Лемківскій на списку нематерияльной культуровой спадковины. Емоциі впали, а тепер: о што iде з тым вписом?

О вписі лемківского языка на Державный список нематерияльной культуровой спадковины сме уж даякій час тому інформували. Святочно тот факт был оголошеный підчас 46. Лемківской Ватры на Чужыні в Михалові. Сама відоміст не єст адже нова. Вартат єднак призріти ся тому, што стоіт за офіцийным комунікатом. Як выглядала дорога до впису? Кілько працы вымагало приготовліня внеску? Чом язык може быти узнаный за елемент нематерияльного культурового дідицтва? І предовшыткым – што такій впис означат в практиці та якы можливости може створити в будучности?

Жебы одповісти на тоты звiданя, звернула-м ся до осіб безпосередньо заанґажуваных в приготовліня внеску і ведіня цілого процесу. О його наступных етапах оповіли проф. Олена Дуць-Файфер та Каміль і Домініка Федериґы.

Од ідеі до зголошыня

Істория впису лемківского языка на Державный список нематерияльной культуровой спадковины зачала ся іщы в 2023 році. В марци того же рока Стоваришыня Лемків отримало запрошыня од Союзу Пiдгалян в Польщы до участи в дискусиі на тему вписаня гірской культуры на Державный список нематерияльной культуровой спадковины. Як споминат проф. Дуць-Файфер, підчас стрічы в Людзмєжу скоро явила ся потреба окремого пiдходу до лемківского дідицтва. Лемківска культура хоц вырастат з гірского і карпатского простору, то єй основом є окрема етнічна і языкова традиция. Прото рішено, што буде приготовлене окреме зголошыня посвячене лем спадковині Лемків і што будут дві стежкы: впис лемківского языка i впис лемківской культуры. Дальшым етапом были соспільны консультациі. Інформациі о них направлено до лемківскых орґанізаций, а тіж до ґмін, на терені котрых – згідні з результатами Нацийонального Повселюного Списуваня з 2021 рока – жытелі деклярували лемківску нацийональніст або хоснуваня лемківского в домашніх контактах. Консультациі одбыли ся 7. червця/юнія 2023 рока в Ліґници і 1. липця/юлия в Ґорлицях. При стрічах представлено пропозициі впису языка і культуры, а пак проведены были голосуваня. В обох місцях проф. Дуць-Файфер была выбрана на представничку депозитариів, значыт осіб і спільнот, якы зберігают, практикуют і передают сесе дідицтво наступным поколіням.

Был то початок формальной дорогы, котра тырвала понад три рокы.

То не было лем выполніня формуляря

В липци/юлию 2025 рока проф. Дуць-Файфер звернула ся до Каміля і Домінікы Федериґів з просьбом скінчыти і скоординувати працы над внеском. Спочатку думали, же буде то дост коротка задача: упорядкувати істнуючы материялы, дополнити формуляр згідні з вымогами Нацийонального Інституту Спадковины і переслати документацию. Мало то заняти пару дни, што найвыже тыжден. В практицi тота част працы тырвала праві рік.

Скоро ся вказало, же не іде лем о опис языка, але о документацию, што вказує го як жыве культурове явиско. Во внеску треба было окрислити громаду, о котру іде во вписі, історичный і сучасный засяг языка, його кондицию і способы фунґуваня в сучасным жытю.

Треба было вказати його присутніст медже інчыма в освіті, медиях, літературі і выдавничій діяльности, музиці, театрі, науці, соспільным жытю і штоденній комунікациі. Документация обнимала тіж історию языка і його стандаризациі, языкознавчу характеристику, інформациі о особах выняткого заслуженых для його розвитку, фотоґрафіі і згоды на іх хоснуваня. Важном частю внеску был тіж пятрічный плян охороны языка, в котрым записано конкретны діяня, терміны, передвиджены кошты і можливы джерела фінансуваня.

