До русиньского літературного неба одышов байкарь Миколай Ксеняк

Днесь з камюньского Ґрекокалицького храму свв. Петра і Павла зазвучали дзвоны помершому Миколайови Ксенякови. Рано – 1-го фебруара 2020-го року, у віці 87 років, одышов до вічности русиньскый писатель Миколай Ксеняк з Ружомберку, родак із села Камюнка в Старолюбовняньскім окресі.

Миколай Ксеняк быв довгорічным педаґоґом, русиньскым діятельом, першым русиньскым байкарьом, другым председом Сполку русиньскых писателів Словеньска, автором богатой русиньской літературной творчости, автором многых статей в русиньскій і словацькій пресі, лавреатом Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, котру уділює Карпаторусиньскый научный центер в США.

Єдиный автор дротарьской тематікы

Быв єдным з найактівнішых авторів старшой ґенерації русиньскых писателів, котрого богату творчость творять головно байкы, література про дітей і молодеж, поезія, проза, драматічны творы, оповіданя ці автобіоґрафічны тексты. Миколай Ксеняк быв єдиным з русиньскых писателів, котрый свою літературну творчость присвятив темі русиньскых дротарів.

Якраз на тоту тему написав книжку Біда Русинів з дому выганяла (книжку у 2002-ім році выдав Світовый конґрс Русинів), за котру быв автор у 2003-ім році оціненый высше споминанов меджінароднов Премійов Александра Духновіча. У споминаній публікації ся находить і його здраматізована Приповідка о дротарьови, котра мала в 1994-ім році успішну премєру на сцені нашого Театру Александра Духновіча в Пряшові.

Многы його творы были презентованы в русиньскій редакції Народностно-етнічного высыланя в Пряшові і в Кошыцях, його байкы часто декламовали участници Духновічового Пряшовоа – цілословацького конкурзу русиньской поезії, прозы, малых сценічных форм і народного розповіданя, на котрый часто приходив і сам автор Миколай Ксеняк.

Родне село Камюнка, його жытелі і їх судьба были тым найосновнішым жрідлом і іншпіраційов богатой Ксеняковой творчости. Окрем многых публікацій нас о тім пересвідчує книжка, котру під назвов О камюньскых майстрах (по камюньскы) іщі в 1994-ім році выдала Русиньска оброда. Василь Хома, першый председа Сполку русиньскых писателів Словеньсла, тоту книжку назвав русиньсков епопейов. Коротко повіджено – книжка презентує цілорічный жывот, чім даколи жыло село Камюнка і його люде (церьковны свята з традіціями і вшыткы роботы на ґаздівстві). Подля многых експертів тота публікація претендує на добрый русиньскый документ філмовой ці театралной подобы.

З біоґрафії байкаря Ксеняка

Миколай Ксеняк народив ся 4-го децембра 1933-го року в бідній камюньскій ґаздівскій родині. По основній школі в родній Камюнці пішов до Руськой ґімназії в Пряшові, потім поступив на Інштітут руського языка і літературы в Празі. По його скінчіню учітельовав на основній школі в Ружомберку, пізніше став директором ґімназії в тім місті, де одробив 23 років. Хоць свій плодный жывот прожыв далеко од родной Камюнкы, часто ся до ньой вертав не лем фізічно, але і свойов літературнов творчостьов.

О любви до свого родного краю свідчать його слова: „Родный край про мене значіть студенку, з котрой черьпам цілый жывот. Тот, хто ся в тім краснім краю народив, хто вдыхнув його воздух, хто ся набрав родных співанок, приповідок, хто перешов тот край, хто там пас коровы, орав, сіяв, косив, тот не може забыти ниґда і ниґда на нього не забуде на людей, котры коло нього жыли і котры го выховали…“

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА