В русиньскім музею припомянули собі Павла Цібере

В середу 7-го мая 2025-го року Словацькый народный музей – Музей русиньской културы в Пряшові зорґанізовав у своїх просторах подію під назвов Забытый Цібере. Ішло о пополідне з лекціями з нагоды 80-ой річніці закінчіня Другой світовой войны, але так само з нагоды півокруглой річніці народжіня Павла Цібере.

Як уж назва події прозраджать, головнов темов быв Павел Цібере, вызначный русиньскый політік, котрый неправом є в русиньскій історії, але і чехословацькій історії обще, забытым геройом.

Почас події, котру отворила художным словом Яна Трущіньска, одзвучали рефераты штирьох авторів. Радка Ондеркова, робітничка СНМ – Музея русиньской културы в Пряшові, занимала ся у своїм рефераті Русинами на кінцю войны. Говорила о бойовых акціях на теріторії Словакії, котра є населена Русинами, ці о основаню партізаньскых ґруп.

Другым выступаючім быв Станіслав Конечный, історік, котрый довгодобо, окрім іншого інтересує ся історійов карпатьскых Русинів. Тот у своїй лекції бісідовав о общіх условіях, котры Русины мали почас і по Другій світовій войні, з тым, же ся заміряв і на соціално-економічны ці господарьскы обставины в реґіонах населеных Русинами.

На події были участны і племянници Павла Цібере, меджі іншым і Марк Танчинець, молодый штудент із Ужгорода, котрый курто приближыв участным жывот того русиньского правника і політіка. Як четверта выступала Люба Кральова, директорка русиньского музея, котра так само у своїм рефераті занимала ся жывотом і діятельностьов головного героя події – Павла Цібере.

Павел Цібере

Павел Цібере (5. 5. 1910 – 28. 6. 1979) быв выштудованый правник, і уж як штудент Карловой універзіты в Празі актівный быв у русиньскых обществах.

В часі політічной крізы в Чехословакії в рр. 1938 – 1939 выступав проти промадярьской політікы Андрія Бродія і Штефана Фенцика, но і проти проукраїньскым властям Авґустіна Волошина. Як алтернатіву засновав Централну руську народну раду, котра до розпаду Чехословакії співпрацовала з чехословацьков владов. Головны орґаны той рады были в Празі.

По розпаді Чехословакії Цібере еміґровав до Югославії, і одтыль до Франції, де співпрацовав із Чехословацькым народным комитетом. Він поміг і мобілізації Русинів, котры жыли у Франції, до новосформованой Чехословацькой дівізії. В тім часі таксамо публіковав в журналі Report статі, котры остро крітіковали мадярьскый режім на Підкарпатьскій Руси.

По окупації Франції Німецьком Цібере одышов до Лондона, де го презідент Чехословакії в еміґрації Едвард Бенеш призначів членом Державной рады (втогдышня екзілова влада). Цібере мав одповідати за вопросы, якы дотуляли ся Підкарпатьской Руси. Жебы повнити свої обовязкы, Цібере на тот ціль засновав Общество друзей Подкарпатской Руси. По нападі Німецька на Совітьскый союз і по обновліню діпломатічных односин чехословацькой влады в еміґрації зо Совітьскым союзом, Цібере быв посланый до Москвы, жебы доїднав пропущіня Русинів, котры были арештованы за незаконне перекрочіня граніць, із ҐУЛАҐ-ів, і жебы зорґанізовав їх мобілізацію до Чехословацького армадного корпусу ґенерела Людвіка Свободы.

В остатніх місяцях Другой світовой войны Цібере вернув ся до Лондона і до Прагы, де ясно выразив, же не є согласный з тым, як презідент Едвард Бенеш стратив інтерес о Підкарпатьску Руси і їй долю. Докінця вернув ся і назад до Москвы, де наівно пробовав заборонити совітьскій анексії і українізації Підкарпатя.

По войні зістав на Підкарпатю. У 1947-ім році го арештовали як „брітаньского шпіона“, і три рокы быв у московскім арешті. По трьох роках быв посланый до сібірьского ҐУЛАҐ-у. Освободженый быв у 1956-ім році почас увольніня за Хрущова. Цібере наступив на Харківску універзіту, но по двох тыжднях быв пропущеный. Вернув на Підкарпатьску Русь і остатні рокы жывота учів на основній школі.