Бесіда з Оксаном Грабан-Ліхтаньском

Долгій час ходила Лемковином і Чужыном та бесідувала зо старшыма людми о босорках, вроках, віруванях, ворожыню, аж і о упірах і інчых страшных річах. О тым, коли колиси бесідували лем потихы, шептом. Ефектом тереновых бадань і літературной роботы єст цикль авторскых слуховиск «Вышептане» – десят оповідань по лемківскы, осадженых в світі давной Лемковины, а інспіруваны сут памятю передаваном з поколіня на поколіня. З Оксаном Грабан-Ліхтаньском бесідуєме о граници медже етноґрафійом а літературом, о языку як носителю достоменности, а тіж о тым, чом вартат сохранити істориі, котры роками выповідали лем пілголосом.

Оксана Грабан-Ліхтаньска – діячка, ініцияторка і координаторка соспільно-культурных проєктів, авторка лемківской літературы, вершів, байок, співанок. Занимат ся тіж тлумачынями, реализує авдициі і фільмы для Радия Лемко і Лемко TV; тіж – едукаторка, веде онляйновы занятя з лемківского языка, проєкт «Фай по свому» в социяльных медиях. Спілтворила часопис для діти «Лемколянд». В 2025 нагороджена ІІ місцьом за оповіст по лемківскы в конкурсі «Оповіст Сила Ріжнорідности» орґанізуваным Інститутом Языковой Ріжнорідности Польщы. В 2026 році лавреатка ex aequo І місця другой едициі того же конкурсу. Нагороджена творчіст буде презентувана підчас «Ночы оповісти» в рамках 21. едициі Медженародного Фестівалю Штукы Оповіданя в Варшаві.

Што было імпульсом, жебы сягнути по такы темы? Дака істория повтаряна дома? Дака припадкова i інспіруюча стріча?

Я од давна хтіла написати оповіданя основаны на лемківскых віруванях. Все ня цєкавило, што люде повідали, што мало в собі якысу тайну. Чулам, же тоты оповісти пропадают, зьбіліют, люде памятают лем фалаткы, сама зачалам забывати, што чулам перед роками, а не записалам, зато рішылам позберати, што іщы остало. Долгы рокы єм зьвідувала люди о розмаіты віруваня, страхы, традициі, обряды, легенды, глядалам тіж в старых книжках, ґазетах. В рамах літературной стипендиі, котру признал мі Міністер Культуры і Народной Спадковины, велам тереновы баданя на Лемковині і чуджыні, бесідувалам з парудесятьома людми, головні Лемками старшого поколіня, але не лем, адже были і молоды люде, котры памятали оповісти своіх дідів. То не был імпульс, але думка, котра розвивала ся долго в моій голові, мотивувана тым, жебы сохранити наше – культуру і язык, тай подати дале. Хтілам тіж дійти до молодого поколіня Лемків і задумувалам ся, што я любила, кєд єм была дітваком. Страшны істориі! І вшелеякы іншы, бо я все любила слухати, а серед моіх оповідань найдете такє, од чого мороз по хырбеті піде, тай тото, што даст спокій і зворушыт.

З єдной страны то барз атракцийна тема (віруваня, ворожыня, маґічны, надприродны силы, страхы), а з другой – ци тяжко было зберати материялы підчас тереновых досліджынь? Старшы люде часом мают опоры, жебы оповідати о такых річах.

