Єден з вельох, але найвірнійшых

В маю припоминали сме 140. річницю од даты народжыня Методия Трохановского, выдатного лемківского діяча з періоду меджевойня, учытеля і автора першых лемківскых букварів і чытанок для школярів.

Был тіж єдным з лідерів Лемківского Союза, орґанізациі основаной в 1933 р., яка проявляла сучасный русиньскій напрям – незалежный од інчых ідеолоґічных курсів, якы роками влияли на Лемковину.

Присмотрме ся іщы раз жытю Методия Трохановского, представника лемківской інтеліґенциі, активного в періодах політичных здвигів. Нагода ґу тому зродила ся при навязаню контакту з потомным – внуком Александром Трохановскым, якій поділил ся з нашом редакцийом цінныма материялами.

Ял єм ся той темы не лем зато, што припомнути нам треба меньше-більше «округлу» дату, але предовшыткым зато, што єм си усвідомил, же до Методия Трохановского мам досправды недалеко. І то в дослівным значыню – о чым кусіся долов.

З роду білцарiвскых Трохановскых

Вродил ся Методий Трохановскій 5. мая 1885 р. в Білцаревій, селі, якє істория зачыслила уж давно до того осередка, што дал Лемковині ци не найбільше здатных люди. Пришол на світ з родичів Андрия і Параскєвы з Костельників. І ту рисує ся уж першый образ його інтеліґентского походжыня – кєд же дідом Методия был Семан Трохановскій – посол до Галицкого Крайово Сойму (1861-1867).

Еґзамін дозріслости здал в 1907 р. в Учытельскій Семінариі в Старым Санчы. Пак, по скінчыню іщы Учытельской Семінариі в Коросні, його труд як учытеля зачал ся в Угрині (західня Лемковина). В Навойовій вчыл діти ґрафа Стадницкого.

В 1913 р. вінчал ся з Констанцийом з Дуркотів, дівком выдатного русиньского діяча і грекокатолицкого священника, пароха Лабовы, Угрина, Лабівця і Котова – о. Йоана Дуркота Юньора. Єй дідом был о. Йоан Дуркот Сеньор, парох Новой Веси і Лоси. Зас родоначальником священничой родины Дуркотів был няньо того остатнього – о. Петро Дуркот (ур. в 1800 р. в Ґладышові), парох Ізб і Біличной.

Жена Методия – Констанция, пішла подібном професийном дорогом – завершаючы педаґоґічны курсы. В тым самым 1913 р. делеґувано іх до Крениці, там Села, де обоє обняли учытельскы посады. Од тамтой поры, з Креницьом звязали такой своє жытя на дальшы рокы, аж по выселіня. Было то важне і зато, што тым способом злучыли ся з міцным осередком соспільно-культурной діяльности на захіній Лемковині.

Талергоф, Віденьскій Процес

Як пристало на лемківского інтеліґента, не оминул го австрийскій террор Великой войны. Здає ся, што уж в тамтым часі мусіл быти значучом персоном серед другых лемківскых діячів. Дораз по початку войны, бо уж 4. серпня/авґуста 1914 р. был арештуваный і поневоленый в вязницях, перше в Новым Санчы, пак в Вадовицях, а 12. вересня/септембра высланый до концентрацийного лаґру в Талергофі.

Трохановскій был в ґрупі 24-ох діячів, якы станули перед австрийскым судом. З талергофскых бараків, 30. мая 1915 р. был перевезеный до арешту віденьского ґарнізону. Был то початок ІІ Віденьского Процесу, якій формально зачал ся 4. вересня/септрембра 1916 р., і тырвал до 17. лютого/фебруара 1917 р.

