Андрий Сухорскій (1929-2023) і його Лемковина

18. липця/юлия 2023 р. одышол на вічный покій Андрий Сухорскій, єден з послідніх представників народного лемківского різбярства, якій своі першы знаня вывчал іщы Дома.

Сухорскій належал до ґенерациі славных вільчаньскых різбярів. В примірі лемківского різбярства мож бесідувати о династиях, кєд же професия тота переходила з поколіня на поколіня.

Коріня Андрия Сухорского з Вількы – села на східній Лемковині, там ся і народил 1. серпня/авґуста 1929 р.

З роду в рід

Нераз стрічаме ся з ріжныма стереотипами, котры односят ся до Лемків. Гейбы нарід тот здатный лем до співаня, гуляня, музикуваня. Но, може часом і до поезиі. Мало припоминат ся о інчых сферах народного кумшту, а таком сфером (розвиненом на высокым рівни) была і єст різба.

Вілька то село, якє лежыт на высокости медже Дукльом а Рымановом. Так ся зложыла лемківска доля, што як раз тота обшыр Лемковины обродила гідні здібных і выдатных різбярів. Сего рода опрацуваня посвячене тій дотля недослідженій тематиці представила в «Лемківскым Річнику 2021» Анна Кырпан.

Андрий Сухорскій різбліня навчыл ся од свого няня – Петра Сухорского. Але мал і тото щестя, што зміг познавати кумшт од Михала Орисика (1885-1945), безперечно єдного з найвыдатнійшых творців з рыманівского осередка різбы, ци загалом Лемковины.

Родина Сухорскых в 1945 р. остає выселена з Вількы на територию радяньской Украіны. Трафляют до села Почмайстрівка (днес присілок села Загайці) підгаєцкого району на Тернопільщыні. В 1948 р. замешкал во Львові, де робил на Львівскым Художньо-Выробничым Комбінаті.

«Андрей, як старшый – йому сполнило ся уж шістнадцет, хоц, низкій ростом, з кус діточым щырым лицьом, выглядал на молодшого – прібує різбити і тым зарабляти. Але в маленькых Підгайцях, іщы і понищеных войном, трудно продати мистецку річ, то він везе своі творы до Львова. Там в 1947 р. трафил на того самого Владиміра Паньківа, за його порадом в 1948 р. переіхал до Львова (…). Творча дорога Андрея то стежка од народного ремесла до такой професийной творчости, од дост грубуватого, схематичного опрацуваня фіґур люди, переважні статичных, а нераз і анатомічных омылок – до гармонійных пропорций, ліпшого розуміня будовы тіла звірів і чловека, цікавого передаваня руху, уданого получыня скалі, ритмів, форм, фактур» (Анна Кырпан, Різба при джерелах, «Лемківскій Річник 2019», выд. Стоваришыня Лемків).

Лемкы в Польщы Андрия Сухорского найпевнійше асоциювали з єдном з його різб, але таком, котра находит ся днес в неєдній лемківскій хыжы. Бесіда о різбі «Лемко» – представляючій в маєстатичным стилю дозрілого Лемка – ґазду, в чузі, што лем додає му достойности.

Андрий Сухорскій: «Без назвы» 2007, «Лемко» 2002, «Лемко» 2000, фот. Михал Шымко

Хоц «канонічный» Лемко в образуваню Сухорского выступує в парох представлінях, то гейбы тота єдна рахує ся за найчастійше стрічану. Сухорскій приходил на лемківскы подіі до Польщы, завдякы тому жытелі Лемковины, а і тоты з далекой, західньой чужыны могли до своіх колекций придбати ону різбу. Гідну колекцию творчости Сухорского видіти мож в Музею Лемківской Культуры в Зындрановій.

Єдна з династий рыманівской школы

Як уж было спомнене, Андрий Сухорскій зачыслял ся до узкого кругу професийных лемківскых різбярів, котры заєдно не стратили ґену народной творчости – значыт такой, яка базувала на образуваню долотом лемківской штоденности, але і нелегкой долі (чого приміром можут быти різбы вказуючы на ґаздівску роботу, але і выселіня).

Чом мож бесідувати о рыманівскій школі і лемківскых династиях? Уж в 1873 р. за справом польской шляхтянкы Анны Потоцкой в Рыманові была основана сницарска школа, в якій курсы кінчыли выдатны різбяре. Сама школа возникла як раз в Рыманові з огляду на розвинену уж різбярску традицию в сусідніх до Рыманова селах – Балутянка і Вілька. Лемківскы різбярскы роды, што лишыли по собі прекрасный слід в дереві, то окрем Сухорскых: Бенчы, Бердалі, Болякы, Гінды, Долиньскы, Іляшы, Кыщакы, Красівскы, Михайлишыны, Одрехівскы, Орисикы, Потоцкы, Стецякы, Храпці, Циркы, Шалайды – і то гейбы іщы не вшыткы, што внесли богатство до нашой культуры.

Єдны з першых знаных робіт Андрия Сухорского до 1949 р. то: «Орел», «Коваль», «Верблюд», «Дідо і пес». По 1949 р. автор створил композициі «Бідняк з плугом», «Поверніня з войны», «Лемківскы музикы», «Пограничникы» і вельо інчых. Творил в тым часі різбы малых форм: «Псы напали» (1949), «Юна гусятниця» (1959), «Кобзар» (1964), «Господар Верховины» (1969).

Лемковину і єй жытелів вырізбил під ріжныма подобами. То окрем выже поданых «Лемків» єст тіж «Лемко-овчар», «Лемко-різбяр» (1979), «Лемко в чугани», «Лемко везе дырва» (1990) і інчы.

Сухорскій окрем образуваня рідной Лемковины вельо свого таланту посвятил на розпропаґуваня особы і творчости украіньского Кобзаря – Тараса Шевченка. Тоту катеґорию власной творчости започаткувал твором «Мені тринадцятий минало» (1951) і пак повторил в дакількох вариянтах. До ювілею 170. років од народин Т. Шевченка (1984) створил пару скульптурных його портретів, два вариянты «Кобзаря» та інчы выробы з персонажами його творів.

Был активный і як громадскій діяч, член заряду Фундациі Досліджыня Лемківщыны во Львові, як заступник ведучого Комітету лемківской церкви Владиміра і Ольгы в Шевченківскым Гаю во Львові.

Більше як сто його творів представляных было в експозициях музеів Кыйова, Львова, Москвы, Санкт Петерсбурґа. В 1984 р. отримал званя Заслуженого Майстра Народной Творчости УРСР.

Традицию лемківского різбярства передал своім сынам – Владимірови і Андрийови (молодшому).

Андрий Сухорскій помер 18. липця/юлия 2023 р. Чын похорону одбыл ся 20. липця/юлия во Львові.

Зачыслял ся до узкого кругу професийных лемківскых різбярів, котры заєдно не стратили ґену народной творчости.

Повязаны дописы

Вмер Димитрий Рыджанич (1951-2025), долголітній війт ґміны Устя Рускє

Ювілей лемківского творці і філософа – проф. Павла Коробчака

Łemkowie są…

Спомож нас / Wesprzyj nas