Правда, по більшости люде не сут рады о такім оповідати, з розмаітых причын – декотры ся ганьблят, іншы повідают, же в такє не вірят і нич не знают. Але коли тых самых люди зьвідувалам напримір, чи чули о гроках, повідали є, достал єм грокы, йой, як ня голова боліла!. Не была то легка робота, але думам, же моі бесідникы порозуміли, же можут мі завірити. Хто хтіл оповідати, але не хтіл, жебы го нагрывати, шанувалам тото і записувалам си на папери, што мі повідали. Никого не присилялам, розумілам і годилам ся з тым, же не каждий хоче бесідувати. Зналам, же тема нелегка, зато оповіданя мают наголовок «Вышептане», бо мотивы до моіх творів были подаваны през поколіня по тихы, стишеным голосом. Пребарз дякую вшыткым людям, што ня приняли і поділили ся своіма споминами, барз єм тіж вдячна тым, котры ня до них завели або пораіли до кого піти. Кєбы дахто хтіл мі іщы штоси оповісти, я все рада приду, побесідую, послухам. Обіцюю добрі ся тым заопікувати і шанувати тото, што мі дахто подарує.

Де і як іде границя медже автентичным переказом, котрый почула-с од бесідників, а літературном фікцийом?

Вшыткы оповіданя то літературна фікция заміщена в реальнім сьвіті – на Лемковині. Барз єм хтіла записати словами образ лемківского села, штобы слухач (або чытач) міг ся перенести до давности. Не было тото легкє, бо сама єм ся на селі не ховала, до того село мого дітиньства, де ся бабі помагало при сіні або колотило на масло в боденці, то юж 90. рокы. Не зазналам давной Лемковины, знам ю головні з оповідань люди, котрых оповісти збералам роками. Моі мама найвеце мі помогли тот сьвіт одтворити, припоминали своє дітиньство. Кєд іде о віруваня, то никотра істория не єст перенесена 1:1, бо хтілам створити штоси своє, авторскє, та і не дало бы ся описати істориі од люди, шак были то лем стрямбы. Приміром од парох осіб чулам, же босоркы порабляли і брали коровам молоко – єден мі повіл, як босорка мала тото робити, другій повіл, як ю познати, а третій, што може помочы – іх оповіст часто заперала ся в єдній минуті, а я на основі вірувань створилам оповіст на 40 минут. Моглам написати оповіданя чысто здуманы, але не хтілам, бо стоялам о тото, жебы мали етноґрафічну і едукацийну вартіст, штобы слухачы (або чытачы) мали шансу познати лемківску культуру.

Бесідуєш, же лемківскій то язык, котрый хочеш сохранити і популяризувати – для кого в першій черзі мали быти тоты оповіданя – для тых, котры уж бесідуют по нашому, ци радше для тых, што аж тепер одкрывают своі корені?

Барз єм хтіла, жебы дати шансу познати тот сьвіт каждому, хто буде тото хтіл, никого не думалам ставляти в першім ряді. Напевно прийоритетом был для ня лемківскій язык, хоц знам, же польскій текст дішол бы до силы люди. Так єм выбрала, бо пребарз хцу, жебы наша бесіда жыла, жебы публикували ся в ній новы творы. Оповіданя створилам і удоступнилам в формі слуховиск з розмаітых причын, м.ін. жебы мали шансу познати іх люде, котры не знают чытати азбуку, а до того подати ім лемківску фонетику. Тяжшы слова выбралам до словничків, што сут заміщены на моій страні (наступны ся творят, будут гнет доступны). Слуховиска дали мі тіж шансу ввести люди в сьвіт з музиком, голосами акциі і мойом наррацийом, приємністю было для ня заграти ролі, котры-м выдумала. Знатя, же лекше бы было лем написати текст, але знам од люди, котры слухали авдіокнижкы, котры-м нагрывала («Малого Прінца», «Віні Пу», «Оповіданкы бабы Теклі» і вельо іншых), же то для них велька поміч во вчыню ся языка. Дуже люди писало до ня, же хтіли бы прочытати тоты оповіданя, зато думам выдати книжку, для котрой слуховиска будут дополніньом. Можу ю выдати по польскы, жебы дійти до шыршой громады, але высловлю тото іщы раз – лемківскій то для ня прийоритет, хцу, жебы был публикуваний, най буде в публичнім просторі, най дійде і до Поляків. Як дакому тото буде заваджало і не буде хтіл книжкы з азбуком, то його проблем, я ся од свого не одгварю. Не хцу робити бизнес, мам чысто іншы мотивациі.

Як працувала-с над языком, жебы схоснувати давны слова і конструкциі? Зо словниками, давныма книжками, ґазетами? Ци іщы інакше?

Тоты давны слова і конструкциі то мій гнешній язык, я бесідую так, як написаны сут тоты оповіданя. Не бралам незнаны мі слова, бо хтілам, жебы то была моя бесіда. До словників зазералам товды, як не зналам або не былам певна назвы даякого нарядя, ґаздівского предмету (по польскы тіж іх мусілам справджати). Певно, найде ся і такє, што стилизуване на байку або барже ліричне, та так на штоден не бесідую, але стою о тото, жебы гварити так, як давно гварили нашы дідове. Мій гнешній язык то долгы рокы праці (творіня авдиций і фільмів), писаня (прозы, поезиі, сьпіванок, публицистичных текстів), слуханя (люди і архівальных награнь), бесідуваня (з людми і для люди), чытаня книжок, ґазет, листів, гребаня в словниках. Вірю в тото, же годно одбудувати наш язык, выторгати бурян, што ся засіял за вшыткы рокы по выселіню, але тото вымагат величезного труду. І не зробит ся тото за єден місяц, рік ани декаду, бо робота з языком то дорога, котра николи ся не кінчыт. Але тото можливе! Виджу не лем в себе, як моя бесіда ся змінила, але в моіх камаратів, котры каждого дня роблят крок до переду, штобы (парадоксальні) піти до заду, до бесіды з давной Лемковины.

Ци давны віріня Лемків трактуєш головні як елемент фольклору ци радше як важный елемент ґруповой памяти?

Видит ся мі, же єдно рівнат ся з другым, але додумую ся, же іде ту о вагу – чи то лем цєкавинка, чи штоси важне і потрібне. Дахто міг бы речы ааааааа, такы забобоны, цєкаве, але на што такє кому ітп. Я на тото позерам чысто інакше. Певно, гнеска повіме, же науковці довели тото і сесе, лем попри тім памятайме, же єст і такє, што не годно пояснити. Никого не хцу переконувати, жебы вірил в порабляня, упірів, лічыня молитвом, най каждий вірит, в што хце. Але майме на памяти і шануйме тото, же давно нашы дідове в розмаіте вірили (а і гнеска люде вірят), я не описую віруваня і обряды, штобы доказувати, же тото правда, лем хцу подати культуровы вартости, адже то они вказуют наше коріня. Тоты кускы творят нам образ Лемковины і Лемків, можеме зрозуміти, чого люде ся бояли, де глядали поміч, як міцне было для них привязаня до Бога і Церкви (хоц бы Церков не допущала нп. лічыня молитвом по вкушыню гада), як тримали ся свого, чым поясняли для ся незрозуміле, што собі оповідали, коли не было роботы і пряли на вечырках, як творили свій моральний систем, як престерігали перед гріхом і нагваряли до уцтивого жытя, якы были символы міцной спільноты і здравля (нп. желізны предметы в велийных традициях), тай гідні іншого. Неє што ся гнівати, же люде в забобоны вірят, бо тото част нашого чловечого образу. Тоты віруваня вказуют вражливіст і вартости нашых предків, котры взміцняли іх як громаду. Можеме в тото не вірити, але шануйме давне, бо то част лемківской культуры, котра претримала столітя.

Чого можеме ся навчыти од мешканців Лемковины через іх віруваня і оповісти?

