В Пряшпові собі припомянули сто років од купліня Руського дому. Просторы одкрыли ся про Русинів

В середу 25-го юна 2025-го року русиньска громада – членове Руського клубу 1923, а нелем, зышли ся в просторах Руського дому в Пряшові, жебы припомянути собі сто років од купліня той будовы про потребы културно-освітньой діятельности Русинів.

Подія была першов по роках, коли быв Руськый дім про Русинів запертый. Орґанізаторы той події оголосили, же одтеперь знова одкрывать ся Руськый дім про вшыткых Русинів.

Фундація підписала договор з Руськым клубом 1923

Як уж сьме веце раз писали, о Руськый дім довгы рокы ведуть ся судны споры. Почало то у 2005-ім році, коли Штефан Секерак скликав „членьску громаду“ Руського клубу 1923, на котрій не были участны реалны членове той орґанізації, але новы люди, і зохабив ся зволити за председу.

На єднім боці „Секераковці“, на другім боці „Бескидовці“, під веджіньом Гавриїла Бескида, почали довгы судны споры о то, котра орґанізація є леґална. Но Секерак, котрый ся ку будові дістав нелеґално, із своїм „Руськым клубом 1923“, наперед змінив становы орґанізації, і у фебруарі 2006-го року основав Фундацію Руського клубу 1923, на котру перевів маєток – будову Руського дому. Будова, так зістала заперта про узкый округ людей коло Штефана Секерака.

Руськый клуб 1923, котрый моментално веде Федор Віцо, має в руках документы, якы свідчать о тім, же якраз тота орґанізація є єдина леґална. Но і кедь тото было потверджене державныма орґанами пару років тому, до будовы ся Руськый клуб 1923 далше не дістав, бо Руськый дім є, за поглядами державных орґанів, маєтком Фундації Руського клубу 1923. Хоць Секерак в минувшім році вмер, спор ся не порішыв, і фундацію перевзяв його сын – Штефан Секерак молодшый.

В септембрі 2024-го року проходила членьска громада Руського клубу 1923, котра, окрім іншого, дала мандат Выконному выбору жебы ініціовати і вести переговоры з Фундаційов Руського клубу 1923. Анґажовати ся в тім почав член Выконного выбору Александер Дуцар. Першым выслідком тых ініціатів є, же Фундація Руського клубу 1923 підписала з Руськым клубом 1923 „Договор о сполочнім хоснованю неквартельовых просторів“.

Руськый дім так лишыв ся натеперь маєтком фундації, но суть доїднаны правила, при котрых дотримованю буде просторы хосновати на свою діятельность Руськый клуб 1923. В документі пише ся і о правилах, подля котрых можуть просторы хосновати і „треті стороны“, значіть іншы русиньскы орґанізації, а так само є там задефінована участь Руського клубу 1923 на плачіню енерґій ітд. Грошы з арендованых комерчных просторів в Руськім домі будуть і дале іти лем фундації. Договор є підписаный затля на єден рік, підписав го справця Фундації Руського клубу 1923 Штефан Секерак і председа Руського клубу 1923 Федор Віцо.

Приготовили културный проґрам, будова ся посвятила

Руськый клуб 1923 приготовив при нагоді зновуодкрытя Руського дому, і сторічніці од купліня будовы про Русинів, културный проґрам, на котрім зышло ся дакілько десяток людей. Участны были і представителі русиньскых інштітуцій як директор Театру Александра Духновіча Маріян Марко ці директорка Словацького народного музея – Музея русиньской културы Люба Кральова. Участь брав і професор Павел Роберта Маґочій, як і далшы особности.

Културну подію модеровала Яна Трущіньска, робітничка русиньского музея. Участным приговорив ся і председа Руського клубу 1923 Федор Віцо. Тот заспоминав на то, як цілы рокы орґанізація намагала ся дістати назад до свойой будовы, але так само зробив участным і куртый нарис історії купліня Руського дому перед сто роками. На кінцю конштатовав, же тым дньом Руськый дім знова одкрывать ся про вшыткых Русинів, значіть буде служыти цілям, про котры го нашы предкы куповали.

На події быв участный і отець Франтішек Крайняк, член Общества святого Йоана Крестителя, котрый перед штирьома декадами почав із русиньскыма тлумачінями біблічных і літурґічных текстів. Тот поздоровив присутных од председы общества – отця Мілана Ясика, і пак посвятив цілу будову Руського дому. Посвячіня одправляв по церьковнославяньскы з русиньскыма частями.

