Драмы Лемків

Театральна традиция на Лемковині становит важный елемент єй спадковины. Mимо, же в очах вельох – предовшыткым пісні, танці і обрядовіст асоциюют ся з Лемками, то декляматорска діяльніст была явиском о вельо барже жывым і популярным, як ся тото днес памятат. Єдна з послідніх реализаций Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях навязує до театру серед Лемків.

Удокументуваный розвиток театральной діяльности на Лемковині то друга половина ХІХ ст. На шпальтах чысленных ґалицийскых ґазет (напр. «Проломъ», «Слово», «Учитель», «Новый Галичанинъ», «Литературный Сборникъ»), ци тіж в рамках окремых выдавничых серий (нп. «Бібліотека Театральна», «Бібліотека Руской Молодежы» ци уж ХХ-вічна ініциятива – «Лемковска Театральна Бібліотека»), друкуваны были сценічны творы, якы трафляли до бібліотек. Найперше тых припарохіяльных – клебаніі бо являли ся в тамтым часі своєрідныма осередками культуры. Там зберала ся інтеліґенция, ведено поґаданкы, голосне чытаня, дискутувано, а під оком пароха орґанізуване было ціле жытя села. З часом част тых задач переняли чытальні, основаны в рамках Товариства ім. М. Качковского ци Товариства «Просвіта». Першы з выміненых о выдимым старорускым напрямі, приниманы як своі – реґіональны, другы – о стислі украіньскым проґрамі. О рускым народным театрі в ґорлицкым реґіоні написала аж і в 1890 році украіньска ґазета «Діло».

Чытальні – товдышній інтернет, кіно і театр в єдным

Чытальні громадили сельскы еліты, в великій мірі молодіж. Театр не был для них професийном діяльністю, але был будуваньом спільноты, формом едукациі, розрывкы, розвиваня языка. Рыхтуваны інсценізациі мали морализаторскій характер, часто патріотичный, дидактичный, історичный, обычайовый. Вказуваны были при ріжного рода нагодах, як хоц-бы при інавґурациі новых чытален, соспільно-господарчых ци едукаицйных товариств, при нагоді свят і праздників, важных подій ци просто як елемент культурного календаря жытя села. Завязуваня аматорскых театральных ґруп то была єдна з передовых активности каждой новооснованой чытальні.

Што цікаве, перше представліня, о якым споминат славна ґазета «Лемко» (першый номер вказал ся початком 1911 рока, і то зараз в початковых тыжнях печатаня, точно – в третім номері), то спектакль посвяченый… Украіні. «В Поворознику коло Мушыны одограли дня 29. січня тр. члены місцевой чытальні ім. Мих. Качковского театральне представліня Самостійна Украіна. Вшыткы акторы одограли своі ролі барз добрі. По забаві была забава з танцями, при музиці Циґанів, котры грали нашы патріотичны рускы пісні» – подає ґазета.

Што представляли? Пару примірів

Быти може штука, о котрій інфромує «Лемко», была памфлетом? Короткы комедиі з ідеовым пересланьом были в тамтым часі основом репертуару. З днешньой перспективы могли бы сме оцінити, же періодик «Лемко» характеризувал ся легко фанатичным однесіньом взглядом борбы о лемківску окреміст, єднак не одріжнял ся «острістю» од інчых ідеовых рускых часописів. В такых ґазетах як напр. «Руслан» ци «Діло» шырена была украіньска пропаґанда, в пізнійшым часі видиме тото хоц-бы в ґазеті «Наш Лемко».

«Лемко. Ґазета для народа» доносит тіж, што пару місяців пізнійше, в маю 1911 рока, основане было в Бортным молодіжне Товариство «Руская Дружына», а з ініциятивы студента права Тита Богачыка основали і штырьоголосовый хор. На одкрытя товариства пришли молоды аж з Устя: «І Вам, шестьом (не знаме Вашого назвиска) молодцям просвіченым з Устя Руского дякуєме, што были так честны на ногах потрудити ся, з так далекой стороны до села Бортного!». В одкрытю Общества «Руская Дружына» во Фльорицні, якє прошло о пару дальшых тыжнів, участ взяла «руска інтеліґенция і патріоты селяне», атмосфера была піднесла, одспівано патріотичны пісні, были деклямациі і одограно штуку «Запоморочена» Клавдиі Алексович. Ціліст зрыхтували місцевы селяне і селянкы.

