Мавзолей про Владиміра Іліча Русина

Часть рока, котру якраз пережываме є все головно о двох річах. На єднім боці ся стрічать старый з новым роком і каждый біланцує, што тот рік приніс, ці было веце позітівного, і здумаваме собі, в чім бы сьме од нового року хотіли быти ліпшы, котрых долегливостей ся хочеме збыти, жебы тот далшый рік быв про нас, або і про людей коло нас ліпшый.

З другого боку пережываме свята, котры найвеце люблять нашы діти. І з тыма святками суть повязаны різны традіції, котры собі передаваме з ґенерації на ґенерацію. Ці уж то суть рецепты нашых традічных страв, котры маєме на Святый вечур, або вшыткы тоты звычаї як колядованя, ланц під столом, піназі під обрусом і так дале. Много звычаїв ся дотримує доднесь, о многых ся вже лем бісідує, але і тота бісіда о тім, што колись было, є, можеме повісти, таков новов традіційов, кідь собі каждый рік коло стола тоты старшы припомянуть, што вшытко ся робило, і повідомлюють так молодшых, якы то може знова будуть раз говорити своїм дітям. Традіції суть просто неодділительнов частьов културы народа. Вдяка традіціям, котры ся передавають з поколіня на поколіня, народ всокочує собі свою ідентічность і вынятковость – інакшость од іншых народів.

Біланцованя днесь зохаблю боком. Было бы того вельо, о чім бы ся дало за тот рік писати. Вказали сьме свою силу тым, же сьме знали зробити міджінародны русиньскы конґресы, але і слабость, тым, як тоты конґресы проходили і же многых розділюють, ні зъєдинують. А міг бы єм продовжовати. Верну ся але к традіціям і културі.

Тым найосновнішым і першым пунктом, котрый є необыйдительным, кідь хочеме традіції і културу передавати дале, є язык. Словом ся мати пригварять дітині од маленька, од пеленочкы. Найвекшов радостьов в родині є, кідь дітина повість свої першы слова, кідь знать поменовати маму, наня. Може якраз рождественны вінчі суть першыма стишками, котры ся научіть іщі перед тым, як ся в школі научіть першы буквы. Словом чоловік докаже найвеце, потішыти без дару, але і уближыти без ґверу, або здобыти собі людей. І якраз тот пункт, першый і найосновнішый, Русинам днесь много раз бракує. Сьме валушны передати вшытко, різны традіції, лем язык якось про нас не є важный. Видіти то на тім, якый інтерес, ліпше повіджене неінтерес, є у родичів, жебы бісідовали з дітми по русиньскы, жебы їх давали до русиньскых шкіл, хоць многы ся бють до груді, якы суть Русины. Прикладів бы было много, о тім, же про діти є пак азбука много раз такый самый хаос, як і арабскы буквы уж ани не буду бісідовати. Хочеме передавати якысь традіції, але тото найосновніше, од котрого зачінать вшытко, слово, не передаме. Є то ніж, котрый обертаме лем сами ку собі і котрый нас може сколоти на жывотні важных орґанох, з котрых нас заліє кров і не буде веце помочі. Вшыткы традіції, култура, ідентічность, без русиньского слова, языка, можуть по часі запасти порохом, і раз за час їх може повтерають даякы робітници в музею, жебы ся не забыло, же ту штось таке колись было.

Потішыло ня, же Здружіня інтеліґенції Русинів Словеньска зачало робити проєкт Чемериця 2. В рамках нього є частьов проґраму і популарізація русиньского языка і апелація на нашых людей, жебы тот язык хосновали. І жебы го передавали своїм дітям. Єм радый, же по роках співаня і танцьованя, хтось зачав думати і на тото основне, без котрого бы не были ани тексты тых співанок, котры знаме співати до ошаліня і танцьовати на них до рана. Проєкту Чемериця тримлю палці. Лем популарізація хоснованя нашого языка може заборонити тому, жебы народ не сплынув з майорітов і жебы за пару років іщі было кому передавати тоты традіції, на котры сьме так горды, бо суть лем нашы. Католици на Словеньску мають єдну співанку, котру ради співають. В тексті ся находить речіня: Дідовизну отців, всокоти нам, Господи. Думам, же то не є найщастливішый текст. Дідовизну отців, ту маєме цілы ґенерації, каждый народ, і вдяка Господу, а є нас, жебы сьме собі всокотили тото, што нам было дане.

Лем всокочіньом языка, всокотиме сами себе. Жычу Русинам, жебы в тім далшім році на то думали і робили про то штораз веце. На Словеньску маєме язык кодіфікованый 18 років. Мож повісти, же є дорослый, дороснийме до нього і мы. Іншак ся будеме мусити о пару років постарати, жебы посліднього русиньскы бісідуючого Русина по смерти такой забалзамовали. Най ся холем люди можуть на такого чоловіка іти посмотрити. В рамках нашого музею пак пропоную зробити нову секцію. Мувзолей. Ні про Леніна. Мавзолей про Владиміра Іліча Русина. Про іншы народы буде може його навщіва такым історічным упозорніньом, як і навщіва того московского. Лем нажаль, нам то вже не поможе, бо час не вернеме назад. Прийдуть іншы традіції.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА