Ювілей поеты і соспільника Володислава Грабана

Перед рівно 70. роками вродил ся Володислав Грабан – знаный лемківскій поета, соспільник, діяч, аніматор культуры, ґрафік і фотоґрафік, жытя якого міцно сплетене з Лемковином. На многая літа!

Родиче Володислава Грабана, тато родом з Ґладышова, мама Антоніна (з д. Макух, родом з Чырной), познали ся уж на заході і там в 1955 році в Костомлотах вродила ся ім перша дітина – сын, мешкали в Самбожу. Але скоро вернули жыти в горы. «В 1962 році вернули сме до Ґладышова, до родинной хыжы Грабанів. В тамтым часі не міг єм ся начудувати, же світ може так крас выглядати» – споминал пак по роках поета в бесіді з Анном Рыдзанич для «Православного Перегляду».

«Краса Лемковины спричынила, же штоси мі зачало в душы грати. Докладні не памятам, але мал єм коло десятьох років, коли написал єм першый верш о природі. Был о птахах, котры ся ховали в моій схованці, там, де єм пасал коровы».

Соспільна діяльніст

По закінчыню основной школы выіхал назад на Шлеск, де скінчыл будовляный технікум, зачал працувати, заложыл родину. Єднак в 1977 році зас вертат в горы, уж не до родинного Ґладышова, але до Крениці, де мешкат по днес. Там разом з женом Оленом скоро зачали анґажувати ся в культурну, соспільну і реліґійну діяльніст. Зачали орґанізувати першы по выселінях маланкы в Креници. Хотіли тіж основати стоваришыня Товариство Любителів Лемківской Культуры, тото ся єднак не повело, але зачали спілпрацувати з Ансамбльом Пісні і Танця Лемковина. З Петром і Ярославом Трохановскыма спілорґанізували першы Лемківскы Ватры.

Як оповіли в бесіді з Сільвійом Бруні, першу Лемківску Ватру в 1983 році попередило інче огниско. «Зробили сме собі такє огниско на 50-60 осіб, зъіхали сме ся в Войковій, але то не єст враховуване в Ватры. Был там з нами Семан Мадзелян, котрый написал Смак Долі, і він товды повіл, же мали сме таку лемківску ватру – огниско так назвал» – оповіла Олена Грабан.

Володислав Грабан заанґажувал ся тіж в розвиток Музею Лемківской Культуры в Зындрановій, в орґанізуваня свят «Од Русаль до Яна», заініциювал стрічы «Лемківска Творча Осін», початково орґанізуваны при Музею, пак Стоваришыньом Лемків. Створил і через пару років редаґувал музейный квартальнык «Загорода» (1994-1996), а в рамках свого выдавництва: «Наша Загорода» опубликувал творы сучасных лемківскых авторів, м.ін. Теодора Кузяка Давно то были часы, Догасаюча ватра, Семана Мадзеляна Смак Долі, вершы Івана Фуджака Туга.

Творчіст

Як твoрця задебютувал в 1974 році цикльом памятників Jeden miesiąc mojego życia публикуваных часописом «Tygodnik Kulturalny». Публикувал вершы в польскій пресі: «Regiony», «Kultura», «Gazeta Krakowska», «Dunajec», „«Zielone Brygady», «Nasz Beskid», а тіж в украіньскым тыжденнику «Наше Слово» в рамках Лемківской Сторінкы.

В 1984 році печатал першу збірку поезиі Twarz pośród cieni. Черговы то: Na kołpaku gór (1991), Rozsypane pejzaże (1995), Znaleźć równowagę duszy (2004), Z ziemi do nieba (2015). В украіньскым языку, печатаны в Тернополи на Украіні, збіркы: Іконостас болю (1997) та Віра зеленых трав (2005). Його вершы публикувано в вельох антолоґіях в Польщы, Словациі, Украіні, Сербіі, Франциі, ЗША ци на Мадярах, м.ін. Ци то лем туга ци надія. Антолоґія повыселенчой лемківской літературы під ред. Олены Дуць-Файфер (2002) ци в переведеній на італияньскій язык антолоґіі Ritorini. Powroty. Вертаня, в тлумачыню Сільвіі Бруні (2022). Сам тіж тлумачыл на польскій язык вершы Богдана Ігоря Антонича ци Володислава Барны.

О. Дуць-Файфер, яка в Антолоґіі повыселенчой лемківской літературы склясифікувала поезию Лемків, причыслят Грабана до поетів з нурту автопрезентациі. То творці, якы о Лемковині оповідают з перспективы осіб, котры знают єй уж як тоту покалічену і роздерту, бо они самы вродили ся по выганяню, а передвоєнну вітчызну знают з оповідань родичів і дідів. Поеты того нурту, а окрем Грабана то іщы Стефанія Трохановска, Петро Мурянка, Павел Стефановскій ци Олена Дуць-Файфер, передают свойом творчістю повинніст сохраніня лемківскости.

«Не складати оружа, не класти ухів по собі. Робити своє, тото само, што скорше. Однавляти хыжы, будувати новы, підносити з руіны цмонтері, розпаляти ватры, вчыти ся і вчыти діти, дбати о материньскій язык, здобывати для Лемковины маґістериі, професуры, выдавати вартістны часописы, вперто глядати союзників і приятелів лемківской справы» – написал в рефлексиі над поезийом Грабана проф. Збіґнєв Сятковскій в однесіню до повыселенчого лемківского жытя.

Проф. Ельжбєта Скорупска-Рачыньска рецензує автора, што «з великом артистичном свободом оперує словом, котре з єдной страны захоплює натуральністю, аж і трафні схоснуваном простотом, з другой – захоплює стилистиком форм і тропів вынятковой красы. Приметом творів, якы доказуют о одповідальности поеты за слово, сут пуенты, якы в вельох текстах становлят не крапку, што кінчыт мысель, а вельокрапок, якій тоту мысель розвиват. Тота забава словом дає часто неповторны ефекты».

Желаме дальшых творчых років. На многая і благая літа!