По «Запоморочену» (в злемківщеній Петром Мурянком версиі – «Отуманену») сягнено тіж в 2001 році. Молодіж Театру Терка, діючого при Стоваришыню «Руска Бурса» в Ґорлицях, зрыхтувал і попровадил Петро Трохановскій. Аж і по стох і веце роках штука не стратила на актуальности. Бо ци і не тепер, хоц жыєме два столітя пізнійше як Алексович, не даєме ся легко отуманити бліхтрови міста і його забавам?

Окрем Клавдиі Алексович (літераткы, журналисткы і соспільничкы) авторами сценічных творів, драм, єдноактівок і інчых дрібных інсценізацийных форм были м.ін. братя Амвросий, Олимпій і Генрик Поляньскы (всітри духовны та активны, соспільны діячы) ци Григорий Гануляк (редактор, выдавця, літерат), а тіж по тот жанр сігал Модест Гумецкій (дохтор, урядник, інтелектуалиста).

Театр в службі соспільного жытя і локальных ініциятив

«Лемківска драма другой половины ХІХ і на початку ХХ ст. то в головній мірі творчіст, яку писали для потреб аматорской сцены, для простого сельско ци міщаньского адресата» – подає літературознавчыня Олена Дуць-Файфер в книжці Лемківска література другой половины ХІХ ст і на початку ХХ ст. Одтале были то головно просты, короткы і нескомплікуваны творы, дидактично-моралізаторского характеру, з выекспонуваньом патріотичных елементів, котры мож было зреализувати на чытальняных сценах – акция пєс проходила найчастійше в єдным місци і часі, жебы не комплікувати сценоґрафіі. «Під жанровым оглядом передуют комедиі і тзв. сценічны образы, для котрых характерне є щестливе розвязаня конфлікту, выграна добра над злом, правды над фальшом» – подає дослідничка.

В 1912 році запрашали до чытальні ім. Качковского в Смереківци на спектаклі «Два воіны», «Сатана в бочці», аж і на… «Відьмы». В меджевоєнным періоді, в тій самій чытальни, вказали штуку «Талергоф». В сусідній Пантній, в подібным часі, аматорска ґрупа при чытальни «Просвіты» зрыхтувала спектакль пн. «Пригоды вчат згоды». Кєд в даным селі не было іщы будинку чытальні, то ріжныма способами прібували громадити грошы. «Святкова Велика, пов. Ясло – має красну, свідому молодіж, хлопці і дівчата гуртуют ся в Аматорскым Гуртку при кооперативі. В літі 1933 р. одограно штуку пн. Арендар в клопоті, в боіску господаря Байса. Дохід пішол на будову Народного Дому» – подає «Наш Лемко». Пару років по войні в Свіржовій Рускій учытель Осиф Звірник зрыхтувал з молодіжю спектакль «Бабскій бунт». В Ґладышові початком 1935 р. в чытальни Качковского місцева молодіж вказала представліня «Перемога світла над тьмом». Публика згромадила вельох гости з сусідніх сел: Шквітрного, Волівця, Пантной, Реґєтова і Святковой. Дохід перезначыли на докінчыня будовы чытальняного дому.

І коли в єдных чытальнях сігали по старорускых творців, так в другых в чытальнях «Просвіты» грали украіньскых корифеів, напр. в Морохові в 1934 р. вказали спектакль Івана Франка «Вкрадене щестя», в Костарівцях – Михайла Старицького «Хата за селом», в Вороблику Королівскым в 1937 р. одограли «Сватаня на Гончарівці» од Григория Квіткы-Основяненка, а в Бонарівці «Депутаты до Відня» Івана Федорака і «Данило чарівник».

Креницкій хор і оркєстра для польского радия

Нагодом до презентуваня спектаклів могли быти інчы выступы. Як подає ґазета «Лемко» з 1935 рока, в Креници-селі кінцьом 1934 р. зорґанізувано хор з оркєстром веденый Александром Ропицкым. А не абы-якій, бо аж 72-особовый! Кінцьом рока дали три першы концерты – в Креници-селі, Поворознику і Мохначці Нижній. «Проґрам тых концертів складат ся з пісен як: Дзвон, Куриночка, Кудилица, Птичый хор, Колыбельна, Ческа полька і многы інчы. На дальшы точкы ідут єдноактовы комедийкы: Мирне супружество і Розбите дзеркало, знаменито одограны Мих. Слезином, Іваном Ціхоньом, Катерином Кусик і Катерином Маркович. Кромі того в концерті сут мелодеклямациі: Міс Лемкыні – Мариі Петрик: Під соснами, при звуках цитры». Хор барз скоро зыскал шыроку славу і выступувал перед важныма понадлокальныма урядниками. Достал аж і пропозицию запрезентувати ся перед мікрофоном польского радия.

Як Лемковина долга і шырока, так в каждым селі рыхтували різдвяны представліня. «Одновліня діяльности чытальні было щестливым моментом для Ганчовы. Під єй крылами грали ся на ганчівскій сцені пєсы великой вартости моральной, як і соспільно-артистичной, як наприклад: Вифлеємска ніч, Вертеп в Карпатах» – споминал по роках Петро Феціца. «В денекотрых і мі пощестило ся выступити, в тым Тарас в дяка. Орґанізатором і реализатором цілой театральной діяльности была жертвенно трудяща ся жінка на освітяньскій ниві, учытелька Анна Вислоцка. Єй поколіня Лемків повинны поставити памятник, бо она на тото заслугує» – записал Феціца на странах книжкы Старый Лемко оповідат.

Опера, котра жде на реализацию

«Вертеп в Карпатах» Івана Русенка явит ся дотепер бодай єдным з найпопулярнійшых творів нашого Учытеля. В ріжных версиях і выданях того тексту (іде о выбір фраґментів) представляют го черговы поколіня школярів на орґанізуваных Бурсом Переглядах Колядничых Ґруп.

На основі «Вертепу в Карпатах» Русенка Маестро Ярослав Трохановскій скомпонувал оперу з тым самым наголовком, підписуючы єй тіж як: Лемківска Оперова Драма – складат ся з лібретто, співочых части (соловых, хоровых), части оркєстровых і дальшых. Показ полных партитур одбыл ся в Рускій Бурсі в 2012 році. Оперетта Maестра, близко 3-годинный твір, фурт жде на реализацию.

Повоєнны пробы одбудовы театрального жытя – Зындранова і Лісєц

Динамічный розвиток театральной активности был порушеный, а пак перерваный. Воєнны реалиі жытя зосереджали ся на перетыравню, а не будуваню культурного жытя. Молодых высылано на примусовы роботы до Німец або до будовы окопів. Чысленны выізды до Радяньского Союзу в 40. роках ХХ ст. довели до глубокой дезінтеґрациі дотовдшыньой соспільной структуры і до тырвалого розбитя локальных громад. Остала лем третина народа, котрый і так скоро власти розсіяли по «новій» Польщы в памятным 1947 році. Заникнули школы, чытальні, соспільны орґанізациі. Замолкли аматорскы сцены. Розбитя Лемків по цілій Польщы, заказ збераня ся, плеканя свого, страх і політичны натискы выкликали тишу. Не на долго і лем привидну.

Уж в пару років (!) по выселінях, в Зындрановій, завязал ся театральный кружок. «В 1954 році при рільничій кооперативі створено лемківскій драматичный гурток, якій вывчыл штуку Лемківскє весіля. В тым часі не было іщы в Польщы УСКТ, ани пізнійшой Лемківской Секциі. Был то першый по войні лемківскій артистичный колектив в горах» – подає Теодор Ґоч в книжці Жытя Лемка. З представліньом тым Зындрановяне активні выступували по вельох місцевостях товдышнього коросняньского повіту. Што цікаве, в склад театрального колективу входили окрем Лемків, Циґане – як гудакы в оркєстрі, та польскы осадникы, як члены весільной дружыны. «Весіля» сфільмувала в 1956 році Телевізия Ряшів, о представлінях розписували ся ґазеты. Кружок активні діял аж до 1971 рока. «За пануваня ґєрковскых власти з ріжных причын перестал діяти».

Театр серед выселенців – слезы, деклямациі, поворот

Так само скоро зорґанізувала ся лемківска громада на заході – найперше в Лісци, пак іх слідом пішли молоды в Зимній Воді, Михалові і Бучынці. З ініциятивы студента Теодора Стеранкы з Бортного завязала ся аматорска ґрупа, яка в 1955 році зрыхтувала і вказала представліня «Шолтыс» авторства Ваня Гунянкы. Як подає Теодор Кузяк в дописі «Лемківскій народный театр на выгнаню», опубликуваным в календари Лемко-Союза, не обыло ся без перешкід. «Стеранка мал дост трудности зо стороны дакотрых власти і міліциі, але він не здраджувал ся трудностями, а спокійні продавил начате діло» – писал Кузяк.

