Красы і хыбы книжкы з русиньскыма оповіданями

У 2020-ім році вышла у Выдавництві Матиці словацькой (Vydavateľstvo Matice slovenskej) книжка під назвов Повісти і оповіданя карпатьскых Русинів. Авторами суть Петер Мішак і Петер Вырлик.

Книжку, котра є такой на зачатку присвячена памятці русиньского писателя Миколая Ксеняка, якый вмер у фебруарі 2020-го року, своїма ілустраціями збогатила Анна Гаусова. Публікація была выдана в рамках едіції Мапа повістей Словакії, в котрій уж было выданых девять іншых книжок.

Посмотрили сьме ся на дану книжку, і маєме намагу єй коротко оцінити. Так, як приносить свої красы, приносить і хыбы, котры в ній абсолутно не мусили быти.

Унікатны оповіданя з ілустраціями

„Унікатны оповіданя, котры меджі собов бісідовали люди з густых карпатьскых лісів і прекрасных полонин од часів, кедь край справовали храбры русиньскы князі, кривды направляли храбры збійници, і світ людьской фантазії овладали міфічны поставы, драци, чорты, русалкы і камянны варташы скарбів,“ так описує выдаватель на окладці книжку, котру має чітатель в руках.

В майже 130-сторінковій публікації найдеме 23 оповідань, котры, окрім єдного, суть розділены до пятьох капітол. Тоты суть конціпованы тематічно і мають назвы Замкы, Любов і кров, Скарбы, Під покровительством трикреста а Сіль і вода. Окремо, мімо капітол, є оповіданя Як князь Коріятовіч з драком войовав, котрым ся зачінать світ русиньскых повістей захопленый в публікації.

Чітатель собі в книжці найде цінный матеріал русиньской людовой словесности в перекладі до сучасного словацького языка, котрый але не стратив приповідкову поетіку. Збогачена ілустраціями публікація є такым малым скарбом нелем про діти, але і про дорослых, котрых інтересує тематіка людовой словесности карпатьскых Русинів.

Навеце, оповіданя не суть лем з Підкарпатьской Руси, але і з теріторії днешньой Словакії. Так собі можете в книжці прочітати нелем о Мукачівскім, Ужгородьскім замку, ці замку в Боржаві, але о тім Старолюбовняньскім. Чітатель ся не дізнать лем о любви Олексы Довбуша, але і о Поган-Дівці ці Мойсейови Угринови.

Єднозначно треба оцінити, же така публікація на Словакії вышла. Тексты выданы по словацькы можуть приближыти наше нематеріалне богатство, менше і веце знамы оповіданя нелем Словакам, але  і самым Русинам, котры уж так само позабывали на многы оповіданя, якы колись належали до основной устной традіції, і котры не чітають кіріліцю, жебы собі тоты тексты найти в іншых жрідлах.

Проблема публікації є може лем в тім, же повістями і оповіданями не кінчіть. Позначкы і дослов є так дакус контроверзный.

Менше є даколи веце

Книжка, як апендікс, обсягує і споминаный дослов а поясніня з позначками. Ку дослову ся дістанеме пізніше. Ку позначкам пару позначок.

Авторы публікації правилно пишуть о русиньскім народі, о його великости, што до кількости членів, і о тім, де всядыль жыють Русины. Проблематічне уж є діліня народа. В книжці ся наприклад дочітаме, же Лемків маєме і на Словакії. Но, бісідовати о Лемках на Словакії, кедь іщі ани меджі досправдовыма Русинами – Лемками на польскім боці граніці не є тота самоназва аж така стара, є мінімално смішне. Особно автор статі знать лем єдного, вызначного академіка, котрый ся голосить ку Лемкам і є зо словацького боку граніці. Але тот самый ся голосить і ку Українцям і Козакам. Іншак ся якбач з того боку Карпат нихто Лемком не назве, а не так давно ся так не называли ани Русины з того другого боку.

Далшов проблемов є наприклад то, де находила ся Підкарпатьска Русь. Буду цітовати.