Акт оскаржыня Методия Трохановского і дальшых датуваный был на 13. квітня/апріля 1916 р. Машынопис документу рахує 208 стран (тот, до якого маме однесіня, то вірогідна копія тлумачыня ориґіналу по німецкы на рускій язык). Процес веденый был перед Войсковым Судом в Відни. Акт обжалуваня был проти русофільскым і старорускым діячам з Галичыны і Буковины, якы были посуджены за здраду стану. Серед них, окрем Методия Трохановского нашли ся дальшы вызначны діячы з Лемковины, як о. Гавриіл Гнатишак (не дочекал кінця процесу, бо вмер, замученый в вязници), Димитрий Вислоцкій (Ваньо Гунянка), Семан Булик, др Ярослав Сьокало (ґорлицкій адвокат, пізнійшый ведучый Руской Бурсы в Ґорлицях), о. Роман Прислопскій, Іван Андрейко, Теодор Мохнацкій, Александер Милянич, о. Теодосий Дуркот, Миколай Громосяк (пізнійшый міністер рільництва Руской Народной Республикы Лемків).

Оскаржыня было слідуюче: «…до 26. червця/юнія 1914 р. і по оголошыню загальной мобілизациі, 31. липця/юлия 1914 р. оставали членами ріжных русофільскых обществ в Галичыні і Буковині, а свойом діяльністю і русофільском пропаґандом рыхтували одорваня спомненых земель та части Мадяр од Австро-Мадярской Імпериі, підтримували внутрішню небезпеку для державы і провокували внутрішній бунт».

Частю Акту обжалованя сут біоґрамы підсудных, а серед них і самого Методия Трохановского. Вчас процесу твердил, што николи не брал участи в політичным жытю. Мал тримати лем товарискы одношыня з лабівскым парохом о. Йоаном Дуркотом і о. Гавриілом Гнатишаком з Крениці, кєд же першый з них был його тестьом, а другій дальшым кровным. Признал, што од 1907 р. был членом новосандецкой Руской Бурсы, а в 1914 р. належал до дирекциі Товариства Кредитового «Надія» в Креници, де был заступником директора. Мал діяти в чытальнях Качковского (занимал посаду писаря).

Окрем Методия Трохановского і шестьох інчых, підсудны были сказаны на смерт через повішыня, але за причином амнестиі нового імператора Карля І з яри 1917 р. обвинены сказаны были спасены од смерти, а кару замінено на дожывотню вязницю.

Самостановліня

По повороті на Лемковину дораз влучыл ся в дальшу політичну діяльніст, што як раз было можливе на фоні падіня Австро-Мадярской Імпериі і можливости самостановліня народів, згідно з деклярацийом американьского президента Томаса В. Вільсона.

Остал основательом і членом Руской Рады в Креници, котра потім вошла до складу основаной кінцьом 1918 р. Руской Народной Республикы Лемків. Єст высоко припустным, же хоц не занял ниякой функциі в головных структурах, то брал участ в важных дискусиях і стрічах, гейбы тіж во фльориньскым віче з 5. грудня/децембра 1918 р.

За свідчыньом тайного документу Повітовой Коменды Державной Поліциі в Новым Санчы з 24. липця/юлия 1921 р., грекокатолицкы священникы о. Юлиян Сембратович і о. Емілиян Венгринович разом з Методийом Трохановскым были піддаваны інвіґіляциі. І хоц доказів не было, в поліцийных документах окрислювали іх як рускых фанатиків, што ведут антидержавну діяльніст. Хоц даякых лідерів Лемківской Республикы досягли пак судовы процесы, Трохановскій тым разом был лишеный в спокою.

Што было дале? То уж долгій (хоц і так релятивні короткій смотрячы на реальне свобідне лемківскє діяня) період меджевойня.

Трохановскій фурт зосереджал свою активніст на Сандецкій Руси. По смерти о. Гавриіла Гнатишака і його двох сынів вчас інтернуваня в Відни (1916 р.), пак Миколая Громосяка (1924 р.), а тіж о. Теофіля Качмарчыка (1922 р.), то як раз Методий Трохановскій враз з др. Орестом Гнатишаком были тыма, якы продолжали вести соспільно-політичне жытя в тій части Лемковины. Безсперечно, як раз они были лідерами лемківского просвітительного розвитку в періоді до ІІ світовой войны. Як однотувал др Богдан Горбаль, якій – здає ся – як першый шырше в 90. роках ХХ ст. дослідил біоґрафію Трохановского, не за барз знатя, што діяло ся з ним одраз по закінчыню І світовой войны. Хоц, як уж спомнено выже, был присутный, але радше одограл другоплянову ролю, при Лемківскій Республиці. Др Симеон Пыж споминал, што виділ ся з Трохановскым в 1919 р. в Креници, де мали обзерати джерела мінеральной воды. То радше вантплипе, же інтересувало іх лем тото.

