Округлый юбілей Василя Ябура, кодіфікатора нашого языка

28-го октобра 2016-го року минать 80 років од народжіня Василя Ябура, языкознателя, педаґоґа і єдного із кодіфікаторів русиньского літературного языка на Словакії.

Народив ся Василь Ябур 28-го октобра 1936-го року в Стащіні, в окресі Снина. Учів ся в руській ґімназії в Гуменнім в рр. 1947 – 1953, в році 1954 закінчів штудії на україньскій середній школі в Снині. Потім продовжовав в здобываню освіты на Высшій школы російского языка і літературы в Празі, котру закінчів у 1958-ім році. На Універзіті Коменьского в Братіславі здобыв тітулы кандідата наук (р. 1987) і доцента (р. 1991).

Ябур як фаховець в области фукціоналного языкознательства выкладав в рр. 1961 – 1977 на Педаґоґічній школі в Пряшові, в рр. 1964 – 1986 на Універзіті Павла Йозефа Шафарика і в рр. 1986 – 1993 на Высшій педаґоґічній школі в Нітрі.

По зміні режіму у 1989-ім році, Василь Ябур зачав занимати ся кодіфікаційов русиньского літературнного языка. В рр. 1994 – 1995 быв директором Інштітуту русиньского языка і културы, котрый належав під Русиньску оброду і мав свій центер в Пряшові. Як шпеціаліста на русиньскый язык і културу робив в рр. 1995 – 1998 в Державнім педаґоґічнім інштітуті в Братіславі, в його пряшівскій філії. В тім періоді розробив проґрам навчаня русинського языка про освновны школы Пряшівщіны, котрый быв схваленый міністерством школства. Од 1998-го року зачав робити на Русиньскім одділіню Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты в Пряшові, котре ся пізніше трансформовало на окремый Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, на котрім Василь Ябур учіть доднесь.

Ябур є так само автором серії русиньскых учебників про штудентів універзіты, і є співавтором і головным редактором публікації Правила русинського языка із 1994-го року, котра поклала освнову норм русиньского літературного языка на Словакії.

Професор Павел Роберт Маґочій в статі Жертовность і смілость: Василь Ябур і русиньскый язык о Васильови Ябурови написав (корочене, позн. ред.) :

„Його родічі (так, як ай векшына жытелів Стащіна і околитых сел) были карпатьскы Русины і молодый Василь выростав в русиноязычнім оточіню. Його тета Анна (1898 – 1984) – співачка народных співанок про етноґрафів, занимаючіх ся автохтонным карпаторусиньскым жывотом, была жывым жрідлом фолклору.

Так, як ай многы далшы з той ґенерації, ай Василь Ябур зажыв хаотічный повойновый час, в котрім карпатьскы Русины як народ жыли, но їх язык не быв вызнаный, аж наконець было його хоснованя на верейности заказане. В часі, коли Ябур ходив до ґімназії в Гуменнім (1947 – 1953), быв офіціалным языком навчаня російскый язык. Кідь в році 1954 скінчів штудії на середній школі в Снині, урядным языком, в котрім ся учіло, став україньскый язык. В комуністічній Чехословакії, правда, не было ани думкы о карьєрї в области карпаторусиньскых штудій, кідь чоловік не раховав з тым, же русиньскый язык і култура будуть поважованы за часть україньской културы. А на тото Василь Ябур не пристав.

На зачатку 90-х років ХХ. стороча зіставало Васильови Ябурови до пензії уже лем пару років. Нашто бы ся мусив занимати карпаторусиньскым рухом, котрый, выставленый неуставній крітіці з боку містных обчаньскых актівістів україньской орьєнтації і істых владных кол на Словакії, в Польщі, а передовшыткым на Україні, поступовав лем барз помалы. Ці не ліпше бы было одыйти на пензію як заслуженый доцент, а вызвы карпатьской русиністікы зохабити іншым?

Наперек довгорічній карьєрі в области російкой і російско-словацькой компаратівной лінґвістікы зістав вірный своїй карпаторусиньскій ідентіті. Дякуючі природній внутрішній силі свого характеру мав охоту чінити в згоді із своїм пересвідчіньом. Было то дашто, што не міг одкрыто выразити в часі комуністічной влады. В році 1993 Ябур вырішив наповно ся оддати карпатьскій русиністіці, конкретно намаганю сповнити ціль русиньского руху – вытворити кодіфікованый русиньскый язык. Ябурове рішіня але не зістало без наслідків. Такой быв засыпаный крітіков з боку колеґів з універзіты у Пряшові, котры были україньской орьєнтації. Обвинили го з того, же ся зрік свого посланя науковця в моменті, коли вырішыв скапчати ся з „політічным русинізмом“, як ся обродный рух Русинів у тім часі называв.

На другім боці але Ябура і його колеґу Юрка Панька підпорили обчаньскы і културны актівісты (окрім іншых ай Василь Турок-Гетеш, Александер Зозуляк, Анна Кузмякова і Анна Плішкова). Помогли їм пересвідчіти владны кола о важности і потребности захованя карпаторусиньской културы, а таксамо о роботі на приготовлінях і выдаваню приручників, словників, ґраматік і школьскых учебників. Уж в половині 90-х років 20.  стороча быв Ябур поважованый за скушеного академіка на челі невеликой ґрупы кодіфікаторів русиньского языка на Словакії, котры поступно здобывали підпору з боку Міністерства школства Словацькой републікы.

Выслідком того процесу была серія языковых публікацій, котрых быв Василь Ябур едітором, ці автором. Актівный быв таксамо як шпеціаліста на русиністіку (рр. 1995 – 1998) в пряшівскій філії Штатного педаґоґічного інштітуту в Братіславі, де про Міністерство школства Словацькой републікы приправив проґрам про выучованя русиньского языка на першім ступню основных школ. Тот проґрам быв розшыреный ай на другый ступінь ОШ, а тыж про середні школы. Наслідовало выданя серії учебників про 1. – 9. річник основных школ і про 1. – 4. річник середніх школ. Не было несподіваньом, же на Пряшівскій універзіті у Пряшові было в році 1998 засноване Русиньске одділіня, а наслідно окремый Інштітут русиньского языка і културы (2008).

Василь Ябур ся вернув к учітельскій професії, но теперь уже як карпатьскый русиніста. У своїй новій функції поміг вытворити нову ґенерацію шпепціалістів на русиньскый язык (міджі нима мож спомянути мена лінґвісток Анны Плішковой і Кветославы Копоровой).

Кодіфікаторы языків суть подобны єднотливцям в іншых сферах жывота, котры мають амбіцію зробити штось нове. Такы особы суть звычайно выставлены крітіці, ці то уже за цілковый концепт, котрый пропонують (в данім припаді за думку окремого русиньского языка), або за дакотрый з шпеціфічных аспектів пропонованой кодіфікації. Ани Василь Ябур не є вынятком.

Василь Ябур почас свойой карьєры не быв лем вірный языку і културі своїх карпаторусиньскых предків, але мав ай смілость  застати ся свойой дідовизны, кідь то было конечні по році 1989 можне. За то мы, члены той і будучіх карпаторусиньскых ґенерацій будеме му навсе вдячны,“ закінчує Маґочій.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА