Голосник

«Зато мі дорога Лабірщіна ціла…»

0

26-го юла минать 10 років од смерти вызначной русиньской поеткы на Пряшівщіні, родачкы із Міджілаборець – Анны Галчаковой.

Народила ся Анна Галчакова (з дому Гусяткова) 11-го апріля 1929-го року в Міджілабірцях, втогды в Чехословакії. Там ходила і до гражданьской школы, котру закінчіла уж в Батьованох, днесь Партізаньске. Пізніше переселила ся на западну Словакію, де зачала писати віршы. В них все памятала на свою карпатьску отцюзнину.

Вынятково актівнов авторков зачала быти Анна Галчакова на кінці 70-ых і у 80-ых роках ХХ. столітя. У 1979-ім році выдала першу зірку любовных поезій під назвов «Окрилені мрії». Галчакова потім выдала і дві збіркы прозы – «Лабірські оповідання» і «Вдови і сироти». Далше выдала у 1984-ім році збірку русиньской поезії під назвов «Балады», і пізніше книжку віршів про діти «Тисячі сонць».

Анна Галчакова вшыткы книжкы написала по русиньскы. Но кідьже быв час, коли існовала лем україньска народность і книжкы їй выходили у україньскім выдавництві колишньой Чехословакії, язык Галчаковой, головно в прозі, редакторы намагали ся приближыти до україньского літературного языка.

Кідь ся попозерам

По тім нашім полю,

В душі мі солодко,

Аж за сердце хопить.

Кідь собі подумам,

Же то вшытко наше,

Хмары ся росходять –

Сонце гріє крашше.

У щастну годину

Знав ся народити

Тот, кому суджено

В роднім селі жыти.

І я у Лабірці

Першый раз світ взріла,

Зато мі дорога

Лабірщіна ціла.

«Так писала народна писателька Анна Галчакова, родачка з прекрасного лабірьского краю, якый так до посліднього дыху любила… Была залюблена до писаня, а за свій вік написала того дость, жебы сьме ся ньов зачали занимати як з писательков, што сі выжадує окрему роботу. Належала ку тым авторам, котры все писали на своїм роднім діалекті. Найкрасше ся єй писало так, як говорила», писала о Галчаковій днесь так само небіжка Марія Мальцовска, русиньска журналістка і писателька в часописі Русин 6/2006.

«Їй способ думаня, лабірьскый колоріт описованых подій, міцне русиньске „я“ єй передусловлює на то, жебы єй споминаны творы ся стали в естетічнім розумліню русиньскым літературным богатством і были позбавлены україньского „наносу“», писала далше Мальцовска.

По 1989-ім році, коли могла быти Галчакова конечно публікована по русиньскы, їй стишкы выходили в Народных новинках і часописі Русин. Так само пізніше выдавала свої творы в Русиньскім народнім календарі. Поезія Анны Галчаковой была заміщена і до збірника поезії під назвов Муза спід Карпат (ед. Анна Плішкова, Пряшів 1996 р.) і до Антолоґії русиньской поезії (ед. Н. Дудашова, Новый Сад 1997 р.). Так само была ій творчостть надрукована в антолоґії Мамо куп мі книжкку (ед. Петро Трохановскый, 1995), нераз ся Галчакова появила і в часопписі Бесіда ці в Лемківскых календарях.  Но не нашов ся нихто, хто бы перевыдав ій творы, доповнив їх новыма.

Остатні рокы свого жывота пережыла Анна Галчакова в Пряшові і потім в старобінцю в Бардейові. Хоць была мамов двох дітей, на стары рокы зістала опущенов женов з множеством хворот, но і так все тримала перо в руках і писала. Тісно перед смертьов собі зломила праву руку, і так послідні дні не могла вже ани писати.

Умерла Анна Галчакова 26-го юла 2006-го року в Бардейові. Похорон мала в про ню так возлюбленых, рідных Міджілабірцях о день пізніше.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар

«Зато мі дорога Лабірщіна ціла…»

0

26-го юла минать 10 років од смерти вызначной русиньской поеткы на Пряшівщіні, родачкы із Міджілаборець – Анны Галчаковой.

Народила ся Анна Галчакова (з дому Гусяткова) 11-го апріля 1929-го року в Міджілабірцях, втогды в Чехословакії. Там ходила і до гражданьской школы, котру закінчіла уж в Батьованох, днесь Партізаньске. Пізніше переселила ся на западну Словакію, де зачала писати віршы. В них все памятала на свою карпатьску отцюзнину.

Вынятково актівнов авторков зачала быти Анна Галчакова на кінці 70-ых і у 80-ых роках ХХ. столітя. У 1979-ім році выдала першу зірку любовных поезій під назвов «Окрилені мрії». Галчакова потім выдала і дві збіркы прозы – «Лабірські оповідання» і «Вдови і сироти». Далше выдала у 1984-ім році збірку русиньской поезії під назвов «Балады», і пізніше книжку віршів про діти «Тисячі сонць».

Анна Галчакова вшыткы книжкы написала по русиньскы. Но кідьже быв час, коли існовала лем україньска народность і книжкы їй выходили у україньскім выдавництві колишньой Чехословакії, язык Галчаковой, головно в прозі, редакторы намагали ся приближыти до україньского літературного языка.

Кідь ся попозерам

По тім нашім полю,

В душі мі солодко,

Аж за сердце хопить.

Кідь собі подумам,

Же то вшытко наше,

Хмары ся росходять –

Сонце гріє крашше.

У щастну годину

Знав ся народити

Тот, кому суджено

В роднім селі жыти.

І я у Лабірці

Першый раз світ взріла,

Зато мі дорога

Лабірщіна ціла.

«Так писала народна писателька Анна Галчакова, родачка з прекрасного лабірьского краю, якый так до посліднього дыху любила… Была залюблена до писаня, а за свій вік написала того дость, жебы сьме ся ньов зачали занимати як з писательков, што сі выжадує окрему роботу. Належала ку тым авторам, котры все писали на своїм роднім діалекті. Найкрасше ся єй писало так, як говорила», писала о Галчаковій днесь так само небіжка Марія Мальцовска, русиньска журналістка і писателька в часописі Русин 6/2006.

«Їй способ думаня, лабірьскый колоріт описованых подій, міцне русиньске „я“ єй передусловлює на то, жебы єй споминаны творы ся стали в естетічнім розумліню русиньскым літературным богатством і были позбавлены україньского „наносу“», писала далше Мальцовска.

По 1989-ім році, коли могла быти Галчакова конечно публікована по русиньскы, їй стишкы выходили в Народных новинках і часописі Русин. Так само пізніше выдавала свої творы в Русиньскім народнім календарі. Поезія Анны Галчаковой была заміщена і до збірника поезії під назвов Муза спід Карпат (ед. Анна Плішкова, Пряшів 1996 р.) і до Антолоґії русиньской поезії (ед. Н. Дудашова, Новый Сад 1997 р.). Так само была ій творчостть надрукована в антолоґії Мамо куп мі книжкку (ед. Петро Трохановскый, 1995), нераз ся Галчакова появила і в часопписі Бесіда ці в Лемківскых календарях.  Но не нашов ся нихто, хто бы перевыдав ій творы, доповнив їх новыма.

Остатні рокы свого жывота пережыла Анна Галчакова в Пряшові і потім в старобінцю в Бардейові. Хоць была мамов двох дітей, на стары рокы зістала опущенов женов з множеством хворот, но і так все тримала перо в руках і писала. Тісно перед смертьов собі зломила праву руку, і так послідні дні не могла вже ани писати.

Умерла Анна Галчакова 26-го юла 2006-го року в Бардейові. Похорон мала в про ню так возлюбленых, рідных Міджілабірцях о день пізніше.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси в Пряшові. Локалпатріот. Кавярньовый валюх. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі „Вступне до контроли“ о 20.00 год. Контакт: petro@lem.fm

Коментар