Грабан, Басалыґа, Лабик – тогорічны лавреаты Нагороды ім. Никыфора

Традицийні на Лемківскій Ватрі на Чыжыні была передана Нагорода ім. Никыфора – Епіфана Дровняка – за труд жытя одданый для лемківской культуры.

Того рока лавреатами остали три особы – сучасны творці і діячы. Капітула Стоваришыня Лемків, яка каждого рока признає оцініня, лавреатів нагодорила в першый ден 45. Лемківской Ватры на Чужыні, 8. серпня/авґуста 2025 р.

Церемонія переданя Нагороды ім. Никыфора одбыла ся по офіцийній части, яком было положыня квітя під памятником жертв акциі «Вісла» (того рока оддано так само шану жертвам переселінь на схід в 1945 р.) і розпаліня тогорічной Ватры. По концерті Хору «Зоря» з Устя Руского конферансиєры першого дня (Олена Стефановска і Фома Болех) попросили на сцену представників Стоваришыня Лемків – Заступцю Ведучого ГЗ СЛ проф. Олену Дуць-Файфер і Секретаря ГЗ СЛ Северияна Косовского.

Секретар Стоваришыня Лемків представил особу першого з тогорічных лавреатів – Петра Басалыґы, якій – на жаль – не зміг одобрати особисто нагороды. По першій лявдациі, Олена Дуць-Файфер приближыла особу Володислава Грабана, як того, якій так само был одзначеный Капітулом Стоваришыня Лемків Нагородом ім. Никыфора. Лавреат не зміг быти особисто в Михалові. Перед Ватром переслал подякуваня за запрошыня і шану його особы.

Заєдно Володислав Грабан, як і Петро Басалыґа того рока святкували округлы ювілеі – 70-літя народжыня.

Третім з лавреатів, якого особу представил Севериян Косовскій, был заслуженый діяч серед Лемків на Украіні, представник поколіня переселенців 45′ рока – 89-літній Федір Лабик з Калуша. Одобрал він з рук Капітулы СЛ статую – представляючу Никыфора – Епіфанія Дровняка, якій є символом кріпкости, тырвалости і незламности в лемківскій культурі.

Проф. Дуць-Файфер зо сцены заповіла, што Головный Заряд Стоваришыня Лемків постарат ся подати делеґацию до Володислава Грабана і Петра Басалыґы, штобы особисто передати признану Нагороду.

Хор «Зоря» вшыткым трьом лавреатам одспівал достойне «Многая літа».

Володислав Грабан

Вродил ся 15. мая 1955 р. в Костомлотах коло Вроцлавя, де были выселены його родиче в 1947 році. Враз з родичами, повело ся му вернути на рідну Лемковину, де жыє доднес. По мамі родом з Чырной, а по няню – з Ґладышова.

По закінчыню основной школы выіхал на Шлеск, де кінчыл технікум і піднял роботу. По повороті з чужыны, оселил ся в Креници, де анґажувал ся в культурну, громадску і реліґійну діяльніст. Остал орґанізатором першых по выгнаню лемківскых маланок в Креници. Был спілініциятором першых Лемківскых Ватр – Пленеровых Варшатів Ансамблю «Лемковина», котры орґанізувал головні з Петром і Ярославом Трохановскыма. Великій вклад внюс тіж в діяльніст Музею Лемківской Культуры в Зындрановій, анґажуючы ся в орґанізацию свят «Од Русаль до Яна». Грабан, як поета, заініциювал першы Лемківскы Творчы Осени. Основал і вюл часопис зындранівского музею – «Загорода», а в рамках свого выдавництва «Наша Загорода» опубликувал творы сучасных лемківскых авторів, м.ін. Теодора Кузяка «Давно то были часы», «Догасаюча ватра», Семана Мадзеляна «Смак Долі», вершы Івана Фуджака «Туга».

