Андрий Сухорскій (1929-2023) і його Лемковина
Зачыслял ся до узкого кругу професийных лемківскых різбярів, котры заєдно не стратили ґену народной творчости.
18. липця/юлия 2023 р. одышол на вічный покій Андрий Сухорскій, єден з послідніх представників народного лемківского різбярства, якій своі першы знаня вывчал іщы Дома.
Сухорскій належал до ґенерациі славных вільчаньскых різбярів. В примірі лемківского різбярства мож бесідувати о династиях, кєд же професия тота переходила з поколіня на поколіня.
Коріня Андрия Сухорского з Вількы – села на східній Лемковині, там ся і народил 1. серпня/авґуста 1929 р.
З роду в рід
Нераз стрічаме ся з ріжныма стереотипами, котры односят ся до Лемків. Гейбы нарід тот здатный лем до співаня, гуляня, музикуваня. Но, може часом і до поезиі. Мало припоминат ся о інчых сферах народного кумшту, а таком сфером (розвиненом на высокым рівни) была і єст різба.
Вілька то село, якє лежыт на высокости медже Дукльом а Рымановом. Так ся зложыла лемківска доля, што як раз тота обшыр Лемковины обродила гідні здібных і выдатных різбярів. Сего рода опрацуваня посвячене тій дотля недослідженій тематиці представила в «Лемківскым Річнику 2021» Анна Кырпан.
Андрий Сухорскій різбліня навчыл ся од свого няня – Петра Сухорского. Але мал і тото щестя, што зміг познавати кумшт од Михала Орисика (1885-1945), безперечно єдного з найвыдатнійшых творців з рыманівского осередка різбы, ци загалом Лемковины.
Родина Сухорскых в 1945 р. остає выселена з Вількы на територию радяньской Украіны. Трафляют до села Почмайстрівка (днес присілок села Загайці) підгаєцкого району на Тернопільщыні. В 1948 р. замешкал во Львові, де робил на Львівскым Художньо-Выробничым Комбінаті.
«Андрей, як старшый – йому сполнило ся уж шістнадцет, хоц, низкій ростом, з кус діточым щырым лицьом, выглядал на молодшого – прібує різбити і тым зарабляти. Але в маленькых Підгайцях, іщы і понищеных войном, трудно продати мистецку річ, то він везе своі творы до Львова. Там в 1947 р. трафил на того самого Владиміра Паньківа, за його порадом в 1948 р. переіхал до Львова (…). Творча дорога Андрея то стежка од народного ремесла до такой професийной творчости, од дост грубуватого, схематичного опрацуваня фіґур люди, переважні статичных, а нераз і анатомічных омылок – до гармонійных пропорций, ліпшого розуміня будовы тіла звірів і чловека, цікавого передаваня руху, уданого получыня скалі, ритмів, форм, фактур» (Анна Кырпан, Різба при джерелах, «Лемківскій Річник 2019», выд. Стоваришыня Лемків).
Лемкы в Польщы Андрия Сухорского найпевнійше асоциювали з єдном з його різб, але таком, котра находит ся днес в неєдній лемківскій хыжы. Бесіда о різбі «Лемко» – представляючій в маєстатичным стилю дозрілого Лемка – ґазду, в чузі, што лем додає му достойности.
Хоц «канонічный» Лемко в образуваню Сухорского выступує в парох представлінях, то гейбы тота єдна рахує ся за найчастійше стрічану. Сухорскій приходил на лемківскы подіі до Польщы, завдякы тому жытелі Лемковины, а і тоты з далекой, західньой чужыны могли до своіх колекций придбати ону різбу. Гідну колекцию творчости Сухорского видіти мож в Музею Лемківской Культуры в Зындрановій.
Єдна з династий рыманівской школы
Як уж было спомнене, Андрий Сухорскій зачыслял ся до узкого кругу професийных лемківскых різбярів, котры заєдно не стратили ґену народной творчости – значыт такой, яка базувала на образуваню долотом лемківской штоденности, але і нелегкой долі (чого приміром можут быти різбы вказуючы на ґаздівску роботу, але і выселіня).
Чом мож бесідувати о рыманівскій школі і лемківскых династиях? Уж в 1873 р. за справом польской шляхтянкы Анны Потоцкой в Рыманові была основана сницарска школа, в якій курсы кінчыли выдатны різбяре. Сама школа возникла як раз в Рыманові з огляду на розвинену уж різбярску традицию в сусідніх до Рыманова селах – Балутянка і Вілька. Лемківскы різбярскы роды, што лишыли по собі прекрасный слід в дереві, то окрем Сухорскых: Бенчы, Бердалі, Болякы, Гінды, Долиньскы, Іляшы, Кыщакы, Красівскы, Михайлишыны, Одрехівскы, Орисикы, Потоцкы, Стецякы, Храпці, Циркы, Шалайды – і то гейбы іщы не вшыткы, што внесли богатство до нашой культуры.
Єдны з першых знаных робіт Андрия Сухорского до 1949 р. то: «Орел», «Коваль», «Верблюд», «Дідо і пес». По 1949 р. автор створил композициі «Бідняк з плугом», «Поверніня з войны», «Лемківскы музикы», «Пограничникы» і вельо інчых. Творил в тым часі різбы малых форм: «Псы напали» (1949), «Юна гусятниця» (1959), «Кобзар» (1964), «Господар Верховины» (1969).
Лемковину і єй жытелів вырізбил під ріжныма подобами. То окрем выже поданых «Лемків» єст тіж «Лемко-овчар», «Лемко-різбяр» (1979), «Лемко в чугани», «Лемко везе дырва» (1990) і інчы.
Сухорскій окрем образуваня рідной Лемковины вельо свого таланту посвятил на розпропаґуваня особы і творчости украіньского Кобзаря – Тараса Шевченка. Тоту катеґорию власной творчости започаткувал твором «Мені тринадцятий минало» (1951) і пак повторил в дакількох вариянтах. До ювілею 170. років од народин Т. Шевченка (1984) створил пару скульптурных його портретів, два вариянты «Кобзаря» та інчы выробы з персонажами його творів.
Был активный і як громадскій діяч, член заряду Фундациі Досліджыня Лемківщыны во Львові, як заступник ведучого Комітету лемківской церкви Владиміра і Ольгы в Шевченківскым Гаю во Львові.
Більше як сто його творів представляных было в експозициях музеів Кыйова, Львова, Москвы, Санкт Петерсбурґа. В 1984 р. отримал званя Заслуженого Майстра Народной Творчости УРСР.
Традицию лемківского різбярства передал своім сынам – Владимірови і Андрийови (молодшому).
Андрий Сухорскій помер 18. липця/юлия 2023 р. Чын похорону одбыл ся 20. липця/юлия во Львові.
Вічна Йому Памят!
Ґорлиці 106,6 MHz
Наш порталь можете чытати чысто дармо, але кєд маш охоту - можеш нас спомочы. Буде нам барз мило!
Жебы спомочы нас даком вплатом, без ниякых зобовязань, втисний притиск або зоскануй код QR.
Nasz portal jest darmowy, nie mamy (i nie chcemy) na nim reklam. Jeżeli masz ochotę - możesz wesprzeć naszą codzienną pracę.
Aby wspomóc nas jednorazową wpłatą, bez żadnych zobowiązań, kliknij przycisk lub zeskanuj kod QR.