В джерелах найти мож інформацию, што Методий Трохановскій старал ся за основаня Руской Бурсы в Креници, што одначе ся не зъістило (то загалом недосліджена тема). Як єден з представників креницкой інтеліґенциі выступувал за утриманя лемківского духа грекокатолицкой Церкви на Лемковині. Явно протистоял украінізацийній політиці єпископа Йосафата Коциловского. Выступувал за выділіня окремого лемківского єпископства, або бодай вызначыня лемківского помічного владыкы, котрый мал быти Лемком.

Был членом креницкого комітету заміряючого до затриманя на парохіі священника Сембратовича, а недопущыня украіньского священника Дороцкого. O його активности за лемківску Церков спомнеме іщы пізнійше.

22. марця 1930 р. в Креници стрітило ся 50 лемківскых діячів. Методий Трохановскій аґітувал за закладаньом по селах кооператив і Касы Стефчыка. За др. Горбальом, на тій стрічы рішено протиставляти ся: «замірам украіньскых аґітаторів украінізувати Лемковину». Того самого 1930 р. креницкы діяче провели Дни Руской Культуры, орґанізуваны через специяльно возведеный Комітет (серед них был окрем Трохановского др О. Гнатишак). При нагоді одправлено богослужыня за замученых в 1914-1915 рр. Русинів, попроважено процесию на гробы (участ взяло 2 тис. люди, включаючы делеґатів з ґрибівского та ґорлицкого повітів). При тым посвячено Талергофскій Крест і проведено прелекцию в чытальни ім. Качковского.

Лемківскій Союз і його політика

Кульмінацийом было покликаня цілком новой соспільно-політичной структуры, яком был Лемківскій Союз (поль. Związek Łemkowski). Нич ґу тому пришло, по дорозі одбыли ся іщы важны стрічы, якых участником был Методий Трохановскій.

Прелюдийом до основаня лемківской орґанізациі была стріча старорускых діячів в Ґорлицях, яка одбыла ся 15. жолтня/октобра 1931 р. (в просторах Руской Бурсы). Вчас засіданя піддано тему покликаня староруского Округового Комітету для Лемковины, незалежного од русофільской Руской Селяньской Орґанізациі. В стрічы взяло участ 50 делеґатів з повітів: новосандецого, ґорлицкого і коросняньского. Бесідувано тіж о можливости навязаня стислых контактів з американьском еміґрацийом, яка од 1929 р. орґанізувала ся коло Лемко Союза (то інча орґанізация од той основаной в Старым Краю). Присутный на стрічы Методий Трохановскій підносил протест проти хоснуваню в школах украіньскых книжок і давал пляны выданя лемківского букваря.

Формальный внесок для основаня Лемківского Союза был зголошеный на зъізді Руской Аґрарной Орґанізациі в Саноку, якій проходил 8. грудня/децембра 1933 р. Присутных было на ним 200 делеґатів з ріжных повітів Лемковины: новосандецкого, ґорлицкого, ґрибівского, коросняньского, саноцкого і ліского. Лемківскій Союз был покликуваный при участи центральных власти РАО: посла Mихаіла Бачыньского і Івана Слезюка, директора Інституту «Народный Дім» во Львові.

Саноцкій зъізд принял пару ріжных резолюций, в котрых звернено ся до польскых власти о розвязаня найпильнійшых проблемів зголошуваных жытелями Лемковины. Окрем темы одділіня Лемків од перемышльской політикы грекокатолицкой Церкви, было тіж выданя польскыма властями заказу учытелям і украіньскым священникам «шыріня шкідливой аґітациі в школі і церквах», дбаня о тото, жебы вільны посады были обсаджуваны старорусинами. Вагу вчыня лемківскых діти по лемківскы i вводжыня ім почутя лемківскости підкрисляют слова Методия Трохановского: «(…) пропаґатором украіньского сепаратизму на Лемковину єст в першым ряді школа, яка корыстат з підручника хоснуваного на сході, насаджує молодежы чужы єй понятя украіньской нацийональности і украіньского языка». Слова тоты Трохановскій мал выповісти уж перше, бо в часі споминаной стрічы в Ґорлицях 15. жолтня/октобра 1931 р.

