Бесідуєме з Дарийом Кузяк о «Голосі»

На осін минулого рока премєру мало выняткове видовиско – вельоелементовый твір авторства Дариі Кузяк пн. «Голос». Была то перша реализация з полным выконаньом лемківской камеральной оперы. Заінтересуваня показом было так великє, што білеты на премєру во Вроцлаві розышли ся такой в 20 минут. «Голос» вертат – вызвучыт на трьох великых сценах. Найблизшый концерт одбуде ся початком вересня/септембра в самій Краківскій Опері!

Реализация лемківской оперы то подія без прецеденсу в істориі нашой культуры. О проєкті, котрый єднат музичну спадковину з сучасном артистичном вражливістю, бесідуєме з його авторком – Дарийом Кузяк. В щырій бесіді оповідат о джерелах інспіраций, о старунках і радостях творіня, а тіж о тым, што для ней значыт язык і достоменніст в штуці.

Наталия Малецка-Новак: Што діяло ся по премєровым показі? Якы голосы явили ся по «Голосі»? Як ся чула-с, коли повело ся зреализувати Твою «дітину»?

Дария Кузяк: Чула єм барз вельо позитивных голосів по премєровым показі. Было барз вельо коментарів в інтернеті, але одобрала єм тіж барз дуже особистых ґратуляций. Опера певністю єст чымси новым і інчым од другых ініциятив, выріжнят ся. Людям подабало ся тото, што сме зробили, хоц може не вшытко было для них зрозуміле, бо в спектакли єст дуже символикы. Опера то єднак по части театральна штука і знали сме, же може не для каждого буде проста і легка в обзераню. Залежало нам тіж на тым, жебы каждій міг зрозуміти спектакль на свій спосіб, зато тіж не подавали сме скорше змісту акциі оперы.

Было так вельо компликаций, жебы довести оперу до выконаня, же праві до посліднього моменту не вірила єм, же ся поведе. Мимо змучыня, была єм барз горда з себе і знала єм, же цілый стрес і безсонны ночы вартали ефекту. Тепер так сой думам, же кєд бы-м знала скорше, з чым ся вяже створіня оперы і орґанізация такого великого концерту, то певно бы-м ся на тото не одважыла. Тішу ся, же могли сме з інчыма молодыма Лемками (і не лем) причынити ся до розвитку лемківской культуры і штукы.

Што было найвекшым выкликом для фузиі старого з новым – получыня оперового співу, капелі, електронікы і камеральной оркєстры?

В музичній верстві напевно было то получыня оперового співу з білым співом і лемківской капелі з оркєстром і електроніком. Барз ня тішыт, што дало ся тіж таку фузию зробити і в сценічно-візуальній верстві через получыня танця Кычеры з танцьом Театру Розбарк, але тіж елементів лемківского облечыня з костюмами, котры зробила наша сценоґрафка. Мож речы, же ціла опера єст єдном великом фузийом старого з новым, лемківского з сучасным.

Яка є символика істориі сестер? Ци опера єст «для нашых», ци має радше едукацийный вымір взглядом публикы, котра не знат Лемковины і єй істориі?

Опера «Голос» оповідат універсальну історию о двох сестрах – Марисі і Ганці. Вчас забавы Доля одберат Марисю і лишат на світі, смутну по страті, Ганцю. Тота прібує сой даяк порадити по втраті сестры. Єдного дня, коли пасе уці, появлят ся при ней Туга. Ганця зачынат чути голос – з єдной страны незнаный, а з другой – дивні знаємый (гев явит ся білый голос). Ведена Тугом іде за голосом – голосом духа Марисі. Завдякы тому сестры находят єдна другу, співают разом. В меджечасі селяне стрічают ся в церкви, жебы помолити ся за душу Марисі, пак з ней выходят, ідут глядати Ганці. Коли єй стрічают, чуют полну любови і терпліня спільну арию, по котрій проходит переданя Марисіного голосу Ганці. Товаришыт ім Памят. Од тамтого дня Ганця співат одміненым голосом, завдякы чому она і інчы селяне памятают о Марисі.

Смерт Марисі навязує до акциі «Вісла», а дві сестры символизуют Лемковину. Марися то земля, хыжы, лісы, котры нам одобрано, а Ганця до Лемковина, котру маме в серци. Без єдной не буде другой. Переданый Марисьом Голос то наша спадковина, з котром ідеме через жытя – то язык, традициі, культура. Селяне, котрых видиме в церкви, навязуют до того, же то як раз в церкви Лемкы могли ся стрічати, жебы пізнійше глядати свого місця на земли і достоменности. Днес, мимо вельох років од выселіня, маме в собі Голос минулого, котрый несеме дальше. Памят о предках і істориі помагат ся нам розвивати.

Опера є універсальном історийом, котра може быти інтересуюча так для Лемків, як і для Поляків. Може быти причынком до заінтересуваня ся історийом і культуром Лемків для тых, котры єй не знают.

Што цікаве, на самым початку опера мала оповідати лем о двох сестрах і іх спільным голосі. Павел Блох ввюл в лібретто Долю, Тугу і Памят. Вчас творіня зачала-м видіти аналоґіі до нашой істориі і реальности.

Схоснуваня церковного співу як част звуковой стежкы – то одважный крок. Што рішыло о введіню того елементу? Якы емоциі має выкликати?

Інспірацийом для лібретта оперы «Голос» была байка «Юльчык», котру колиси почула-м на антені ЛЕМ.фм. Є там фраґмент, котрый бесідує о тым, же люде зышли ся в церкви і цілом процесийом пішли глядати малого Юльчыка. Ствердила-м, же то барз цікаве, і од самого початку знала-м, же церковна сцена буде в опері. Доля, Туга і Памят як алеґоричны постати в опері мают своі музичны мотивы. Дост долго думала-м над мотивом Памяти – а то прецін такє просте! Вічная Памят – з єдной страны пасувала мі як раз до плянуваной сцены, з другой стала ся одкликаньом через мотив памяти до нашой церковной традициі. Вказуєме тым, як важна є для Лемків духовіст і што завдякы ней сме. Думам тіж, же вчас слуханя награня парастасу каждый міг подумати о дакым близкым, голос кого носит в серци.

Якє значыня має інтеґрация традицийного танця з сучасным?

Сучасны танцюристы і оркєстра навязуют в опері до того, што містичне, невидиме, а даст ся лем почути. В примірі Театру Розбарк то постати Доли, Тугы і Памяти, котры являют ся по черзі в даных моментах істориі. Подібні в сцені забавы – оркєстра імітує напружену атмосферу, а не тото, што чуют ухами селяне. Капеля і танцюристы з Кычеры вказуют нашы героіні і іх приятелів, котрых дотыкат Доля, Туга і Памят. По правді, то тоты три алеґоричны постати влияют на тото, што діє ся в оповісти. Рішают о жытю сестер, котры сут розділены, глядают ся, а на конец – на все остают разом. Наоборот є зо співом – подумала-м, же барже містичный і духовый є білый, як клясичный спів. До того тот спів навязує до традициі, о котрій не повинны сме забывати, єст наголовковым Голосом.

Ци в представліню хоснуваны сут мультімедиі? Якє мают значыня для цілой істориі?

Так, в представліню появляют ся мультімедиі, так в музичній, як і в візуальній верствах (світла, візуализациі). Електроніка обнимат вступ оперы, голос нарратора, сцену «Молитва» і цитуваня з листів, якы Лемкы пересылали до Америкы. Нарратор полнит важну функцию, бо накрислят слухачам цілый сюжет. О церковній музиці была уж скорше бесіда, барз цікавы сут тіж цитуваня выселенців, якы в опері представлены сут в формі думок героів, якы глядают свойой достоменности.

Як важный єст лемківскій язык в цілым проєкті? І формальні, і емоцийональні?

Лемківскій язык єст барз важный. В премєровым показі можна было почути співанкы по лемківскы і цитуваня выселенців. Жебы переказ был універсальный, рішыли сме товды, жебы нарратор был по польскы, значыт так, як ориґінальні написал лібретто Павел Блох. На наступных трьох концертах буде мож почути нарратора в лемківскым языку в выконаню Ігоря Гербута. Але най не боят ся тоты, котры не знают лемківского языка. Задбаме о написы, жебы дальше переказ міг быти універсальный. О кілько на премєрі нарратор в польскым языку нам оповідал, о тілько цитуваня выселенців мусіли быти в ориґіналі – не уявляли сме собі тлумачыня іх на польскій язык. Реляциі з тамтого часу списаны в листах мают таку силу як раз завдякы тому, же записаны были в лемківскым языку.

В опері появлят ся пісня «Кєд собі заспівам». Репертуар лемківскых пісен є величезный. Чом як раз тота? Ци є Ти особливо близка?

Пісня «Кєд собі заспівам» оповідат о приємности співаня, о голосі. Выбрала-м єй з огляду на текст. Барз люблю тоту співанку, бо не оповідат ани о любови, ани не єст патріотичном пісньом. Єст полна радости. З часом одкрыла-м, же і в тій пісни мож найти вельо символикы, як лем подумат ся о Голосі, котрый іде на вітцьовый двір – просто з концертовой салі в горы. О Голосі, котрый выстарчат, і не треба нич веце, жебы іти через жытя – ани не треба нам грати, бо зо своім голосом можеме танцювати. Вчас премєры, коли была тота пісня, цілым серцьом почула-м, же співаючы голосы трафляют просто до неба і нашой улюбленой Лемковины.

Ци реализация «Голосу» є формом культурного активізму для молодых Лемків? Сиґналом до плеканя нацийональности і языка?

Так, очывидно. Наголовковый «Голос» то предовшыткым тот, котрый Марися передала Ганці. Але в спектакли чути вельо голосів – медже інчыма голосы нарраторa, співачок, танцюристів Театру Розбарк, членів Кычеры, Лемків выселяных з гір. Є гын тіж схованый мій голос, котрого реальні в спектакли не чути, але… не даст ся го втишыти. Опера то голос молодого поколіня, котрый передали нам нашы предкы. Завдякы іх стараням можеме днес бесідувати по лемківскы, можеме бесідувати, же сме Лемкы. То голос, котрый єст нам даруваный. При творіню спектаклю рішыли сме взяти з того, што старе, і получыти минуле з будучым. В тот спосіб, хто знат – може твориме будуче? Плекаме тото, што лемківскє, і вказуєме з інчой перспективы, в котрій заложыньом єст єдніст, любов і пошана.

Як выглядат промоция найблизшых концертів? Кілько єст осіб заанґажуваных в реклямовы діяня і PR? Ци спілпрацуєте з професийном аґенцийом, ци то внутрішня ґрупа?

В кампаніі PR промуєме оперу, але не даст ся выпромувати видовиска основаного на фактах, котре тыкат акциі «Вісла» без контекстовой кампаніі. Зато паралельно ведеме аж дві інчы кампаніі, што тыкают лемківской культуры і Лемковины – в однесіню до реґіону. Маме свій ансамбль люди, не корыстаме з услуг аґенциі, але збудували сме ансамбль з охочых осіб, котры звязаны сут з лемківском культуром або з музичным світом. Ґрупу творят професийоналисты, котры наштоден професийні ся тым занимают.

Як великє значыня має при кампаніі пошырюваня істориі о Лемковині – через реляциі відео, бесіды, мейкінґ-офы? То свідома стратеґія, жебы выйти поза сам спектакль?

Очывидно, же не припадком вчас промоциі дуже бесідуєме о Лемках і Лемковині. По перше – едукуєме тым не лем Лемків, але тіж Поляків. По другє, трафляме до тых, котры о Лемках не знают. Цілю промоциі єст заполнити три великы концертовы салі. То тіж шанса, жебы наш нарід заістнувал в свідомости загалу соспільства.

Ци сут пляны, жебы выдати оперу на платни, удоступнити в стрімінґовых сервісах ци зробити награня відео?

Єм переконана, же то важне, жебы опера была записана для будучых поколінь, але на тот момент зосереджаме ся на концертах нажыво. Награня то великій кошт, якій обнимат не лем технічны квестиі, але і ліценциі артистів. Є то плян на будуче.

Авторы і склад:

Дария Кузяк – музика

Павел Блох, Дария Кузяк – лібретто

Оксана Терефенко-Горощак – режысерия

Анна Пьотровска – хореоґрафія

Моніка Іка Вуйцік – сценоґрафія

Артур Вытрикус – режысерия звуку

Юрий Стариньскій – запис, реконструкция, наука лемківскых танців та досліджыня джерел і реконструкция лемківскых костюмів

Якуб Пшыбыцєнь – дириґент

Юстина Блюй – сопран, білый голос (Марися)

Александра Маліш – сопран, білый голос (Ганця)

Ігор Гербут – нарратор (награня)

Лемківскій Ансамбль Пісні і Танця «Кычера» під ведіньом Юрия Стариньского: Мария Терефенко (пілперечный флейт), Марек Зявін (клярнет), Аґнєшка Палчак (І гушлі), Павел Басалыґа (ІІ гушлі), Кристиян Трохановскій (ІІІ гушлі), Мирослав Дзюбина (басы), Андрий Хомяк (акордеон), Михал Ґожыньскій (акордеон), Наталия Бочнєвич, Михал Бочнєвич, Григорий Бубернак, Александра Буковска, Ганна Буковска, Анна Ґожыньска, Семан Єдинак, Ольга Стариньска, Данєль Стариньскій, Михал Стариньскій, Павел Стариньскій, Славомир Стариньскій

Бытомскій Театр Танця і Руху Розбарк під ведіньом Анны Пьотровской (Доля, Туга, Памят – креация і выконаня): Каміль Боньчык, Александра Кемпіньска, Сабіна Летнер, Юлия Левандовска, Ева Норас, Данєль Зых

Оркєстра Краківской Оперы