Анджей Жыґадло. «Полня»

«Полньом мож выполнити круг порожніх церквиск. В реалистичным світі видный єст брак того, што было надбудовом камінного фундаменту. Порожнє єст лем тихом молитвом Полні». Написал по вернісажу выставы «Полня» своі рефлексиі Дариюш Падо, польскій поета, адукат. В Музею Сучасной Штукы в Кракові од 25. квітня/апріля 2025 р. мож обзерати індивідуальну выставу малярства Анджея Жыґадла.

На выставі Анджея Жыґадла, презентуваній в другій (по варшавскій Захенті) найважнійшій ґалериі в Польщы, вказуваны сут два малярскы циклі: Храм і Церквиско. Безпосереднім джерелом інспіраций до намалюваня образів єст обшыр полудньово-східньой Польщы, з котрой походит автор. Векшіст робіт осаджена єст в контексті історичных місц і подій.

«Анджей Жыґадло на своіх полотнах здефініювал тото, што єм собі лем уявлял, ходячы по выгнаных місцях. Выкликує він духы, якы затриманы в безруху кадрів не сут в силі одбудувати Церкви, а в єй внутри символ віры. Смотрме на Полню порожнього. Амін!» – написал ряшівскій поета Падо.

Вытігат з небытя церкви, історию і люди, о котрых як соспільніст мали сме забыти

Головны темы в творчости Жыґадла то пейзаж, архітектура і люде, котрых виды были перенесены з архівальных фотоґрафій. Малярскы композициі, осаджены в минулым, творят спійну ціліст і образуют тяжку історию обшыри, котрой культура і спадковина были систематичні і системово вымазуваны.

Жыґадло портретує болячы пейзажы – місця, в котрых неприсутніст і брак мож намацяти. «Першы досвідчыня Жыґадла, котры тыкают краєвиду по знищеным храмі, вяжут ся з часом дітинства артисты і його побыті в санаториі. Стежка здоровля в Рыманові, котром ходили курортникы, вела через неістнуюче село Волтушева, шляком через ліс обік церквиска, близко цмонтеря. Сеса стріча з порожнім, неприсутністю, а заєдно етноґрафічным і природничым богатством тых теренів стала ся з часом імпульсом до выпрацуваня синтетизуючого малярского языка» – пише кураторка выставы Мирослава Балазы.

Давид Здобыляк, лемківскій маляр молодого поколіня, присутный на вернісажы рецензує: «малярство Анджея то высмакувана творчіст, так для тых, што глядают технічной досконалости в малярстві, як і для тых, што глядают важного переказу. Анджей вказує нам універсальны вартости в річах, котры в часах скорой консумпциі наберают іщы векшой глубины. Цикль Храм вытігат з небытя церкви, історию і люди, о котрых як соспільніст мали сме забыти. Ставлят тяжкы звіданя: о памят, переминяня, односины, кривду, але дає тіж надію, же завдякы штуці можлива єст рефлексия над тым, што материяльні втрачене. То автентичне малярство, якє выникат з особистых досвідчынь, а в консеквенциі і понадчасове».

Роботы з циклю Храм мают особливу композицию. Артиста переносит на полотно оддзеркаліня пейзажу з архівальной знимкы, на котрій найдеме неістнуючу уж церков, але на образі видиме лем фраґмент архітектуры і люди. Образы презентуют головні місця польско-украіньского погранича, як напр. Улюч, Перемышль-Перекопань, Торкы, Майдан, Стрий, але найдеме тіж фраґмент Лемковины – то представліня церкви св. Параскєвы в Панкній.

Цикль Церквиско так само односит ся до місц по знищеных храмах, але малюваный єст на основі сучасных фотоґрафій. З того циклю на выставі презентуваный єст єден образ: Церквиско, Рожнятів 2013.

Образы кричат своім порожнім

Анджей Жыґадло выпрацувал індивідуальный малярскій стиль, «котрого характер мож окрислити аж як медитацийный» – характеризує варштат артисты кураторка. «Мелянхолійна палета барв, котру хоснує – деликатны сивы, зелены і блакітны, поміщат його роботы в неєднозначным, завішеным медже прошлым а проєкцийом імаґінациі. (…) Мотив розпаду святыні має еґзистенцийональный характер. Гляданя метафізичного елементу стає ся надрядным, обєднуючым мотивом выставы Полня» – пише Мирослава Балазы.

Архітект Каміль Федериґа, спілавтор вельократно нагородженого комеморацийного проєкту «Біла Вода. Біль непамяти», што – подібні як роботы Жыґадла – привертат памят (в примірі «Болю непамяти» діє ся тото при схоснуваню головно архітектуры), высоко оцінил малярство Жыґадла. «Особливо захопленый єм малярскым варштатом Жыґадла, тым, як ґеніяльні xоснує монохроматичный світлотін, жебы оддати глубину простору. Тот сентиментальный реализм сельскыx реліґійныx сцен – процесий ци молитвы, што выглядают як жыво выняты з фотоґрафій передвоєнныx етноґрафів, артиста зоставлят з елементарныма фіґурами, як в супрематизмі Малевича.

Низко положена ленія горизонту і великій кавалец неба будуют порожнє, што спричынят, же композицийна сила тыx абстракцийныx фіґур стає ся іщы векша. Раз припоминают они сонце або місяц, раз гейбы заступуют церкви, што пропали по войні. Привидні мінімалистичны і ощадны в формі композициі Жыґадла мают могучу силу переказу. Тоты образы кричат своім порожнім, будучы повидоком світа, котрого неє» – описал своі вражыня по вернісажы архітект.

«В образаx Жыґадла чує ся заєдно спокій і непокій, порожнє і полне» – додає Домна Цєпляк, так само спілавторка узнаного проєкту «Біла Вода. Біль непамяти». «Люде і пейзажы здают ся быти так реальны, же xоче ся войти до середины і познати тоты краіны. Получыня з абстракцийныма формами спричынят, же в образаx є якіса таємниця, котру чловек xоче одгаднути» – бесідує.

Анджей Жыґадло

Анджей Жыґадло (вр. 1988 р. в Пшеворску) – артиста, знавця деревяной архітектуры, абсольвент Малярства та Консервациі і Реставрациі Творів Штукы краківской Академіі Красных Штук. Обшыри творчости: малярство, рисунок, ґрафіка. Занимат ся тіж документацийом, баданями і консервацийом памятників, історийом штукы (з особливым увглядніньом деревяной церковной архітектуры) та іконоґрафійом памятників архітектуры полудньово-східньой Польщы. Автoр чысленных науковых і популярнонауковых дописів. Стипендиста Міністра Культуры і Нацийональной Спадковины, Міністра Наукы і Высшого Шкільництва. Участник чысленных ґруповых і індивідуальных выстав. Його образы находят ся в музейных колекциях, напр. Нацийонального Музею в Ґданьску ци приватных в Польщы і заграницьом.

Для Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях намалювал образ «Деревце», котрый стал ся головным елементом плякату упамятнінь 70. річниці акциі «Вісла». Автор ілюстраций до трьох части книжочок для діти з сериі «Оповім Ти байку. Баі Русинів і інчых народів» печатаных стоваришыньом. Од 2016 рока спілтворит Діґітальный Архів Єжы Тура і Барбары Тондос та Діґітальный Архів Авґуста Бохеньского, якы реализуваны сут з рамена Руской Бурсы.

O своім малярстві, заінтересуванях, заанґажуваню в ратуваня деревяной архітектуры артиста оповіл нам перед даякым часом – до почытаня гев. А о інспірациях до намалюваня образу «Деревце» шыршый коментар артисты находит ся гев.