Вельо інформаций треба было здобыти безпосередньо од осіб і орґанізаций діючых в ріжных обшырях лемківского жытя (і на ріжных обшырях Польщы). То была не лем редакцийна праца, але треба тіж было вести чысленны консультациi, провiряти даны, контактувати ся з дальшыма особами і орґанізациями і принимати рішыня, котры примiры з вельох зобраных найліпше вказуют сучасне фунґуваня языка.

Як підкрисляют Каміль і Домініка Федериґы, не само выполняня внеску было найтяжше. Найвекшым выкликом явило ся кєрувати цілым процесом – од змістовой стороны документациі, через контакты і терміны, по підписы, згоды і прецизийный язык вымаганый в формальным документі.

Чом i якым способом лемківскій язык є нематерияльным дідицтвом?

Подля проф. Дуць-Файфер на звiданя: «што то значыт нематерияльне дідицтво?» можеме одповiсти: «тото, што сме спадкобрали по нашых предках – традициі, звыкы, знаня, способы як дашто выконати, і што не ма материяльного, предметового характеру. А кєд не ма материяльного характеру, не мож того купити, продати, придбати інакше як через спадкобраня. Нематерияльне дідицтво є прото барз цінне як дашто власне, значуче для достоменности. Для Лемків, якым політичне насильство одобрало більшіст материяльного дідицтва, нематерияльне стало ся основом спільноты (…)».

Єдным з найважнійшых елементів приготовліня внеску было доказати, же лемківскій язык єст жывым языком, а не лем слiдом минулости. Дальше є хоснуваный і переказуваный наступным поколіням, функцийонує в родинах, освіті, медиях, літературі, музиці, театрі, науці і соспільным жытю. Точно продолжаня практикуваня і передаваня было єдным з ключовых арґументів за вписом.

Язык выполнят при тым подвійну функцию. Сам в собі є елементом дідицтва, бо його лексика, ґраматика, фразеолоґія і істория зберігают досвідчыня наступных поколінь. Єдночасно є нарядьом переказуваня інчых елементів культуры – родинной і колективной памяти, пісен, оповісти, обрядів, вартости, знаня о природі, традицийных способів ґаздуваня iтд.

Як підкрисляют авторы внеску, лемківскій язык є єдночасно дідицтвом і нарядьом, завдякы котрому шырше дідицтво може быти переказуване. На жаль, не мiнят ся тото, што лемківскій остає загороженым языком. Його присутніст в жытю сучасной соспільности не означат, же його будучніст є заґарантувана.

Но то як «вказати» язык?

Приготовліня документациі до нематерияльного дідицтва ставлят перед авторами внеску дуже неясных проблемiв. Єдным з них была документация языка з помiчю візуальных материялів.

Домініка Федериґа, яка наштоден занимат ся предовшыткым материяльным дідицтвом, звертат увагу на легку, але значучу ріжницю: «при памятнику легко одповісти на звіданя, што треба сфотоґрафувати». В припадку языка треба перше подумати, як мож го вказати на фотоґрафіі.

Конец-кінцьом язык мож было «видіти» в книжках, на двоязычных таблицях, підчас лекций, богослужынь, концертів і стріч, а тіж в обычных ситуациях штоденнього комунікуваня.

Тот примір добрі вказує, чым в практиці ріжнит ся охорона материяльного дідицтва од нематерияльного. В припадку языка не хоронит ся конкретного предмету. Хоронит ся практику, знаня і вид комунікациi, котрый істнує так долго, як долго єст хоснуваный, передаваный і приниманый спільнотом за свій.