«По долгых часах люде одвыкли од своіх культурных розрывок, а коли (…) в невеликій світлици вышло на сцену дівча в лемківскым строю і задеклямувало верш Івана Русенка Шануйме своє, то неєдному стисло ся серце і заплакали очы». Молоды з Лісця як другу пєсу зрыхтували представліня «Як молоды старых ошукали», ґрупа з Михалова зреализувала «Просперіту» Миколая Цисляка, пак «Мачоху» Івана Похны, а в Бучынці прирыхтували «Карпаторускых Партизантів». З выступами взаімно ся одвиджали.

Поворот клясикы – «Вертеп» і інчы спектаклі

Величезне порушыня выкликал «Вертеп» вказаный в 1957 році. Згромадил понад 400 осіб публикы! На сцені выступило близко 30 осіб. Ґрупу вюл і представліня вырежысерувал бывшый Бурсак – Іван Дутканич. По парудесятьох роках Русенковый «Вертеп в Карпатах» зас пришол до Лісця – тым разом зрыхтуваный Театром Стоваришыня Лемків. «Надышол час пробы таланту акторів перед публиком барз критичном. Та-ж то селяне, котры перед нима сідят, 35 років тому, на тій самій сцені представляли Вертеп в Карпатах. Та-ж одтамале, з видовні позерают неодгадненым іщы оком: Воробель – Бача, Миколай – Югас, Феш – Дротар Павлик, трьох Мадзіків, двоє Стеранків, Феленчак, Блащак» – реферувал Адам Барна в статі поміщеній в «Бесіді» в 1992 році. Вшытко пішло добрі.

Представліньом, котре записало ся великыма буквами в істориі лемківского театру, был спектакль пн. «Одтяты корені» авторства сучасного творці – Андрия Копчы. Він то як професийный режысер (скінчыл бо режысерию на Державній Высшій Фільмовій, Телевізийній і Театральній Школі в Лодзи) зобрал в 1989 році і попровадил 40-особову ґрупу, котра сміло одограла пєсу – прапремєрово – в Ліґници, пак перед близко 5-тисячном (!) публиком на VII Лемківскій Ватрі в Бортным. «Памятам, же коли спектакль ся скінчыл, то до сцены підышол Петро Мурянка і клякнул перед нами. Уж товды был великым авторитетом для вшыткых. Фактичні, было то для люди штоси неоціненого. Штоси з роді katharsis. Того николи не было. Мала быти іщы прецін забава, але нихто о забаві уж ани не думал» – споминал по роках автор драмы. В наступных роках спід пера Копчы вышли: друга част «Одтятых коренів» – «На Чужыні», пак «Остатня година» і «Малювати, малювати». Вшыткы были зреализуваны і вказаны публиці.

Діти тіж грают! Малы сцены, великы емоциі

Мозольну роботу з наймолодшыма – дітячом ґрупом Черчык (ґорлицко-креницком), терпеливо і з одданьом вюл в 90. роках ХХ ст. Петро Мурянка-Трохановскій. Він то писал і реализувал поемы, інсценізациі, словно-музичны монтажы (тіж на основі текстів інчых авторів, напр. славного А. Павловича), котры тыкали історичных тем звязаных зо спадковином Русинів. Представліня вказуваны были спільноті при нагоді пропамятных стріч і церковных торжеств. Видовиска формуували молоде поколіня, влияли на культурну свідоміст публикы. Добрі памятаме «Терен квитне», «Сон Білого Хорвата», «Земля кличе» і інчы.

«Барз бы єм был рад, кєбы споминаный Дітячый Театр міг выступити у нас, в Пряшові, і по нашых селах і школах. Бо гра Сон Білого Хорвата, то є істория русиньского народа, котру бы мали нашы люде видіти і послухати. Дал бы Бог…» – споминал в 1996 році Юрко Харитун на странах часопису «Русин».

Знал тіж Мурянка-Трохановскій заанґажувати до єдного зо спектаклів, «Сонце сходит і заходит», священників, імости, учытелів, ґаздів, артистів, молодіж, діти – словом – цілый спектр громады. Інцсенізация была вказана в Ґладышові і Ґорлицях та в Любіні і Пшемкові.

Зеро фольклору, максімум сучасности

Серед найновшых театральных реализаций на Лемковині особливе місце занимат штука «Три ябка» Станіслава Білого, зрыхтувана і выставлена в Рускій Бурсі початком 2025 рока. Хоц была написана з думком о лемківскій сцені, не єст драмом, котра безпосередньо одкликує ся до лемківской істориі ци локальной символикы. Не мусит. Єй ядром єст бо факт, што зреализувана была в лемківскым языку і тыкат універсальных вартости. Як раз тото рішыня, жебы зрезиґнувати з етнічных кліш для загальнолюдской істориі о войні, страті, сестринстві і перетырваню становит о єй вынятковій вартости.

«Три ябка» вказуют, же сучасный театр по лемківскы може бесідувати языком світа: актуальным, болячым, розпознавальным всядиль там, де люде прібуют заховати чловеченство взглядом насильства.

Простір без часу – істория, котра тыкат вшыткых нас

Драма Білого вписує ся в долгу традицию лемківскых сценічных активности, але вказує новый напрям розвитку. Єст доказом того, же лемківска драма не мусит быти ограничена до етноґрафічных ци історичных однесінь – сила може выникати з самого языка і з вражливости творців, не лем з етнічных залежности.

Істория трьох сестер проходит в простори, в котрым брак є конкрету. Не знаме місця, часу, не знаме, яка война проходит. Тота неокрисленіст спричынят, што істория стає ся іщы барже актуальна і резонує з сучасным пережываньом конфліктів на цілым світі.

Сучасніст «Трьох яблок» тіж в іх формі. Мінімалистична сценоґрафія, символична присутніст яблок, гра світлом, музиком і ритмом выповіди будуют спектакль, котрый міг бы з поводжыньом найти ся на оффовій сцені денебуд. То доказ на тото, што театр робленый по лемківскы не єст «меншыновый», дозвалят на оповіданя універсальных історий.

Місце «Трьох яблок» в розвитку сучасного лемківского театру

Важным елементом проєкту єст тіж його доступніст. Представліня было двакратні вказане в Рускій Бурсі, пак – на запрошыня директора професийного русинського театру в Пряшові, Марияна Марко – на Малій Сцені театру ім. А. Духновича. Там тіж было записане і удоступнене на плятформі YouTube, што розвязує єдну з векшых барєр в одбераню меншынового театру – його локальніст. Завдякы тому штука може дотерти до каждого заінтересуваного.

«Три ябка» сут чымси веце, як лем черговом театральном ініциятивом. Сут доказом, што лемківскій театр – по перервах, выселінях і процесах одраджаня – не лем тырват, але розвиват ся і реаґує на сучасніст. І же може быти голосом, котрый розуміє каждый, хто глядат в штуці рефлексиі над світом, в котрым пришло нам жыти.

Бібліоґрафія:

«Бесіда», ч. 2-3, Крениця, 1990;

«Бесіда», ч. 1, Крениця, 1992;

«Бесіда», ч. 3-4, Крениця, 1992;

«Бесіда», ч. 1-2, Крениця, 1993;

«Бесіда», ч. 3-4, Крениця, 1994;

«Бесіда», ч. 6, Крениця, 1996;

«Лемко. Орган Лемковского Союза», ч. 3, Львів, 1911;

«Лемко. Орган Лемковского Союза», ч. 10, Новый Санч, 1911;

«Лемко. Орган Лемковского Союза», ч. 17-18, Новый Санч, 1911;

«Лемко. Орган Лемковского Союза», ч. 24, Новый Санч, 1911;

«Лемко. Орган Лемковского Союза», ч. 2,  Крениця, 1935;

«Лемко. Орган Лемковского Союза», ч. 5, Крениця, 1935;

«Лемко. Орган Лемковского Союза», ч. 8, Крениця, 1935;

«Карпаторусскый Календар Лемко-Союза на На Год 1958», сос. Николай Цисляк, Юнкерс;

«Наш Лемко», ч. 1, Львів, 1934;

«Наш Лемко», ч. 12, Львів, 1934;

«Наш Лемко», ч. 8, Львів, 1934;

«Наш Лемко», ч. 4, Львів, 1937;

«Наш Лемко», ч. 8, Львів, 1937;

«Русин», но 5-6, 1996;

Олена Дуць-Файфер, Лемківска література в другій половині ХІХ і на початку ХХ столітя, Краків 2001;

Олена Дуць-Файфер, Ци то лем туга ци надія. Антолоґія лемківской повыселенчой літературы, Ліґниця 2002;

Петро Феціца, Старый Лемко оповідат, Краків-Тернопіль 2004;

Теодор-Фецьо Ґоч, Жытя Лемка, Зындранова 1999;

Андрий Копча, Драмы, Ліґниця 2019;

Памятна книжка. Село Ганчова горлицкого повіта, на Лемковщині. 1528-1960, Юнкерс.