Тібор Мікловш Поповіч (рр. 1938 – 2025)

На кінцю апріля того року пришла до нас із Мадярьска смутна новина. Добило сердце Тібора Мікловша Поповіча, ходячой русиньской історії, вызначного ученого і діятеля серед Русинів у Мадярьску, а нелем.

Поповіч належав меджі бардів русиньского возродного руху, то меджі іншым і його заслуга, же по політічных змінах в Мадярьску дістали Русины статус народностной меншыны в тій державі. Быв актівный так, же рівнати ся му часто не могли ани русиньскы актівісты молодшого віку.

Знали сьме го із Світовых конґресів Русинів, в Пряшові сьме го познали і вдяка многым подіям, лекціям, котры робили вєдно із його великым цімбором – Гавриїлом Бескидом, котрый зясь часто ходив до Мадярьска на події, якы робив Тібор Мікловш Поповіч.

Тібор Мікловш Поповіч вмер 13-го марца 2025-го року в Будапешті. Нажаль, русиньска громада тото дізнала ся аж пізніше. В неділю 11-го мая 2025-го року Вседержавне общество русиньской інтеліґенції імени Антонія Годинкы, яке діє в Мадярьску, зорґанізовало задушну службу і панахіду за Тібором Мікловшом Поповічом, котры были одслужены в Ґрекокатолицькім храмі на Ровжак тере в Будапешті.

При тій нагоді была прочітана його біоґрафія, яка выходить із статі Др. Петра Береша, кандідата історічных наук, співпрацовника Інштітуту етноґрафії Мадярьской академії наук. Із позволіньом теперь приносиме вам тоту біоґрафію, жебы приближыти жывот і роботу єдной із вызначных русиньскых особностей третього возродного руху.

Тібор Мікловш Поповіч

Вызначный ученый, русиніста Тібор Мікловш Поповіч народив ся 5-го мая 1938-го року в селі Горінчово на Підкарпатю. Його  отець Тібор Поповіч быв у тім селі директором основной школы, а мати, Йолана Касарда, была там учітельков.

Тібор Мікловш дуже любив свою маму, она мала на нього великый вплив, головно у формованю його світозора. Дідо Тібора Мікловша по материній лінії – Андрій Касарда, быв выхованцьом монахів – василіанів Малоберезняньского ґрекокатолицького монастыря. Отець Тібора закінчів ґімназію у Берегові, пак став штудентом Правницькой факулты Універзіты Карловой в Празі. Але фах правника не задоволив його, зато закінчів Педаґоґічный інштітут в Сеґеді, і до пензії робив педаґоґом у різных школах Підкарпатя. Дідо Тібора Мікловша по отцьовій лінії – Іван Поповіч, быв ґрекокатолицькым півцьо-учітельом.

По народжіню Тібора Мікловша його родина восени 1938-го року переселила ся з Горінчова до міста Хуст, де він зачав учіти ся в русиньскій основній школі. У 1948-ім році родина переселила ся до Берегова, де Тібор Мікловш закінчів середню школу.

Од 1956-го до 1961-го року быв штудентом Ґеоґрафічной факулты найпрестіжнішой у бывшім Совітьскім союзі Державной універзіты ім. М. В. Ломоносова. У 1956-ім році обгаїв діпломову роботу по темі Боршодьскый промысловый район в Мадярьску (економічно-ґеоґрафічна аналіза).

Од 1965-го до 1968-го року быв на стаціонарній ашпірантурі Катедры економічной ґеоґрафії загранічных соціалістічных держав Московской державной універзіты ім. М. В. Ломоносова. В рр. 1966 – 1967 Тібор Мікловш Поповіч в рамках ашпірантуры быв на научній стажи в Мадярьску, де позберав матеріал про свою кандідатьску дізертацію по темі Ґеоґрафія портавинового промыслу Мадярьска, котру обгаїв у 1968-ім році.

По закінчіню ашпірантуры Тібор Мікловш быв направленый на роботу на Общенаучну факулту Ужгородськой державной універзіты як преподаватель ґеоґрафії. Але зачати роботу не міг, бо на тоту посаду назначіли другого чоловіка по „указке свыше“.