На тым зъізді выбрано склад новооснованой лемківской орґанізаиі в чыслі 11 звычайных членів. Векшіст з них належала до русиньской інтеліґенциі: адвокат Орест Гнатишак (Крениця), учытель Методий Трохановскій (Крениця), адвокат Ярослав Сьокало (Ґорлиці), Лев Яворскій (Санок), Йосиф Перелом (Санок) і Емануіл Мокрицкій (Санок). Дальшых двох было гандлярями: купец Михайло Мизичка (Санок) і директор «Бескіду» Теодор Стефанишын (Санок). Селян представляли: Дмитро Галицкій, Йосиф Федак і Александер Іванисик. На почестных членів Лемківского Союза обрано Бачыньского, Яворского і Слезюка.

Была то модерна орґанізация о русиньскій ориєнтациі, яка одмітувала дотеперішні ідеолоґічны напрямы, так міцно закорінены на Лемковині.

Уж на самым початку проґрамовой діяльности нашол ся постулят покликати осібне єпископство для обшыри Лемковины і призначыня владыкы. То, здає ся, дальша проба поставліня того проблему, кєд же Трохановскій выступувал з подібныма постулятами уж перше (о чым пару речынь высше). Трохановскій враз з о. Йоаном Поляньскым і др. Орестом Гнатишаком нашли ся в делеґациі до кардинала Авґуста Гльонда, котра, подібні як інча послана до єпископа М. Мармаджі, представляла проблемы грекокатолицкой Церкви на Лемковині (як єдну з причын обертаня ся части Лемків ґу православю подавано проукраіньску політику перемышльского владыкы).

Наміряня Лемківского Союза завершыли ся успішно. 9. лютого/фебруара 1934 р. Апостольска Столиця і уряд Польской Республикы підписали конвенцию про створіня Апостольской Адміністрациі Лемковины, што потвердил декрет Конґреґациі Східніх Церкви з дня 10. лютого/фебруара 1934 р., выділяючый спід юрисдикциі перемышльской єпархіі 9 деканатів. Структура рахувала 111 парохій, поділеных на 9 деканатів і приб. 127 тис. вірных і 130 священників, котры послугували в 204 парохіяльных і дочырніх храмах.

Методий Трохановскій в тым часі дальше анґажувал ся в церковне жытя на Лемковині, чого доказом є захована кореспонденция. Здає ся, што приязнили ся з о. Йоаном Поляньскым, Канцлерьом Апостольской Адміністрациі Лемковины. Были то тіж спільны політичны діяня.

Завдякы навязаню контакту з внуком Методия – Александром Трохановскым, до нашой редакциі трафила цінна фотоґрафія, представлялюча як раз тых двох. Не была она дотля публикувана.

В волюменах Державного Архіву в Перемышли тыкаючых істориі Апостольской Адміністрациі Лемквины заховал ся єден з листів Методия Трохановского адресуваный до Канцлеря ААЛ, о. Йоана Поляньского (датуваный на 31. марця 1935 р.). Трохановскій апелює в справі призначыня на креницку парохію інчого священника (зачынат лист од ствержыня, што мал з др. Гнатишаком наперед бесіду на тоту тему). Пише в ним істо як до близкого спілпрацівника і приятеля – «Дорогой!».

Другым головным цільом Лемківского Союза было заступліня украіньскых учытелів і підручників лемківскыма. То як раз Методий Трохановскій особисто причынил ся до введіня в 1933 р. лемківского языка до шкіл на Лемковині.

Сам был автором першых підручників для діти. Спід його рукы вышли «Буквар. Перша книжечка для народных школ» (1935 р.) та чытанка «Друга книжечка для народных школ» (1936 р.). Попри тым, зачынаючы од шкільного рока 1934/35, Трохановскій был ініциятором курсів для учытелів лемківского языка в Учытельскій Семінариі в Старым Санчы (в тій Семінариі сам вчыл).