Як творця, поета Володислав Грабан явил ся перше в польскым літературным середовиску. Кінцьом 70. років ХХ столітя зачал спілпрацу з украіньскым тыжденником «Наше Слово», де на «Лемківскій Сторінці» публикувал своі вершы, але тіж фотоґрафіі і дописы. Выдал штырі авторскы збіркы поезиі. Переводил на лемківскій язык творы інчых авторів, м.ін. з украіньского вершы Антонича. За свою творчіст был вельократно нагороджуваный. Своі вершы публикувал в ріжных лемківскых часописах в Польщы і за єй границями.

Більше з біоґрафіі лавреата чытайте в ювілейній статі за тым мотузком.

Петро Басалыґа

Вродил ся 17. лютого/фебруара 1955 р. в Свєбодзіні на західніх землях Польщы, де в 1947 р. в наслідстві акциі «Вісла» нашли ся його родиче. Щестливо, родині Басалыґів повело ся вернути домів – на Лемковину, до села Ставиша. Од 70. років ХХ ст. звязал ся з Креницьом. Товды тіж остал членом Креницкого Фотоґрафічного Товариства, але першы знимкы робил іщы як парунадцетлітній хлопец, хоснуючы «домашні» способы обробкы знимок.

На добре влучыл ся в культурне жытя свого народу при нагоді першых Лемківскых Ватр. Доднес його неоціненом творчістю сут знимкы з тых же Лемківскых Ватр, якы были великом маніфестацийом лемківскости (1983-1989).

Бодай найдолше і найпліднійше звязал ся Петро Басалыґа (аж по сес час) з часописом Стоваришыня Лемків «Бесіда» і вшыткыма інчыма активностями той орґанізциі. Од 90. років ХХ ст. тримат стислы звязкы з редакцийом «Бесіды». Його знимкы все прикрашают окладинкы часопису, а інчы з фотоґрафій часто сут поміщаны в дописах – як дополніня до реляций з ріжного рода лемківскых подій. Од років спілпрацує з редакцийом «Лемківского Річника» (выд. Стоваришыня Лемків).

Серед выстав, якы зазначыли ся на лемківскым подвірци, были тоты презентуваны вчас Медженародных Бієнале Лемківской/Русиньской Культуры в Креници.

Ззаанґажаный єст в волонтерску (нелегку, бо фізину) працу при ратуваню давных крестів на лемківскых цмонтерях.

Більше з біоґрафіі лавреата чытайте в ювілейній статі за тым мотузком.

Федір Лабик

Вродил ся 20. марця 1937 р. в Святковій Великій, ясельского повіту. В 1945 р. родина Лабиків была переселена на радяньску Украіну – до сталінськой области (днес донецка област). Од 1946 р. прожыват в Калушы, де остаточно оселяли ся Лемкы, якы втікали з далекого сходу.

В 1955 р. закінчыл калушску середню школу. В 1964 р. завершыл Калушскій Хімічно-Технолоґічный Технікум, а в 1971 р. – Івано-Франківскій Інститут Нафты і Ґазу.

Был депутатом Калушской Містецкой Рады другого демократичного скликаня. В 1955 р. был чемпіоном Калуша зо спортовой ґімнастикы.

Федір Лабик належыт до поколіня тых, якы уж на зачатку 90. років влучыли ся в одроджуваня лемківской культуры серед переселенців до Украіны. В 1992 р. был обраный ведучым Калушской Містецкой Громадской Орґанізациі Всеукраінського Товариства «Лемківщына».

Неодолга был за справом діяльности Лабика основаный хор «Студенка», якому в 1996 р. было присвоєне званя «Народный самодіяльный фольклорно-етноґрафічный ансамбль пісні і танця». Лабик є доднес активным учасником колективу «Студенка», де співат, танцює, выконує вершы та гуморескы по лемківскы. Сам ансамбль дотепер творят в більшости іщы уродженці Лемковины, переселены як діти в 40. роках ХХ ст.

Был ініциятором і орґанізатором одкрытя в Калушы скульптурной композициі в памят переселенців з Польщы – в тым чыслі з Лемковины. Як єден з нечысленных діячів на Украіні дбат о красу лемківского языка, о тото, жебы бесіда, яку хоснуют Лемкы, была чыста, без влиянь з чужых языків. Сам прекрасно бесідує по лемківскы.