Впис як ефект працы цілой громады

Приготовліня внеску не было ділом єдной особы ани єдной орґанізациі. Безпосередню едиторску і координацийну працу робили Каміль і Домініка Федериґы, спілпрацуючы з проф. Оленом Дуць-Файфер та Наталийом Малецком-Новак зо Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях. По стороні Нацийонального Інституту Спадковины над наступныма версиями документациі працували Аґата Муха і Кшыштоф Чарторыйскі. Інформациі потрібны до приготовліня внеску походили тіж од многых осіб заанґажуваных в жытя лемківской соспiльности та од орґанізаций, што діют на хосен языка. Серед них нашли ся м.ін. Стоваришыня Лемків, Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях, Лем.фм, Lemko Tower, Радiо Лемко, Фундация Стара Дорога та Лемківскій Ансамбль Пісні і Танця «Кычера».

Участ громады не была при тым лем добром практиком – становила єдно з формальных условій процедуры. Внесок мал вказувати не доробок поєдных осіб ци орґанізаций, але реальне фунґуваня языка в цілій громаді.

Што впис означат для будучности языка?

Сам впис не розвязує проблемів, з котрыма мірит ся лемківскій язык. Не кінчыт тіж процесу його охороны. Може єднак становити важне формальне потверджыня його вартости як елементу жывого культурового дiдицтва і пункт выходу до дальшых діянь.

Пятрічный плян охороны вказує даякы напрямы, в котрых такы діяня можут ся розвивати. Належат до них медже інчыма: едукация, медия, розвиток цифрового нарядя і творіня новых форм присутности языка в культурі і соспільным жытю.

Для Каміля Федериґы барз важне є, жебы смотрити на язык через домены його активности: провiрiня, де є присутный, де його позиция є слабша і в котрых обшырях мож єй зміцняти. Сеса перспектива дозвалят не лем підсумувати дотеперішні осягніня, але тіж вказати напрямы дальшой працы. Прото впис мож трактувати не як закiнчыня, лем як єден з дальшый етапiв діянь для лемківского языка.

Язык першый, культура наступна?

Уж в часі соспільных консультаций в 2023 році явила ся думка, жебы створити два внескы – першый для языка, другiй для лемкiвской культуры. Першый з них уж маме.

Другій остає задачом на будучніст, хоц приготовліня такого внеску може быти іщы тяжше. Культура обнимат дуже аспектів як нп.: обряды, музику, танец, родинны і реліґійны традициі. Не даст ся описати іх вшыткых. Треба бы было вказати тоты елементы, котры дальше сут жывы, важны для сучасной соспільности і можливы до прецизийного дефініюваня.

Явит ся тіж звіданя о границю медже характеристичні лемківскым дідицтвом а практиками, што належат до шыршой карпатской спадковины. То выклик, з котрым соспільніст буде мусіла змірити ся, кєд ся рішыт на наступный крок.

На сес момент лемківскій язык єст уж на Державным списку нематерияльной культуровой спадковины. За короткым комунікатом о вписі видиме понад три рокы працы, консультаций, збераня материялів і спілпрацы вельох осіб. Сам впис є важным осягніньом, але – як повiл Каміль Федериґа – не заперат темы. Вказує радше, кілько уж повело ся зробити і кілько іщы остає.

I на конец: што дає впис на Державный список нематерияльной культуровой спадковины?

Впис лемківского на Державный спиок нематерияльной культуровой спадковины не означат, же язык мат новы права, iнчы як тоты, котры выникают з уставы о нацийональных і етнічных меншынах та о реґіональным языку. Не змінят його дотеперішнього законного статусу, ани не вводит додатковых прав в обшыри освіты, адміністрациі ци просто хоснуваня языка.

Впис не рішат тіж языкознавчых дискусий на тему клясифікациі лемківского языка. Не рiшат, бо не є інструментом до законного дефініюваня языків, але мат символичне і інституцийне значыня. Польска держава, вписуючы тот елемент на листу, хоснує назву «лемківскій язык» і офіцийні окрислят го як носителя культурового дідицтва Лемків. Не є то заказ хоснуваня інчых науковых клясифікаций, але без сумніву становит важный пункт однесіня в способі, в якій лемківскій язык фунґує в державній політиці охороны дідицтва.

В iлюстрациi схоснувано елемент образа Давида Здобыляка