«Так, то єст наша штука, маме вам іщы вельо до оповіджыня»

Докладні два тыжні минули од одкрытя спектакулярной выставы «Формы присутности. Штука Лемків / Карпатскых Русинів» в Державным Етноґрафічным Музею в Варшаві. Вернісаж одбыл ся 16. січня/януара 2026 р. Выставі кураторує др Михал Шымко, наш чловек од штукы (Михале – можу так бесідувати, правда?).

Коли перед двома роками Михал зорґанізувал выставу сучасной лемківской штукы в Коросні, не была єм вполни уконтентувана. Змінил ся час, змінило ся місце і з мальконтентства переходжу в захопліня. Тота выстава то єден з найвекшых PR-овых успіхів в Польщы взглядом Русинів. Ціла бо Польща засыпана нараз была понятьом «Лемкы / Карпатскы Русины», хоснуваным як два замінны окрисліня для єдного народа*. Одкрыто, одважні і голосно выповіджене в світ. І то в контексті такых ґіґа-назвиск як Варголь, Новосільскій, Бокшай ци Ерделій. О выставі пишут всядиль і бесідуют о ней вшыткы.

Не мож того заінтересуваня Лемками не лучыти зо скорійшом, вельомісячном, розплянуваном і продуманом та професийні зреализуваном маркетінґовом кампанійом для оперы «Голос». О Лемках мож было чытати в найрозмаітшых маґазинах, часописах, ґазетах, на інтернетовых сайтах, а заанґажуваны в видовиско особы часто являли ся в ріжных телевізийных проґрамах. Тото причынило ся ґу тому, же білеты перед каждым концертом выпродавали ся в моменті, а публика великых саль выполняла ся сотками осіб. Перед артистками і артистами «Голосу» єден з найважнійшых дотеперішніх концертів – выступлят перед понад пілторатисячном (!) публиком в Нацийональным Форум Музикы во Вроцлаві. Показ уж в неділю 1. лютого/фебруара 2026 р. Свою присутніст потвердила ноблистка Ольга Токарчук.

Одколи в офіцийну циркуляцию трафила відоміст о выставі в Варшаві – інтернет істо розгоріл. Од парох тыжнів інформацийны алерты не приносят так по правді ничого інчого, як десяткы наголовків о «першій так шырокій презентациі штукы Лемків/ Карпатскых Русинів», «Варголь, Никыфор, Новосільскій на єдній выставі», «Од Никыфора по Варголя. Незвыкла істория о достоменности», «Присутніст поза часом і простором. О чым оповідат штука Лемків» і так дале… і так дале…

Бесідувати для самой бесіды то єдно, але мати о чым бесідувати, то уж чысто інча байка. Дуже материялів фактичні зосереджат ся лем на трьох, горі выміненых, популярных назвисках, хоц рідко вказуваных в іх етнічным контексті. Выстава єст єднак претекстом до представляня вельох тем – чого і піднимают ся ріжны журналистичны редакциі. Од істориі, через етноґрафію, язык, травмы, достоменніст, сучасніст, стремліня, аж по – очывидно – штуку. Выстава єст так сконструувана, жебы оповісти ньом можливі вельо.

Етноґрафічный Музей в Варшаві мусіл перебудувати своі постійны експозициі, жебы одступити штырі великы просторы. Салі Памят (Вандруюче коріня), Достоменніст (Ехо Карпат), Транспоп (Спадковина в трансформациі), Насильство і памят (Досліджыня расово-людознавчой секциі) ведут публику через творчіст парудесятьох артистів з Польщы, Украіны, Словациі, Мадяр, Сербіі, Молдавіі і Америкы. Вшыткых презентуваный робіт єст, подля моіх рахунків, під 200. То головні образы, але тіж різбы, знимкы, відео і інсталяциі.

Для осіб, котры сут присутны в русиньскым соспільным жытю і хоснуют культурну оферту нашых орґанізаций, велика част презентуваных артистів єст знана. Факт, може не каждый образ ци знимка, але традиция орґанізуваных уж парудесят років выстав в рамках Світовых Конґресів Русинів, Бієнале Лемківской / Русиньской Культуры в Креници, Лемківскых Творчых Осени, а тіж реґулярна діяльніст ріжных інституций, нп. Музею Лемківской Культуры в Зындрановій, професийных русиньскых інституций в Словациі ци на Мадярах, вкінци – хоц ідеолоґічні несхідных з карпатскым русиньством – Лемківскых Єрусалимів, спричыняют, же общерусиньска штука мала і має ся добрі, та мы, Русины, о ней знаме.

Тото, што складат ся на спектакулярніст варшавской выставы, то факт, же тым разом не робиме єй мы – лемківска спільнота, же не мусиме просити ся о якісе гідне місце, кєд іде о простір, же не треба писати ґранту о фундушы (дадут – не дадут? кєд дадут, то ци на вшытко старчыт, ци зас треба буде різати кошторис?), же не мусиме ся старати о нич.

Лем же зробил тоту подію великій, державный музей – же то публична інституция зорґанізувала выставу на таку скалю і з такым розмахом, о якым нам, поєдным активістам, ани бы ся не снило. І тот публичный орґанізатор так само рішыл, же лемківскоязычны тексты, якы товаришат выставі, сут на рівни з польскыма і анґлицкыма тлумачынями. Не як додатковый текст, деси обік, меншым шрифтом, менше важный. Куратор задбал і о тото, жебы тіж на самым вернісажы лемківскій был рівноцінный.

І в тым значыню мож бесідувати, же был нам приверненый голос. Культурна трансмісия, хоц была екстремально ослаблена, то николи, мимо проб, не была перервана. То заслуга самой спільноты. Єднак публична присутніст, ци радше – узнаня – было нам одобране. Лемкы роками не могли фунґувати інакше, як лем приліплены під УСКТ, чого наслідства одчуваме по днес. Тота выстава ставлят Лемків на рівни з інчыма громадянами державы.

Великы подякуваня належат ся Державному Етноґрафічному Музейови, же взял на себе тот фінансовый і лоґістичный труд. То десяткы процесів і задач, о котрых ани не думаме, же треба іх перейти, жебы зорґанізувати так обшырну выставу. То тіж зобовязаня, котры треба было на ся взяти.

Ефект – спектакулярный.

І тепер каждый з нас може прити гын, почути велику гордіст і подумати: так, то єст наша штука, маме вам іщы вельо до оповіджыня.

Выставу «Формы присутности. Штука Лемків / Карптаскых Русинів» мож обзерати в Державным Етноґрафічным Музею в Варшаві до 30. червця/юнія 2026 рока.

*Очывидно, што можут ся появити голосы (і такы ся появляют), же Русины на Словациі, Мадярах, в Сербіі, Підкарпатскій Руси ітд. не бесідуют о собі, же сут Лемками. Є то оправданый спротив, лем же старчыт хоц кус доброй волі (і кус знаня), жебы зрозуміти, чом такє упрощыня было схоснуване.

Беручы до увагы, як великы толпы каждоденно обзерают выставу (Музей подал, же в тыжни мают такій рух, як николи ани в вікенды) і сут присутны на товаришучых выставі подіях, то може неодолга нияк не треба буде фурт поясняти, же назва Лемкы то еґзоетнонім, а ендоетнонімом од все был Русин, Руснак, свій.

На конец мам іщы єдну рефлексию – ци мы, Русины, будеме знати схоснувати тот спектакулярный успіх выставы? Тото ня трапит.