Заанґажуваный был тіж в редакторску роботу. Стоял при проєкті выдаваня офіцияльной ґазеты лемківской орґанізациі. Была то ґазета «Лемко – орґан Лемковского Союза». Методий Трохановскій был редактором ґазеты через цілый період єй выдаваня (1934-1939), а при самым кінци, в 1939 р. остал на коротко шефредактором. При кінци листу, якій поміщеный горі, Методий Трохановскій подавал, што пятниці і суботы цілковито присвячал час на редаґуваня ґазеты «Лемко».

Ґазету редаґувал і выдавал Комітет, хоц окрем подаваня назвиска головного редактора, інчых редакторів не вказувано в редакцийным столпчыку. Тыжденник і вшыткы выдавництва Лемківского Союза были выдаваны по лемківскы, нормом запису зближеном до сучасной серед Лемків в Польщы.

Не мож забыти і о «Календарях Лемка». Знаны сут його евентуальны творы. Чом як раз евентуальны? Бо в редаґуваных Трохановскым Календарях, в якых поміщал ачий і своі тексты, ниґде, николи ся не підписал. Як раз його робота была піддана анализі через Петра Трохановского, консеквенцийом чого была публикация в 2017 р. двох текстів в «Книзі Білцаревы».

Даде од 1936 р. власти ІІ Полськой Республикы помалы зачали ся одвертати од лемківскых стремлінь і допомогы в едукациі Лемків, заступуючы рускых учытелів на Лемковині Поляками, што было причыном делеґаций до Варшавы і протестів зо стороны Методия Трохановского, котрый домагал ся тіж стрічы з самым премєром.

Початок кінця

Першы значучы проблемы лемківского середовиска зачали ся під конец 30. років ХХ ст., коли польскы власти постепенно зачали вести політику направлену на полонізацию Лемковину. Очывидно одбывало ся тото при реализуваню принципу divide et impera. Власти, выкорыстуючы початкову лояльніст Лемківского Союза, зачали одветати ся од лемківскых стремлінь. Сам Методий Трохановскій, як загрітый лемківскій лідер, находил ся цілый час під обстрілом критикы зо стороны украіньскых діячів.

В 1937 р. лемківскых учытелів зачали переносити на посады до польскых сел і заступувати іх Поляками. З часом лемківскій «Буквар» і «Чытанку» замінено польскыма підручниками і польскы власти безпосередньо прямували до полонізациі Лемків. 14. мая 1938 р. в Саноку одбыл ся зъізд 40 делеґатів – членів Лемківского Союза, якому проводили Методий Трохановскій і Орест Гнатишак. На тій стрічы в резолюциі зажадано, штобы власти привернули до шкіл лемківскы підручникы зредаґуваны в «лемківскым духу».

Хотячы протиставити ся діяням польскых власти, Методий Трохановскій, Орест Гнатишак і о. Йоан Поляньскій (тот сам склад лідерів, што і при делеґациі до польскых костельных власти – см. горі) 29. червця/юнія 1938 р. повели лемківску делеґацию до Варшавы, жебы провести бесіду з премєром польского уряду. Товдышній премєр делеґациі не принял, а заступуючый го директор єдного з департаменів переказал Лемкам, што польскій уряд більше не годен сперати діянь Лемківского Союза, бо власти мусят ся рахувати з украіньском політиком.

В 1938 р. выпроваджено зо шкіл лемківскій «Буквар», а 1. мая 1939 р. краківскій воєвода стримал печатаня ґазеты «Лемко» і наказал в єй місце посылати на Лемковину польскій «Głos Podhala».

Вшытко, што мало значыня для лемківсых стремлінь, безповоротно перервала ІІ світова война. Початок войны был фактично і остаточным кінцьом діяльности Лемківского Союза (о істориі той меджевоєнной орґанізациі, тіж в контексті Методия Трохановского чытайте в статі тому посвяченій).

