29-го юна 1945-го року в Москві быв підписаный договор меджі Чехословакійов і Совітьскым союзом о „одступліню“ Підкарпатьской Руси. Тым завершыв ся процес ганебной анексії, котру Москва рихтовала довго, і робила з ньой реалность такой од першого моменту, коли на підкарпатьску землю ступила нога „ослободителя“.
Іщі не нашли сьме способ проникнутя до паралелных світів і алтернатівной історії, не знаме одповіді на то, што бы было, кебы.
Не знаме одповідь на то, што бы было, кебы чехословацькы політіци – ґрупа боягузів, а єдночасно зрадників Русинів, котры реално бойовали за ослободжіня Чехословакії, на чолі із Едвардом Бенешом, поставили ся Сталінови, і повіли, же тадыль путь не іде. Покля было обіцяне, же Чехословакія обновить ся в передмніховскых граніцях, пак то значіть, же і з Підкарпатьсков Русьов, і вы нам єй не можете взяти.
Неперек тому є потрібне ся задумати над дакотрыма вопросами. Бо они не суть лем даяков кривдов із минулости. Они реално мають вплив і на світ, обставины, в котрых жыєме днесь. Навеце, подля дакотрых повойновых реалій холем дакус мож моделовати сітуацію, котра якбач найвеце могла бы стати фактом.
Меджі такы вопросы належыть то, ці бы днесь Підкарпатьска Русь была окремов державов. Чехословакія ся по політічных змінах 1989-го року розпала, словацькый націоналізм выграв. І є можливе, же она бы ся розпала і в тім припаді, кебы теріторія Підкарпатя і по 1945-ім році лишыла ся в граніцях Чехословакії. Але то є на дакус довшу діскусію.
Головным вопросом є, ці в тім припаді, коли бы Москва не анектовала Підкарпатя, мусили сьме пережыти декады свого „не існованя“, як то было в історічнім припаді, котрый став реалностьов.
Фактом є, же Москва на українізації Русинів робила од 1920-ых років посередництвом комуністів і їх партій, де бы лем Русины не жыли. А наприклад така Україньска народна рада Пряшівщіны виникла уж в марці 1945-го року. Іщі перед тым, як Прага і Москва дали офіціалну печатку і підпис на анексію Підкарпатьской Руси.
Процес зістав незавершеным на Підкарпатьскій Руси, котра навеце стала нелем пожертвованьом народа, але і пожертвованьом теріторії.
А історічным фактом є і то, же народностна політіка Чехословакії по Другій світовій войні радікално змінила ся. Кедь републіка Масарика мала намагу быти мултіетнічна демократічна держава, по войні жытелі той, наконець орізаной державы, збудили ся уж до цалком іншого рана. Значіть, якбач бы Прага не боронила українізації Русинів і в припаді, кебы Підкарпатьска Русь лишыла ся в Чехословакії.
А третім фактом є то, же тота українізація не проходила лем на анектованій Підкарпатьскій Руси, але наконець і в споминаній Чехословакії, в Польщі, в Румунії, і так далше. З того мож конштатовати, же українізація, головно на Підкарпатю, бы не была може така легка, але она бы была. Бо тот план іде глубше до історії, як лем до року 1945.
Значіть, што бы было інше? Інше бы могло быти розвязаня цілой той сітуації. Кедь собі подумаме на то, же у 1989-ім році бы Підкарпатьска Русь была частьов Чехословакії, могла бы ся писати досправды цалком інша історія.
Уж лем факт, же початок возродного процесу бы і на Підкарпатю реалізовав ся в условіях чехословацькых, при котрых Русинам не боронили обновити свої права, пак бы сьме днесь співали цалком іншу співанку. Права Русинів, ці бы Чехословакія розпала ся або ніт, бы просто за тот куртый період, од кінця року 1989 до початку року 1993, стали якбач реалностьов.
Што є найосновнішым, покля процес „одробліня“, переломліня кривды, котру державы під веджіньом Совітьского союзу ганебно выконали на Русинах, своїх жытелях, по Другій світовій войні, завершыв ся в іншых державах, і Русины днесь в них мають свої права, тот процес зістав незавершеным на Підкарпатьскій Руси, котра навеце стала нелем пожертвованьом народа, але і пожертвованьом теріторії.
Перешло 80 років. Маме ту незавершеный процес навернутя нашых прав на нашій землі. Кедь то іншы, докінця сполуодповідны не хотять видіти, о то веце то мусиме акцентовати мы. А іти далше за тым цільом. Вшыткы, нелем тоты, котры жыють на Підкарпартю. Іншак ся будеме мусити ганьбити як перед нашыма предками, так і перед нашыма потомками.
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.