Жадна револуція, честованы

То, же Рада єрархів Ґрекокатолицькой митрополітной церькви на Словакії схвалила русиньскый Літурґікон, є історічный момент. Він може выкликовати вопросы, але реално – не є чого бояти ся. Намісто емоцій бісідуйме о фактах.

Кедь в році 2019 быв одпремєрованый документарный філм Воскресеніє народа, єдным із респондентів быв отець Франтішек Крайняк. Тот там бісідовав о тім, і то было важне свідоцтво, же кедь в 1980-ых роках почав із русиньскыма тлумачінями літурґічных і біблічных текстів, было то зато, бо му люди самы повіли, же церьковнославяньскый не розуміють, словацькый не хотять, україньскый уж абсолутно ніт, а хотять по свому – по русиньскы.

То было в часі, коли русиньскый народ офіціално не існовав, коли Русины не могли ани снити о тім, же раз будуть мати кодіфікованый язык, і коли на многых селах, вдяка прословацькым священикам, даколи аж аґресівно запроваджало ся служіня на словацькім языку.

Отця Крайняка нич із того не знеохотило. І далше, вєдно із своїма співпрацовниками, робили діло, якого може іщі ани днесь не знаме реалну ціну, а вкаже то аж історія.

Інтермеззо. То, чому порозумів втогды отець Крайняк, але не порозуміло наприклад втогдышне веджіня Пряшівской єпархії, розуміли і в Споєных штатах Америкы, де у 1980-ых роках, коли Піттсбурзьску митрополію вів владыка Штефан Кочішко, вышов Літурґікон по русиньскы. Нажаль, він быв уж при выданю языково постарілый, а што є головне, він пришов пізно. Меджі Русинами там уж доміновав анґліцькый язык.

Даяка зміна пришла по 1989-ім році, дочекали сьме ся і даякых офіціалных позволінь на русиньскы літурґічны і біблічны переклады, але вєдно з тым дочекали сьме ся і метаня дрыв під ногы, жебы лем ся барз „не кекешыти“ з тым русиньскым языком в церькви. Того доказом є і факт, же Літурґікон чекав на схваліня од року 2009.

Літурґікон є важный і зато, бо тото є реалне средство гамованя словакізації.

Але зохабме історію історійов. Русиньскый Літурґікон є днесь фактом. Центер літурґічного жывота – Божественна літурґія, може служыти ся од 1-го авґуста комплетно на русиньскім языку. Чом є тото важне? І што може тото огрозити?

Владыкове у своїм писмі, котрым дали позволіня на Літурґікон, пишуть, же треба памятати на то, же наша теріторія є тісно звязана із церьковнославяньскым языком, котрый ту пережыв многы сталітя як прямый одказ на святых братів Кіріла і Мефтодія.

Правда. Но єдночасно крітічно треба додати, же є великов шкодов, же ся на то не думало, кедь ся запроваджав словацькый язык. А то в дакотрых парохіях аж так твердо, же днесь там нич по церьковнославяньскы не є, а молода ґенерація уж не знать ани літурґію одспівати по церьковнославянькы. Ани не будеме бісідовати о такім дачім як утреня ці вечурня.

В нашім припаді, навспак, русиньскы священици ясно бісідують, же вытисковати церьковнославяньскый язык не хотять. Буде то на священиках, на віруючіх, на даякім компромісі, ці ся буде служыти по русиньскы, ці ся буде служыти лем по русиньскы або лем дакотры части. Або ці ся буде служыти на церьковнославяньскім языку. Но мінімално мають люди ку діспозіції офіціалный переклад, вдяка котрому можуть порозуміти тому, чому уж по церьковнославяньскы не розуміють.

Навеце, тадь служать ся на дакотрых русиньскых парохіях уж теперь тайны по русиньскы, але ниґде не счезнув церьковнославяньскый язык, а жаден священик не буде боронити в такій парохії, кедь хтось хоче мати вінчанку ці похорон по церьковнославяньскы. То є так само цалком інша сітуація, як на многых словацькых парохіях.

Літурґікон є важный і зато, бо тото є реалне средство гамованя словакізації. Не заперайме собі очі перед тым, же реално многы люди уж мають проблему розуміти церьковнославяньскый язык. Кедь ся в минулости поскаржыли священикови, навеце прословацькому, рецепт быв ясный. Будеме служыти по словацькы. Тото скінчіло.

Кедь реално выникне потреба, жебы не служыти лем по церьковнославяньскы, пак ту є ку діспозіції русиньскый переклад. На русиньскых селах, де люди голосять ся ку Русинам, мають тото саме право служыти і розуміти літурґії, котру хочеме дале утримовати і на церковнославяньскім языку, в языку материньскім. І тото будуть мусити акцептовати і священици, а не як дотеперь, такой дати „словацьке рішіня“.

Но і на конець. Не є жадной причіны бояти ся. Русины никого не будуть тискати до хоснованя дачого, што не хоче. Але на другім боці наповняме своє право, котре є од Бога дане каждому народу, молити ся у своїм языку, включно найважнішой части літурґічного жывота – літурґії, і навеце, якраз тым тримаме ся одказу Кіріла і Мефтодія, котры не зробили нич інше, лем язык народа зробили літурґічным языком.

Не одбывать ся жадна револуція, честованы. То лем Русины, вдяка котрым на тій теріторії існує тота церьков, досягли тото, што вы вшыткы довкола уж мате. Історія забуде тых, што тому боронили, сміяли ся, але не забуде тых, котры на тім робили, наперек вшыткым страстям.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.