Право бісідовати лем про дакотрых і ничіня історії

Пару років тому Юлія Шиповіч робила інтервю із вызначным русиньскым науковцьом, гунґаролоґом, Петром Лизанцьом. Народив ся в меджівойновім періоді, ходив до русиньскых школ. Но на універзіту му уж треба было знати україньскый язык.

В інтервю споминав, же із 20-ох абітуріентів вступны екзамены на втогдышню Ужгородьску державну універзіту аж 12 зробило на барз злый резултат. „Жінка, котра проводила з нами вступны екзамены, пришла до ректора і пояснила сітуацію, же мы ся вчіли русиньскый язык, по україньскы не знаєме, але кедь нас не пропустять, та і набору на факулту не буде. Так нам дали можность знова робити екзамен,“ споминав втогды Лизанець.

Екзамен повторяв, і наконець із нього став решпектованый ученый, фаховець у своїй области, котрого оціньовали нелем дома, але і за граніцями.

Не є барз за што дяковати комуністам, не є чом дяковати за анексію Підкарпатя по Другій світовій войні, но треба признати, же першый раз аж они дали можливость збудовати універзіту в столиці історічной русиньской землі. Тоту універзіту будовали містны люди, без огляду на то, яка была народностна політіка односно Русинів, штудовали там містны люди.

Першым ректором, і єдным із основателів, быв Штефан Добош. Русин вірный, доколи лем мож было, Чехословацькій републіці. Хоць то было лем куртый час, бо пак радше втік до Чехословакії. Універзіта выховала міцны ґенерації, меджі котрыма так само были Русины, хоць втогды ся ку тому голосити не могли.

Хто дакус слідує сітуацію на Підкарпатю, пак знать, же єднов із найгорячішых тем є в тых днях ліквідація Ужгородьской націоналной універзіты. Офіціално не іде о ліквідацію, іде о „оптімалізацію“, в рамках котрой Ужгородьска націонална універзіта злучує ся із Мукачівсков державнов універзітов, а з того має выникнути Ужгородьска універзіта.

Універзіта, котра минулый рік святковала 80 років, котра належыть меджі тоты найліпшы, якы Україна має, котрой імя звучіть і у світі, злучує ся із школов, котрой історія є доста курта, і так дакус похыбна. То бы было пів біды.

Друга половина є то, же ся то діє такым чіном, як кебы дві універзіты на єднакій уровни скпачали ся, причім то не є ани здалека правда, і не треба сохранити назву універзіты із 80-річнов історійов, лем треба зробити нову назву. О котрій, самособов, дотеперь нихто у світі не чув, а таке буде мати і реноме.

Єдине, што знають і все підтримують, є лем далша деґрадація і руійнованя краю у вшыткых областях.

Єдным із голосных крітіків той політікы, котра смердить властныма інтересами дакотрых функціонарів, є русиньскый історік Володимір Фенич, якый є добрі познатый в нашых кругах. Самособов, гура-патріоты, наприклад тоты, што із Галичины або Росії пришли спасати „українське Закарпаття“, наприклад писаньом памфлетів на зеленім порталі, котрого назву уж ани не хочу припоминати, не чекали довго, і заатаковали Фенича.

Фенич, про котрого є Ужгородьска державна (пак націонална) універзіта Alma Mater, котрый тій універзіті присвятив свій карьєрный жывот, котрый там выховав ґенерації штудентів, котрый там быв деканом факулты, властно не має право бісідовати до той проблемы.

В крітіці Фенича не дізнате ся нич о його заслугах про універзіту або про Підкарпатя обще, автор ці авторы статі, тяжко повісти, бо журналістіка зеленого порталу – значіть метаня бруду на людей, є все без підписів, лем вылляв ці вылляли ведра бруду на заслуженого історіка, кедь о нім пишуть як о українофобови, сепаратістови, прихыльникови „політічного русинства“, навеце „выплеканого Російов на теренах нашого Закарпатя“.

Із цілой сітуації собі мож взяти дві головны заключіня. По перше, в европскій країні, цівілізованій, є неприпустне, жебы хтось быв публічно лінчованый за тото, же є даякой народности, же підтримує народностный рух. А уж нияк ся то не называть журналістіка, кедь ся автор ці авторы ани не підпишуть. Є то лем памфлет.

По друге, ліквідаційов Ужгородьской націоналной універзіты так дакус ничіть ся і русиньска історія. Бо то нашы люди із Підкарпатя там діяли, там штудовали. Але комусь тота історія не вартать.

Но дайме собі наконець вопрос. Як тым вшыткым україньскым патріотам залежыть реално на Підкарпатю, кедь єдине, што знають і все підтримують, є лем далша деґрадація і руійнованя краю у вшыткых областях?

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. На фотоґрафії „першый україньскый трактор Запорожець“.