В рамках културного проґраму выступала Марька Мачошкова в супроводі акордеоністы Йожка Пирога, декламовала акторка Театру Александра Духновіча Івета Фейкова Федорова, а на кінцю выступав шарішскый Фолклорный колектів Барвінек із Якубован. Тот выступав так само із русиньскым репертоаром, кедьже, як повіли членове ансамблю, їх предкы даколи так само голосили ся ку Русинам.

Із історії Руського дому і Руського клубу 1923

Руськый клуб 1923 быв офіціално зареґістрованый Міністерства внутрішніх справ Чехословацькой републікы в Празі 30-го юна 1923-го року. Єдным із ініціаторів основаня орґанізації быв бывшый ґрекокатолицькый парох, пак пряшівскый каноник Теодор Ройковіч.

В архівных документах Ройковіч лишыв таку інформацію: „Кінцьом 1918-го року зґруповали ся будучі особности славяньского думаня, выключно ґрекокатолицькой реліґії, Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії, і продовжовали в тім прямованю тым, же основали Руськый клуб… Установлююча гормада была в маю 1923-го року в просторах Ґрекокатолицькой єпархії (курії) в Пряшові,“ пише ся в матеріалах.

Кедьже членове Руського клубу стрічали ся лем в пріватных просторах, не годны были повнити цілі, котры собі дали до своїх станов наповно. Зато такой выникла думка, жебы купити будову на тоты цілі.

В тім році зачали ся зберати грошы на купліня такого народного дому. Ґрекокатолицька ґазета Русское слово писала: „Што пташатку тепле гніздо, што чоловіку родина, то народу свій Народный дім. То сердце самоусвідомленого народного жывота, то видимый знак того, же наш народ єствує, любить своє… І сердце нашого Русина бє, і мы хочеме жыти. Знаком того є наш Народный дім в Пряшові. Не забывайте на то, же хто лем і галер пожертвує на нього, подарує собі на розвой подкарпаторусиньского незалежного жывота Русинів!“

На дім почали складати ся русиньскы священици, інтелектуалы, але і люди по селах. Грошы почали зберати і Русины в Америці.

В юні 1925-го року на фарі в Пряшові зышов ся шыршый комитет Ґрекокатолицького руського народного дому, жебы презідія того выбору дала інформації о зробленій роботі. Інформовав Теодор Ройковіч, декан, член жупного заступительства в Кошыцях. Подав інформацію і о тім, кілько ся вызберало грошей од 21-го мая 1923-го року. Грошей іщі в тім часі не было достаток.

„Кедь ся презідія дізнала, же дім ґрофа Дежеффія ся буде продавати, такой вырішыла тот дім купити, бо ліпшы просторы не мож было найти в Пряшові. Дім, котрый хочеме здобыти про културны потребы людей русиньской народности, находить ся на Масариковій улиці чісло 62 (днесь Главна уліця, позн. ред.),“ повів втогды Ройковіч.

Зато Іван Кизак і Теодор Ройковіч 17-го юна 1925-го року підписали контракт з паном Ардом, тутором дому, подля котрого ся дім Дежеффія купить за 280 тісяч Кчс, і то про потребы народного дому. На зачатку выплатило ся туторови 26 тісяч корун і поступно ся дім сплачав. Властництво было записане на Руськый клуб в Пряшові. Як пише ся в архівных документах, жебы сплатити Руськый дім, пожертвовав властны грошы в сумі 70 000 Кчс і владыка Ґойдіч.

Руськый дім быв центром вшыткой орґанізачной і културно-освітньой роботы так Руського клубу як і Културно-освітнього общества імени Александра Духновіча в Пряшові, котре было основане в 1924-ім році як філія ужгородьского общества. В домі была адміністрація обидвох орґанізацій. Першов головов Руського клубу як і Общества Духновіча быв єден председа Др. Іван Кизак, секретарьом Др. Осиф Кизак. Руськый клуб мав забезпечовати лем технічны діла дому, і културный жывот быв ведженый Обществом Духновіча.

Дім быв почас комуністічного режіму знародненый. Но служыв културі і почас українізації. Быв під справов Культурного союзу українських трудящих. По революції 1989-го року обновленый Руськый клуб 1923 здобыв будову в рамках рештітуцій. Но од 2005-го року веце як свому цілю служыв дім лем як предмет судных процесів.