Добриден особам, што чытают тот текст. Моє мено Єфрозина Фізола, родом єм з Лемковины, лем той новой, на Заході. Вшыткых, што уж летят до поличкы з книжками і мі хотят вказувати мапы професора Маґочія і поясняти, де Рим, де Крым, а де Лемковина, хочу успокоіти – моі дідове то правдивы Лемкы – Фльоринка, Берест, до церкви ходили. Щeстливо серед Лемків не мушу поясняти, як ся Фізолы нашли на Заході. Думам, же може быти тіж ясне, же Фізола то не є моє правдиве мено. Уж тепер хотіла бы-м перепросити рід Фізолів, як ся такій деси на світі нашол, за стыд-ганьбу, якы ім причыню тыма текстами. Одраз зазначу, же робочы тезы і гіпотезы, якы буду ставляла, нияк ся мают до того, што фактичны Фізолы того світа думают.
Чую, же як когоси не розсердила Лемковина на Заході, то тепер уж єст близко того стану, бо чом якiса дурна, як видно, баба ся ховат за фізолом, хоцкы певно ма своє рідне мено. Не гварю, же єст тото звіданя лишене смыслу. Мам рідне мено, барз красне, лемківскє, єм тіж, як то ся бесідує в моій хыжы – высоковчена. Власні смотрю на тубу з дипломом, што моє высокє вчыня засвідчат. Але єм тіж креативна і люблю собі часом посмішкувати, а де ліпше ся тыма хосенныма приметами хвалити, як нe серед Лемків.
З фізолом мам особливе получыня. По перше – барз люблю єй істи, а з капустом і грибами в страві называній мойом мамом велийным біґосом єст она маєстатична. По другє – коли єм ся вчыла лемківского, то фізола была мі представлена як єдна з языковых особливости. Дотепер мам зошыт, де фізола єст підкрислена двома крисками як штоси, што треба запамятати до кінця жытя. Дякуючы тому, як бы ня хтоси з офіцийных польскых медий звідал о особливы лемківскы слова, то бы-м знала цілій Польщы повісти – такы сте цваны, так вшытко розумієте, як Лемкы бесідуют, то барз прошу – фізола! І што тепер цванякы-бортакы, уж не єст так просто? На жаль, не мала єм іщы можности схоснувати тот реторичный ґамбіт. А мож єм мала? Хто бы спамятал вшытко, што єм в своім жытю повіла о Лемках.
Добрі, то основы уж маме добесідуваны. Іщы лем дві справы і можеме зачынати. Тото, же річы, о якых буду писала, сут подібны до фактичных осіб і подій, то часом лем чыстый припадок. Ліпше не брати собі того, што пишу, до серця, бо хто бы знал, што мам в голові і як ся тото гын нашло. А як іде о наголовок мойого циклю (так, буду до Вас писала реґулярні) – травмы Лемкам представляти не треба. То част нашого DNA і нацийональна спадковина. Як бы ся дало, то радо бы-м лемківску травму вписала на листу Світовой Спадковины UNESCO. Так собі од віків нашу травму обзераме зо вшыткых сторін і хоснуєме, як там нам доля дозволит. Я, напримір, тепер мам такій час в жытю, же оповідам о ній своій терапевтці (яку з того місця сердечно здравлю), а през тото тіж собі. Уж кус часу ся стрічаме, а єм лем што до акциі «Вісла» дошла.
Перша моя теза, што певно в даякій ступени єст ефектом мойой внутрішньой терапевтичной подорожы, єст така, же ліпше ся любити, як ся лем сварити. Роками єм обзерала, як люде тратили жытя на свары о тото, хто єст векшым Лемком. Знам тых найвекшых, каждый і кажда з них стоіт на горбках Низкого Бескіду (окремых) і проклинат на цілый світ, тримаючы в руці остатню моркву лемківскости і горозит ньом загальному збортачыню. Як Скарлет О’Гара в сцені, што мі ся врыла в памят на вікы, дякуючы великій любови моіх родичів до «Переминуло з вітром». А мож дотепер лишыла ся на тым горбку лем єдна особа? Тяжко повісти, бо давно уж єм не провіряла чысленного стану правильности лемківского етносу. Была єм занята присмотрюваню ся, як можна творчу силу перемінити в штоси барже тырвалого як мапу кривд, списків, злых і нестарчаючо мудрых (то значыт глупых) Лемків. Ото на што можна схоснувати тоты вшыткы величезны таланты, якы ся окрем травмы спадкобере од предків:
1/ можна основати, з поводжыньом роками вести і творити лемківскє радийо і порталь, якых значыня для лемківской соспільности не даст ся перецінити;
2/ можна зо своіма приятелями довершыти лемківску оперу, што єй обзерают тисячы осіб з цілой Польщы;
3/ можна одкрыти лемківскых артистів нп. в Молдавіі і створити выставу в Державным Етноґрафічным Музею в Варшаві, яку в вікенд отворіня обiзрило веце як 2 тисячы осіб і вшыткым (окрем єдной особы) ся она подабала.
Як довершыти такых великых річы? Старчыт быти добрым для люди, плекати реляциі з нима, знати ся на тым, што ся робит, і хоснувати тоты засобы в довершаню ціли, в якы ся вірит. І іщы єдно – треба тримати ся далеко од великых Лемків того світа. Ци рецептура на успіх єст аж так проста, ци то лем моя наівніст? Не знам, спрібуйте і дайте мі в листі до Редакциі знати, ци ся повело.
А што з горбками хвалы? Так іх мам лишыти уж без слова? Хыбаль так треба, на щестя гын тоты медиi не дотерают, бо ци вы видите, як они гев пишут? Просто як звірята! Всядиль праві «и» (середнє) і слова як безстыдны голясы мерзят очы, а тіж розум і лемківску гідніст. Як раз зато єм ся гев нашла – ниґде мі ліпше не буде, як серед своіх.
Будте здравы,
Єфрозина Фізола








