000 знимок з колекциі парудесят тисячів знимок і інчых документів. Ци подля Тебе сут в тій збірці даякы скарбы?

То реторичне звіданя. Цілый архів то скарб. Вельо там золота, і срібра, і бронзу, але сут і брилянты, значыт знимкы, позераючы з перспективы іх іконоґрафічного виду, абсолютно феноменальны для важных забытковых обєктів, якых не найти ниґде інде. Якы? То може інчым разом.

Перейдме до малярства. Найважнійшы для Тя малярe то?

Тяжко мі вказати такых малярів. Люблю штуку в розмаітых єй видах, в окремых періодах фасцинували ня поєдны творы, творчіст розмаітых артистів, напрямів, епох. Тяжко в короткым коментари оно описати. Выміню зато лем пару примірів без признаваня чому-небуд першыны або выключности. Посеред образів то «Хлопска труна» Александра Ґєримского (як мож ся было сподівати), «Портрет жены атристы з котом» Конрада Кжыжановского ци «Сліпы» Пітера Брейґля. З творців – Вітольд Войткєвич і Гєронім Бош, з жанрів – церковна штука, польскій барок, тіж тот локальный.

Маш улюбленый кольор? Ци, загалом, маляр може мати такій кольор?

…і чом він синій? Хоц може видіти ся інакше, ні – такого не мам. Видимо близшы мі стонуваны кольоры, може аж і легко полинялы. Ци маляр може мати улюбленый кольор? Но, певно! – як повіла пані Пелягія. Для приміру, Пікассо мал в своій творчости цілы епохы значены кольорами. Очывидно, могла то быти з його страны дака вырахувана стратеґія. Але не думам, жебы так было.

Велика част Твоіх образів утримана в синіх тонах, а они прямо асоциюют ся з духовістю, з сакрум. Тема образів навязує до реліґіі, єй символів, тіж до істориі, жебы вымінити такы образы як: «Розпятя», «Крестный хід, Морохів», «Храм св. Параскєвы», «Бонів», «Храм». Ты віруючый? Документуваня минулого являт ся важным мотивом? Найважнійшым?

Мою штуку не беру як оружа до документуваня минулого. Вельо того в моій позаартистичній активности, зато в артистичній роботі старам ся не практикувати того рода діянь. Моі образы сут даяк – в меньшій або більшій ступени – свобідном полеміком з історийом, культуром і реліґійом. То такы візуально-значыньовы коляжы, якы роблю заінспіруваный місцями, подіями і текстами культуры. Дакус інакше єст з являючыма ся в них реліґійныма символами, котры з єдной страны сут просто важныма елементами культуры, до котрой ся одношу, з другой – схоснуваны в функциі носителів духового змісту, котрый, будучы римокатоликом, вызнаю. Приміром такой творчости є цикль пн. «Храм», котрого головном думком сут роздумы, тыкаючы християньского храму на польско-украіньскым пограничы. То гра медже двоякым пониманьом святыні – як чловека (1 Кор 3, 16-17) та як будинку. Сутьовы для ня сут моменты, в котрых люде доводят до знищыня святыні в собі, што пак веде до деструкциі архітектонічного одповідника.

A. Жыґадло, «Хыжа Урбана. Пшеворск 1980», олій на полотні, 120 х 120, 2013-2014 (фраґмент)

А. Жыґадло, «Бонів, храм св. Параскєвы 1904», олій на полотні, 173 х 273, 2015-2016 (фраґмент).

Твоє малярство барз символичне. Не боіш ся силы його переказу, того, якє може мати влияня на обзераючых?

Найперше хотіл бы-м привести два тексты, якы асоциюют мі ся зо звіданьом. Першый, то слова Ісуса Христа, котрый бесідувал: Не може быти так, жебы не пришли згіршыня, но гірка біда тому, через кого они приходят (Лк 17, 1). Другій, то коментар до еротичных робіт Бексіньского з його першого періоду творчости, котрый выреченый был до него з амбоны священником вчас реколекций: Сыну, проповідую ти, ты вмреш, а твоі поганы діла будут іщы гіршыти поколіня. Цікава ворожба, правда? Вертаючы до звіданя – прото, што єм католиком, мушу брати до увагы перше цитуваня. Не смотрячы на тото, не бою ся силы влияня мого малярства – або бою ся того не за міцно. По перше, днес малярі не тримают уж «толпы душ», а іх творчіст мат такой невеликє влияня на формуваня чловека. По другє, так-або-шак, творця є одповідальный за свою творчіст, зато – так само, або може іщы барже – приземленый одповідальністю є обзераючый, котрый в своій свободі выберат дане малярство. Взагалі, думам, што люде повинны підходити до продуктів культуры, котры абсорбуют, як до алькоголю – значыт осторожні.