У тот же час він дістав пропозіцію од Інштітуту економікы Мадярьска робити там научным співпрацовником, котру прияв од септембра 1965-го року, переселив ся до Будапешті, і став робити у тій установі занимаючі ся вопросами теріторіалного розвоя потравинового промыслу Мадярьска. Почас роботы на інштітуті вышло напечатаных 6 книг Тібора Мікловша Поповіча (рр. 1969 – 1974). Єдночасно з роботов на іштітуті преподавав шпеціалный курз під назвов Ґеоґрафічны аспекты потравиногово газдівства Мадярьска про штудентів Катедры общой економічной  ґеоґрафії Будапештськой універзіты імени Лоранда Етвеша. Т. М. Поповіч одробив на тій катедрі 17 років, до 1991-го року.

За тых 17 років він быв участником 30-ох научных конференцій в Мадярьску і в загранічу, де 21 раз выступав із рефератами.

Паралелно з научнов роботов Т. М. Поповіч у 1992-ім році залучів ся до руху русиньского возроджіня в Мадярьску. Закон о народностных меншынах Мадярьска, приятый у 1993-ім році, дав можность орґанізації научно-бадательскых інштітутів народностных меншын. Т. М. Поповіч у 1996-ім році быв організатором Русиньского научно-бадательского інштітуту в Будапешті, і став його директором. Інштітут занимав ся русиністічныма баданями не лем односно Русинів Мадярьска, а і цілого Карпато-дунайского басейна.

Під веджіньом Т. М. Поповіча інштітут за 20 років (рр. 1996 – 2016) орґанізовав 33 научных русиністічных конференцій по тематіці історії, етноґрафії, ґеоґрафії Русинів, в тім чіслі была тема присвячена русиньскым народным будителям. У своїй научнуй роботі Т. М. Поповіч основав ся на сістематічнім приступі, функціонално-тіполоґічній аналізі. Русиньскый інштітут по ініціатіві Т. М. Поповіча рішіньом Ученой рады у 1999-ім році основав русиньску народну універзіту, котра мала назву Народна высока школа. Задачов той універзіты была орґанізація школованя русиньского языка. Занятя вели ся сістематічно до 2007-го року.

У 2002-ім році Т. М. Поповіч став єдным із основателів русиньской цівілной орґанізації Будителі, котра стала занимати ся популарізаційов діятельности русиньскых народных діятелів. По ініціатіві Т. М. Поповіча обществом Будителі были покладены памнятны таблы: Николайови Бескидови (2003 р., Болдоґкйоваролйо); Александрови, Корнелійови, Євґенійови Бескидовым (2005 р., Абауйсанто); Анатолійови Кралицькому (2006 р., Маріяповч); Йосифови Ґаґанцьови (2006 р., Шаторолйоуйгель; 2007 р. Віслав); Антонійови Годинкови (2008 р. Будапешт).

У 1999-ім році почала выдавати ся ґазета Вседержавный Русинськый вістник, головным редактором котрой быв Т. М. Поповіч. Од 1999-го до 2007-го року Т. М. Поповіч быв членом Кураторії Фундації за народностны і етнічны меншыны Мадярьска. Од 1998-го до 2002-го року быв головов Русиньского націоналного самосправованя ХІІ. района Будапешта, од 2006-го до 2012-го року ХІ. района Будапешта.

Зачінаючі од 1993-го року Тібор Мікловш Поповіч быв актівным участником світвого русиньского руху, быв делеґатом або гостьом тринадцятьох Світовых конґресів Русинів.

Тібор Мікловш Поповіч є автором 6-ох моноґрафій, понад сто статей у часописах, котры вышли на мадярьскім, русиньскім, україньскім, анґліцькім, німецькім і естоньскім языку. Його послідня робота має назву Етнічна історія Славянів сучасного Мадярьска.

Вічная память, блаженый покій!

(За русиньску верзію біоґрафії од Петра Береша дякуєме Др. Маріянні Лявинець.)