Гарасимович – Князь поетів в Краіні Нижности

Музей Никыфора в Креници і Алан Вайс – автор дисертациі про Юрия Гарасимовича, значучого польского поету, котрого поезия є кісно повязана з Лемковином, запрашают на авторску стрічу. Выклад Алана Вайса буде товаришыл експозициі “Гарасимович в Никыфора”, орґанізуваній в рамках ювілею 20. річниці Музею Никыфора в Креници.

Юрій Гарасимович (1933 – 1999) был єдным з найвызначнійшых польскых повоєнных поетів. Рід його был міцно покомплікуваний. Але признавал ся і до польского, і до украіньского походжыня, як тіж грекокатолицкого віроісповіданя. Публикувал выключно в польскым языку, головно в літературных часописах. Выдал аж 40 томів поезиі. В 1957 році был єдным зо спілоснователів літературной ґрупы “Мушына” – авторів, котры походили з Попрадской землі. Серед головных тем його вершів была тота лемківска. Творил пребогаты описы бескідской природы, знищены церкви, зруйнуваны і знищены хыжы, здичалы сады. Прикликувал памят записану на теметовах, камінях і капличках, односил єй до неповторных гірскых видоків – поясняючы, же творят они нероздільніст – голістычну концепцию русиньской культуры, як в Лемківскы елеґіі з книжкы Підсумуваня зелености. Іронічні передставлял містецкій фольклор і свою облюблену футбольову команду – Cracovia. В пізных його творах звучат тырвога і самітніст. Не без причыны. Приступил до покликаного комуністычныма властями в часі воєнного стану – Союзу Польскых Писменників (ZLP). В тым часі дуже публикувал, прославлял і комуністычний режім. За тото стрітил го острацизм той части літератів, котры як векшына творчых середовиск (режысеры, акторы і писменникы), бойкотували комуністычны власти.

Юрий Гарасимович під конец вісемдесятых років опубликувал цикль дописів, котры критычні односили ся до украіньской істориі. Закликувал Украінців до отвертого признаня і розрахунку провин і злочынів взглядом ріжных нацийональности. Тоты дописы, публикуваны в “Краківскій Ґазеті”, выкликали гістерию і бурю в украіньскым середовиску в Польщы (поета скорше утримувал контакты з чысленныма украіньскыма діячами). Коли попросил о стрічу з нима – цілю поясніня своіх поглядів – тоты зробили в Кракові над ним суд. Єден з Украінців ачий наказал ся лікувати.

В час гірскых вандрівок, головно по Лемковині, писменник познал і бывал серед Лемків. На жаль, і декотры з них прилучыли ся до критыкы і бойкоту поеты. Малодушно выпоминали му і свою гостинніст.

Творы Юрия Гарасимовича были хоснуваны ріжныма музыками, котры сотворили на іх основі цілий напрям выконань так званой – співаной поезиі і студентскых співанок.

Ансамбль На Бані співат єден з остатніх вершы поеты –

Коли як букы на мороз моє серце трісне

зложте мене на віз, на велику осін

За возом нихто не піде,

лем дожджык вшытко поркопит

І коні сами підит

бо знают дорогы моі

Його порохы розсіяны над Полонинами, а на Вышнім перевалі поставлено символичний його гріб.

Стріча з дослідником творчости «Князя поетів» одбуде ся 12. лютого/фебруара, о 17.00 год. в Музею Никыфора в Креници.

Верш Юрия Гарасимовича Осінна задума співат Ельжбєта Адамяк