В образах Твого авторства найчастійше явит ся мотив переминяня, котрый акцентуєш, вказуючы страты в засобі архітектонічного краєвиду полудньово-східньой Польщы. Постійным елементом сут тіж на тых образах люде. Як тото розуміти?

Мотив переминяня здетермінуваный позераньом на поступлюючу деструкцию світа, в котрым єм ся ховал, котрый ня сформувал і з котрым ся ідентифікую. Його носительом з єдной страны являт ся довоєнне поколіня, котре уж вымерат, з другой – разом з ним материяльна і духова культура, яка одходит. Деструкция найбарже характеристичных елементів материяльной культуры – архітектуры, выкликує основны неодвертальны преображыня в краєвиді. Аж і накрислити мож таку схему: адаптация новых технолоґій і ідей – зміна стилю жытя – зміна думаня (зъєднана часом зо зміном світопогляду і перебудовом систему вартости) – креация зовнішнього світа (зміна архітектуры і краєвиду). Одходячый світ мі близкый, зато оддзеркалят ся в моіх роботах. Што в звязку з тым, в ріжных малярскых циклях і образах одношу ся до інчых аспектів реальности, зато раз притиск положеный є на материяльну культуру, другій раз на духову, а в дальшым іщы місци то історичный коментар з однесіньом ґу сучасности або універсальным темам.

Вітрины выставенничого павільону DESA Unicum при Пляци Конституциі в Варшаві вчас выставы пн. «Запис». Фот. A. Жыґадло, січен 2017

На образах лишаш релікты давного краєвиду. Тото, што выбераш, має дочыста плястичный або символичный вымір?

Або так, або шак, але трафлят ся і так, і так – в залежности од конкретного приміру. Возме такє: в образі «Храм св. Миколая, Улюч 1904» мойом інтенцийом было вірно оддати верх, на котрым возносила ся парохіяльна церков в Улючы, што звязане было з розбудуваньом змісту розпису. Інчым приміром є образ «Білобокы 1935». Вчас його компонуваня, інспірувал єм ся місцьом, в котрым перед войном жытелі Білобоків мали обявліня Богородиці. Ориґінальный же краєвид был з формальных і змістовых причын прекомпонуваный такым способом, же смотрячы на намалюваный краєвид певністю нихто бы того місця в реальным світі не нашол. Іщы інчыма примірами сут такы образы як «Процесия, Морохів» і «Деревце», в котрых краєвид цілістю є припписаный змістови і вымові образу без реального звязку з конкретным місцьом інспірациі.

A. Жыґадло, «Інтеріор», олій на полотні, 80×130, 2011

Маш дакє вымрияне місце, в котрым хотіл бы-с мати свою мастерню?

Мам пару мрий о такых місцях, але на даный момент не стати ня на іх реалізацию. Окрем того, все мал єм другы важнійшы справы. Бесідуючы о климаті, в якым тоты місця ся зосереджают, повім так: барз позитивне вражыня зробила на мі візита в проф. Анджея Струмілла в його дворку і мастерни в Мацьковій Руді на Підляшы. Дашто тому подібне бы-м сперсоналізувал, а пак злокалізувал на обшыри полудньово-східньой Польщы або західньой Украіны.

Двократні ілюструвал єс книжочкы з байками, котры печатала Руска Бурса – «Оповім Ти байку. Част І – Іде бобо» та «Част II – Комар косит». Легше ци тяжше малювати для діти?

Одрікаючы щыро, то лем першу част ілюструвал єм з думком о дітях. Зато, же коли єм почул рецензиі ілюстраций, выречены через моі парулітні братаниці, дішол єм до внеску, што даремный то труд. Бобо было для них незворушено страшне, а ілюстрацию, котру я оцінил найниже, они – найвыже. В другым томі лишыл єм амбіцию задоволити дітвору і, просто, тримал єм ся конвенциі. Позитивным результатом того была опінія моіх братаниц – вшыткы ілюстрациі – поза «комаром» – для них цікавы. Діти сут взагалі барз срогыма адресатами. З таком же рецензийом стрітил ся мій образ пн. «Розпятя». Для порядку доповім, што на образі є домінуюча част неба, деревяный крест і парунадцет осіб, якы стоят на обшырным міцно заболоченым ґрунті. Коли робил єм над тым образом, пришла до ня товды трилітня Ґабрися, жебы призріти ся моій роботі. По деякым часі, з повагом знавці, рекла: Крас, лем за вельо болота.

Як ся зродило бобо, котре найти мож такой на вшыткых ілюстрациях, а при нагоді – то барз симпатичне створіня?

Просто, виділ єм бобо за дітины. Родичы прібували ня ним страшыти, бесідуючы: не ід там, бо гын бобо! На што мал єм речы: хочу видіти бобо! Зато і ходил єм там, де не вільно, виділ єм, што-м хотіл видіти, і тепер уж знам. Лем же при роботі над ілюстрациями, хотіл єм створити симпатичне створіня, але достаюче потенциял быти дакус страшным, коли буде треба. А треба было того раз і піл. В першій збірці бобо, ідучы долином села Вышоватка, веде на мотузку хоробливі набырмілу в місци вязаня хмару, што евідентні містит ся в канонах страшности. Половином приміру є ілюстрация з другой части, на котрій бобо докорят немудрого дика, што нищыт коріня дуба, якій росне в околицях Рыманова. Ту треба єднак повісти о здетермінуваній іритациі, бо наш герой не смотрит на границю тілесной ненарушымости дика, сідячы на його хырбеті і торгачы го за ухо.

A. Жыґадло, ілюстрация до байкы «Мішочок», олій на плиті гдф, 30х42,5, в: «Oповім Ти байку», ч. 2 «Комар косит», Ґорлиці 2018, с. 48

Ілюстрация до верша «Деревце» I. Русенка, олій на плиті гдф, 30х42,5, в: «Oповім Ти байку», ч. 1 «Іде бобо», Ґорлиці 2016, с. 13

Mаш шмат успіхів – то уж парунадцет індивідуальных і колективных выстав, м.ін. в Нацийональным Музею в Кракові ци Новогутскым Центрі Культуры. Котра з них была найважнійша?

Спосеред індивідуальных выстав найважшнійша проходила в січни 2014 рока в ґалериі Art Agenda Nova в Кракові. Першый раз запрезентувал єм товды образы, з котрых єм шыроко знаный в узкых кругах. Успіх той выставы оприділил дальшый підхід до мойой артистичной творчости. Єдна з двох найважнійшых колективных выстав одбыла ся осіню 2017 рока в Новогутскым Центрі Культуры пн. «Лешек Місяк і ученикы». О єй неповторности свідчыт і можніст взяти участ в моноґрафічным фестівали професора, в котрого мастерни мал єм дяку ся вчыти, рокаш 33 выдатных сучасных артистів – абсольвентів в мастерни проф. Місяка, як тіж выняткова експозиция мого образу в просторах НЦК. Другу найважнійшу колективну выставу, пн. «Молоде Польскє Малярство» мож видіти до 16. червця/юнія тр. в Нацийональным Музею в Ґданьску. То експозиция образів молодых, польскых артисток і артистів, котры Музей в Ґданьску купил в 2015-2018 рр. В склад той колекциі входит мій образ пн. «Храм св. Параскєвы, Бонів 1904».

Над чым тепер робиш і де буде мож тото видіти?

Поминяючы мою неартистичну діяльніст, роблю тепер над образом «Тайна Вечеря», котрый хотіл бы-м вказати в Новогутскым Центрі Культуры вчас тогорічных Краківскых Артистичных Стріч. В дальшых плянах – але уж по вакациях – хотіл бы-м запрезентувати нову колекцию образів. Де буде мож єй видіти – будеме видіти. 🙂

Фот. горі: Лежахів, А. Жыґадло дає інтервю TVP Rzeszów о роботах веденых в рaмках першого інвентаризаторско-дослідничого табору при церкви св. Мыкыты. Фот. Є. Курек, 2015

Шеруй.

О авторі

Наталія Малецка-Новак

Хоц по школі інжынєр, то не тыкат ся роботы по тзв. фаху ;) Зато уж од вельо років доносит о вшыткым, што ся діє на Лемковині. І не лем. Контакт: natalia@lem.fm

Коментар