Як велику силу мают вартости культуровы, подаваны поколінями бесідуваным словом. Чудове было одкрывати дашто нове, вынаходити, што єм іщы не чула, але тіж пребарз ня тішыло, кєд веце люди повіло тото, што юж зналам, бо зрозумілам, же одтварям тоту групову памят. Як єм дашто нашла в старых книжках, а потім хтоси молодий повторил, што люде повідали 150 років тому, то аж ся волося на карсі двигало. І взміцняло ся во мі почутя, же оповіст має велику силу. Давно люде не знали так писати, чытати, але бесідом подавали культуровы вартости і хоц знам, же лемківскій язык дуже перешол, та од нас залежыт, як долго выстоіт і чи наступны поколіня будут го знати. Єдна особа написала мі, же далам тым оповістям другє жытя, мам надію, же тоты культуровы вартости понесут ся по сьвіті і даколи будут джерелом знаня о Лемковині.

Як лекторка маш велику практику з чуджым текстом – як то єст чытати свій? Ци даяк інакше ся го інтерпретує?

Николи єм ся не задумувала, што лекше чытати, але певно так буде, же свій текст, шак він для ня барже натуральний, бо пишу так, як бесідую. Зналам тіж добрі своіх богатырів, якыма сут людми, чым ся траплят, якы мают прагніня, што мают на старунку, кілко хцут вказати або ні. Як ся чытат чуджий текст, вартат знати цілий зміст, жебы добрі зрозуміти ролю і подати мотивациі, а то і так все буде наша інтерпретация, не знатя, чи оддаст тото, што хтіл высловити автор. Ту авторка і лекторка то тот сам чловек 🙂

Заповідаш книжку, для котрой слуховиска будут дополніньом – ци буде то тот сам текст в писаній формі, ци плянуєш го даяк розвинути?

Могла бы-м розвинути, бо мам іщы дуже думок і несхіснуваных мотивів, але лишам іх на «даколи». Може буде друга книжка? Не знатя. Писаня то был барз долгій процес, поперетинаний проблемами зо здравльом, хцу го завершыти книжком з тыма самыма текстами. Як дакому не буде дост слуховиск або любит барже чытати, як слухати, або буде хтіл мати польскій переклад, штобы ліпше розуміти зміст і ся вчыти, або нияк не знат лемківского, а хоче познати лемківскій сьвіт – для них буде книжка. А як хтоси лем послухат, тіж буду пребарз рада. Никого не нагварям на книжку, най каждий має тото, што потрібує.

Пишеш, же то іщы не посліднє слово – ци цикль буде мал продолжыня? Ци думаш уж о дачым інчым?

Йой, я мам барз дуже думок… Не лем на другу книжку, але розмаіте мі ся в голові колотит, я не нарічу на тото, же не знам, што зробити, лем хтіла бы-м мати способніст тото зробити, бо дуже бы чловек хтіл, але не вшытко ся даст (часово, фінансово, фізичні ітд.). Люде мі пишут Юж єм вшытко переслухал, коли наступны оповіданя?. Йооооой! Жебы ся тото так легко творило, як ся слухат! Треба знати, же то не было «лем написати», але мусілам перевести тереновы баданя, чытати етноґрафічны книжкы, выдумати історию, написати ю, мериторичні консультувати (дякую родичам і родині!), робити коректу (дякую мому премиленому мужови! За терпеливіст тіж!), поправляти, нагрывати, монтувати, глядати музику з голосами і додавати іх до оповідань. Аж як тото тепер выміням, та ня слабит. Проєкт «Вышептане» был барз долгій і вымагал дуже труду, треба мі одпочати, але до писаня напевно верну, бо я пишу од підставівкы, все єм тото любила, лем в жытю треба было выберати, коли презначыти на тото час. Може гнет зас выберу, же сой сяду і дашто напишу, а як буду знала, же люде слухают або чытают, буду мала ґу тому векшу певніст, же вартат, же роблю тото не лем для ся.

Оповіданя мож послухати на Ютюбі і Спотіфай:

https://www.youtube.com/@oksanagraban

Фот. Бартломєй Ліхтаньскій

В інтервю заховано писовню авторкы.