21. червця 1941 р. Методий Трохановскій был арештуваный гітлерівцями, бо мал находити ся в списі створеным украіньскыма діячами. Разом з інчыма представниками лемківской інтеліґенциі были інтернуваны в вязници в Кєльцях.

Доля не ощадила і його близкых. Найстаршый сын Методия – Ігор Трохановскій вчас войны перешол через німецкій концетрацийный лаґєр Аушвіц. В тым страшным місци стрітил ся з двома Гнатишаками – Александром, якій пережыл, і Орестом. Др Орест Гнатишак, дійовый товариш і приятель Методия уж не вышол одтамале жывый.

Методий Трохановскій в 1944 р. вышол з німецкой неволі, але трафил зас до інчой – совітской, арештуваный через НКВД (пак повело ся му освободити).

Вмер – подля записів на нагробній таблици – 15. лютого/фебруара 1948 р. во Вроцлаві, де є похороненый. Його гріб находит ся на Ґрабішыньскым Цмонтери.

І ту одначе треба речы слово поясніня – пишучы текст, задумувал єм ся, як то можливе, же свіжо по выселіню в рамках акциі «Вісла» Методий Трохановскій осіл в місті Вроцлав, а пак был гын похороненый. Лемківскым выселенцям власти заборонили оселяти ся в містах. До той поры здавало ся, што аж до выгнаня мешкал в Креници, і што одтамале был з другыма выселеный. Адже, явили ся моі вантпливости. Од внука Александра Трохановского знаме, што – подля родинных переказів – Методий мал быти похороненый початково в інчым місци на вроцлавскым Ґрабішыні, а пак по смерти жены Констанциі, што было в 1968 р., його останкы были перенесены до родинной гробниці, поставленой іщы за жытя Констанциі.

І ту може треба додати другій факт, якій пояснює нам тот першый. Отже, з реляциі внука Александра дознаєме ся аж тепер, што Методий Трохановскій не был… выгнаный в акциі «Вісла». До понімецкого Бреслау (Вроцлав) мал прити уж в 1945 р. (здає ся, што внет по закінчыню войны; чом ся так стало – можеме лем припущати). На західні землі мал поіхати з сыном Ігорьом. Трохановскы мали заняти (в рамках чудачных повоєнных реалий) даяку віллу при ул. Пултускій. Пак з того будинку были ексмітуваны – правдоподібно на заряджыня власти, коли дім уподабал си «кацик». В пізнійшых роках жена Констанция з дітми мешкали в інчій вроцлавскій віллі, де были приділены спілжыти з парома родинами.

На чужыні, близко своіх – розсіяных по Нижнім Шлеску родаків – спочыват єден з найважнійшых лемківскых діячів першой половины ХХ ст. Тым, што не повело ся вернути, або уж іх потомным, гын – над його гріб – є досправды недалеко. Придте, клякнийте.

---

Статю зрыхтувано на основі:

• Б. Горбаль, Методий Трохановскій, в: «Бесіда», ч. 3-4/1994, Крениця – Ліґниця, выд. Стоваришыня Лемків, стр. 4-5.
• П. Трохановскій, Методий Трохановскій, в: «Книга Білцаревы», Крениця – Ґoрлиці – Білцарева, 2017, стр. 340.
• J. Starzyński, в: «Rocznik Caryna / Царина, Rok. 1», Akt Oskarżenia Kassyjana Bohatyrcia i towarzyszy, Legnica, 2023, Łemkowski Zespół Pieśni i Tańca “Kyczera”, стр. 317, 365-367. В статі автор піддал анализі Акт обжалованя підсудных ІІ Віденьского Процесу, до якого однесіня в статі. В архіві ЛАПіТ «Кычера» находит ся його вірна копія. Цінном частю сут біоґрамы участників процесу.
• Б. Горбаль, Трохановскій Методий, в: Енциклопедия Істориі та Культуры Карпатскых Русинів, 2010, Выдавництво В. Падяка, стр. 747-748.
• Д. Трохановскій, Методий Трохановскій, автор першого лемківского букваря – 130. річниця народжыня, www.lem.fm.
•  С. Косовскій, Лемківскій Союз, www.lem.fm.