Рефлексиі до выставы «Може ся не верну» Давида Здобыляка

Кілько можна перевезти в єдным куфрі? Кілько мож спакувати в пару годин? А кілько мож змістити на єдным образі? Нам, потомным выселенців, не треба поясняти, о якє поспішне пакуваня i о яку подорож быдлячыма ваґонами ходит. Знаме тото, родинны істориі носиме в серци. Давид Здобыляк розмалювал іх на полотнах. Міцны кольоры, впевнены потягніня пендзльом, безпосередній зміст. Мы іх розумієме, най тот біль зрозуміют інчы.

«Без Лемків неє полной культурной спадковины Малопольщы – реґіону гір і гірскых народів. Лемкы то етнічна соспільніст, котру брутальні вырвано одтале близко 80 років тому, лишаючы по собі порожнє» – повіла на одкрытю выставы «Може ся не верну», малярства Давида Здобыляка, єй кураторка Аліция Ґолизняк з Малопольского Центра Культуры Сокіл в Новым Санчы.

Близко дві десяткы образів розміщено на парох шкарлатных і двох білых стінах. Могло бы ся здавати, же выставенничы червінь конструцкиі будут домінувати – а было лем одворотні, як раз насиляли вымову полотен і выдобывали з синього і зеленого вшыткы іх можливы одтени, додавали драматизму. Образы утриманы в бароковій естетиці і в іконічній конвенциі, з центральні поміщеным пляном, сут родинныма істориями Давида, а заєдно каждого з нас – потомных.

Давид Здобыляк (вр. 1993 р., в Хобєні), доктор красных штук, абсольвент краківской Академіі Красных Штук, лемківскы мотивы зачал малювати при нагоді роботы над дисертацийом. Образ, котрый представлял долю діда, Коцура з Розділя, переформил ся в цілу серию. З індивідуальной істориі выникнула універсальна оповіст о Лемковині, о єй втраченым жытю, о браку. Недостатку спільнотовости, громадскости, браку того, што мож дітхнути, того, што мож почути, плекати, пережыти.

Выстава «Може ся не верну» то малярскє представліня головні выселіня, але коли познаєме контекст каждого з образів, достаєме о вельо шыршый зміст. Полотно «Істория мойого діда Петра Коцура І» то еґземпліфікация триманя Лемків в таборах, а по выгнаню – освоюваня нашмареного місця прoжываня (на образі видиме костел, а перед ним молодицю і молодого, жытя плыне дале).

Особливе освоіня чужого простору явит ся на образі «Лемківска ватра». Знаме, же то ватра на чужыні, мимо то Лемковина там єст. Михалівска подія з тамтышньом церквом і людми осаджены сут в краєвиді зеленых убочы. Чорне небо над горами єст вымовным контрапунктом. Не каждый зміг вернути.

Емоциі сут густы як олійна фарба, постати заєдно дослівны і символичны, а есенцийональный зміст образу «В дни кінця світа» подає нам етноґрафічну ілюстрацию нашого ядра з єй вшыткыма характерныма елементами – архітектуром, укладом села, ґаздуваньом, облечыньом, обрядами, співом, духовістю. Поскладаны копы сіна, засіяны поля, квитнучы загорідкы, дзьобаючы куры, просто – жытя. Вшытко треба было лишыти. Суґестивні звіщат то єден з гостів весільной дружыны. Хоц находит ся на першым пляні, то тяжко го высмотріти – то скелет в угорскым капелюху.

Смерт з косом в образі «Exodus» підкручат апокалиптичный конец лемківского жытя. Жытя, котре знаме лем з архівальных записів і до котрого ся нам цне. Бо сме го ани не встигли почути.

На інчым образі Лемко тримат велич плахту на хырбеті, але не тримат в ней паскы, так великой, же треба аж было розобрати хлібовый пец, жебы єй вытягнути, і не іде з ньом на свячыня до церкви. На плечах несе цілый свій материяльный і нематерияльный світ. Видиме там і зогненый крест, котрый, кєд познаме контекст – не єст лем символом, але він досправды так само пішол на захід. Великій крест на образі «Выганяня» то крест з православной церкви в Перунці. По выселінях якісы люде церков розобрали, крест шмарили під пліт. Взяли сме го до Бурсы, одкале, по ремонті, трафил до Студзьонок, до своіх – до Перунчан. В Перунці го не хтіли. По 69 роках од акциі «Вісла» новы Перунчане не згодили ся на рускій крест. То го взяли на захід. До своіх.

На єдным з образів придорожный крест облеченый єст в квітя. На двох інчых, «Свята тота земля, на котрій сплят отец і мати» і «Цмонтір ІІ» не найдеме ниякого прикрашыня, видиме голы кресты. Тоты полотна мают інчый конекст. Інспірацийом до іх намалюваня была недавна акция вантпливой якости консервациі крестів і капличок в середній Лемковині. Неретельна, лиха і партацка робота спричынила, же деструкция камінных блоків пройде в приспішеным темпі. Нихто не зрозуміє хто, коли і чом іх поставил, бо не розчытат уж інскрипций, бо Богородиці одлетіл ніс, а Ісус остал без лиця.

«Боже прости ім, бо не знают, што роблят» прочытаме на дальшым образі.

Выставу образів Давида Здобыляка «Може ся не верну» мож обзерати іщы до 2. листопада/новембра 2025 р. в Ґалериі SOKÓŁ FOYER в Новым Санчы.

Фот. Архів Давида Здобыляка