„Закарпатьска Україна є штучна і політічно мотівована назва теріторії, котра належала аж до 1918-го року до Угорьска. По взнику першой Чехословацькой републікы (ЧСР) ся їй жытелі – переважно Русины – приголосили ку новій державі Чехів і Словаків. Історіци в повязаню з тым бісідують о Русинах як о третім державотворнім народі. В тім часі ся зачала хосновати і офіціална назва теріторії Підкарпатьска Русь. Влада ЧСР выдала Ґенералный штатут про орґанізацію і адміністратіву Підкарпатьской Руси (1920 р.).“ Тілько з цітації, з котров, аж на малы позначкы, дало бы ся быти согласным.

Но покля найдеме в рамках пояснінь і позначок высше цітованый текст, на окладці ся о Русинах і Підкарпатьскій Руси дочітаме інше. Знова цітую.

„Членове кількостьов невеликого народа Русинів жыють меджі нами, ани о тім не знаме. Населюють край на выход од Высокых Татер аж до Польщі і на Україну поздовж облука, котрый творять гребені і верьхы Карпат. Много їх жыє на Підкарпатьскій Руси, котра была свого часу частьов Словакії.“

І мій вопрос є, і на тото бы єм досправды хотів од авторів поясніня, же коли Підкарпатьска Русь была споминанов „частьов Словакії“? Бо такого часу в історії не было.

Дослов ку дослову

Могли бы сьме продовжовати в многых далшых хыбных (або маніпулатівных?) высловах у книжці, але і так є найквекшым шоком дослов, котрый приготовив русиньскый малярь і ґалеріста Андрій Смолак.

Андрія Смолака собі автор статі за вшытко, што робить і што досягнув, цінить. Ани дослов, котрый написав, не є планый в тій другій части, кедь пише ку темі книжкы. Но перша, особна часть, є дакус нашыроко пущена узда.

В тексті ся наприклад дочітаме, же і кедь ся офіціално бісідує, же найпевніше приятельство є меджі Чехами і Словаками, „глубка приятельства меджі Русинами і Словаками ся ани не дасть дефіновати. Сьме асімілованы. Докінця і меджі собов бісідуєме по словацькы.“

Значіть, асіміліація векшым народом є безконечна любов? Автор той статі собі то не думать. Якраз высше спомянуте приятельство Чехів і Словаків веце говорить о приятельстві, кедь і наперек сполочній державі Словаци зістали Словаками, Чехы Чехами, зо своїма языками, културов. Асімілація не є істо штось, што бы сьме мали оціньовати як „глубоке приятельство“.

І кедь уж пишеме о тім приятельстві, Русины жыють і в Польщі, і на Україні, і в Мадярьску, Сербії, Хорватії, Румунії, і што тоты части русиньского населіня мають зо Словаками? Но нич, так як Русины на Словакії не чують жадны повязаня з Поляками або Мадярами.

Цілково, бісіда о тім, котрый народ з котрым є векшый цімбор, кінчіть втогды, кедь єден другому перешкаджать в даякых інтересах. Там кінчать дружбы народів і приходить реаліта. Нажаль.

Закінчіме то абсолутнов перлов. Андрій Смолак в дослові пише, же „сьме Русины, але сьме Словаци.“ Но ніт, не сьме. Выслов такого тіпу є паралелов „сьте Русины, але то є властні, же сьте Українці.“ Русины суть самобытный народ, і они ним суть, ці жыють на Словакії, в Польщі, на Україні або будьде. З такыма асімілачныма выголошінями нелем же не мож быти згодным, але треба ся проти них поставити.

На конець

Задумом той рецензії не є одрадити чітателів, жебы взяти книжку до рук. Як было высше спомянуто, она досправды обсягує скарбы нашой духовной културы. Належыть подяка выдавательови і авторам, же таку роботу зробили.

Но єднако як в припаді книжок, котры были выданы за комуністів з україньсков ідеолоґійов, і ту треба мерьковати на дакотры пункты, і ліпше може скінчіти чітаня при посліднім русиньскім оповіданю, котре є о студнику в Мукачівскім замку. Повість говорить, же з нього веде довга ходба аж до пекла…

Жрідло фотоґрафії: vydavatel.sk

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА