Анімация Лемкыні вказана на престіжным, медженародным фестівали в Польщы. Познайте Йоанну Фучко

Анімация «Еха» о втраті і памяти, інспірувана насильным выселіньом Лемків з 1947 рока, нашла ся серед найліпшых анімаций в Польщы і вказана была в головным конкурсі Польскых Анімуваных Фільмів підчас престіжного Медженародного Фестівалю Анімуваных Фільмів АНІМАТОР, котрый одбыл ся в першій половині липця/юлия 2026 рока в Познані. Авторком анімациі єст Йоанна Фучко – лемківска інтердисциплінарна артистка з Зеленой Горы.

Йоанна Фучко (вр. 1993) – занимат ся ґрафіком, відео, ілюстрацийом та анімуваным фільмом. Мешкат і творит в Зеленій Горі. Была участничком індивідуальных і ґруповых выстав в Польщы (м.ін. в Варшаві, Торуні, Познані, Вроцлаві) і за границьом (в Німцьох, на Тайвані). Темы культурной достоменности, вертаня до коренів і традиций трактує як пункт выходу до роботы в сучасных медиях, такых як анімуваный фільм, відео і ілюстрация. Од 2018 рока спілоснователька і членкыня ансамблю ПРАБАБА, котрый бере зо славяньской музичной традициі в сучасных, фольковых аранжациях.

Фільм «Еха» закваліфікувал ся тіж до чергового конкурсу – буде презентуваный підчас загальнопольского фестівалю незалежных фільмів в Новій Соли Solanin Film Festiwal, якій одбуде ся в днях од 18. до 23. серпня/авґуста 2026 рока. Ґратулюєме!

Наталия Малецка-Новак: Зачнийме од основ, бо певно для вельох нашых чытателів буде то перша стріча з Твойом творчістю. Одкале походиш і як то ся стало, же як раз ґрафіка і анімация?

Йоанна Фучко: Выховала-м ся на Нижнім Шлеску в околици Любіна в місцевости Шкляры Ґурне. Выіхала єм студиювати до Зеленой Горы, там працую і веду працовню Основ Проєктовой Ґрафікы та предметы звязаны з анімацийом на Артистичныхм Выділі Зеленогірского Університету.

Все найбарже натуральным для ня было порушати ся медже ріжныма обшырями штукы. Ґрафіка дозвалят мі думати образом, символом і знаком, а анімация уможливлят лучыти вельо середків – образ, рух, звук і ріжны плятсичны технікы. То медиюм одкрыте на експеримент і будуваня наррациі, што єст мі особливо близкє з огляду на мою інтердисциплінарну практику. Не зачынам од выбору технікы, але выходжу од потребы оповіджыня темы і того, жебы найти для ней одповідню форму.

Мешкаш і робиш в Зеленій Горі, вчыш на університеті. То дост далеко до Лемковины. Ци така ґеоґрафічна одлегліст змінят дашто в способі, в якій думаш о лемківскости – легше ци тяжше з дистансу?

Йоанна Фучко: В Зеленій Горі мешкам од 14 років, чую, же то місце, котре можу назвати домом. Навязала-м гев вельо реляций, гев проходит моє жытя. Парадоксальні дистанс од Лемковины поміг мі пізріти на своі корені з векшом уважністю. Не прібую одтворити світ, котрого сама не знам. Барже інтересує ня тото, в якій спосіб тота істория дале діє в черговых поколінях і як влият на почутя достоменности.

В Твоій родині лемківскіст єст тым, што явні фунґує, ци радше чымси, што мусіла-с сама одкрыти і вытягнути од дорослых?

Йоанна Фучко: З моіма найблизшыма все сме знали, одкале сут нашы дідове. В моій родинній хыжы бесідували сме по польскы, але в хыжах дідів, на родинных торжествах, особливо на весілях, являл ся лемківскій язык. Не была то єднак шыроко омавляна справа, памятам тіж, же родиче радше не намавляли нас до афішуваня ся з дрібницями нашого походжыня, напр. в школі. Днес знам, же прібували нас охоронити перед неґативным досвідчыньом і незрозумліньом, котре самы пережыли. Уж як доросла особа старала єм ся дознати веце о жытю Лемків перед выселінями, чытала єм Райнфуса, познала єм творчіст Никыфора, глядала-м в доступных тереновых награнях і документах. До одкрытя остало єднак, што тота достоменніст значыт для мене як для чловека, жены і артисткы. І мам почутя, же тото звіданя фурт єст отворене. Властиві векшына мойой творчости єст пробом гляданя черговых одповіди.

Коли першыраз подумала єс, же лемківскы корені то не лем приватна, родинна справа, але тіж тема, котру хочеш перенести до свойой штукы?

Йоанна Фучко: То не был єден конкретный момент. Радше долгій процес. З часом зрозуміла єм, же не даю звідань выключні о лемківску достоменніст, о свою історию. То сут звіданя о памят, спадковину і о тото, што з минулости остає в нас, аж і товды, коли не все знаме тото назвати.

Певністю барз важным моментом была смерт мойой бабы. Товды дотерло до ня, же безповоротно стратила єм можливіст давати важны звіданя. Почула єм тіж, же было перерване якісе барз особисте получыня з лемківском культуром – такє, котрого не даст ся уж одбудувати в такій самій формі. Думам, же товды тема достоменности штораз барже видимо зачала ся являти в моіх роботах. Не інтересує ня єднак тото, жебы ілюструвати історию ци вірно одтваряти традицию. О вельо барже інтересує ня тото, што діє ся медже – медже памятю а тым, што тепер, медже языками, культурами і досвідчынями. Старам ся будувати свою оповіст, давати новы значыня ритуалам, річам і споминам, котры отримала-м в спадковині. Кєд моі роботы порушают інчых, то певно як раз зато, же выходят з чогоси, што єст барз особисте, але тіж лишают простір, жебы каждый міг найти в них свою історию.

Занимаш ся ілюстрацийом, анімацийом, варштатовом ґрафіком, тіж музиком. Ци то рівнорядны языкы, ци єст єден, в котрым чуєш ся найбарже в себе?

Йоанна Фучко: Порушаня ся медже ріжныма дисциплінами дає мі вельо свободы. Найчастійше глядам того медиюм, котре можливі найліпше дає мі описати тото, што в даным моменті старам ся зімати. Не зачынам од звіданя, як хочу працувати, але од того, што хочу переказати.

Каждый зо способів є для ня натруальный – свій, кєд выникат з автентичной, щырой потребы высловліня окрисленого досвідчыня ци емоций. Зато не чую, же мушу выберати, ци ограничати ся до єдной дисципліны. Кажда нова техніка отверат передомном інчый спосіб думаня і позвалят достеречы в тій самій темі штоси, чого скорше єм не виділа. Люблю тот момент, коли форма на єст з горы рішена, але родит ся рівнолегло з процесом одкрываня.

Ци трафило ся Ти, же якісый конкретный предмет, знимка або спомины з дітинства урухомили потребу, жебы зробити штоси на тоту тему – штоси, што мож бы было назвати початковым пунктом?

Йоанна Фучко: Так. Першом роботом, котра односила ся до моіх лемківскых корени, был «Мед Бабы» – невеликій предмет зреализуаный іщы підчас студий. Складал ся зо слоіка меду, котрый был вкрытый хустом мойой бабы. Слоік поміщеный был на суровым, деревяным цоколі, з малым крестиком поміщеным на вкрывці. Товаришыло му награня коляды, котру співала єм по лемківскы.

Інспірацийом был жест, котрый робила моя баба Фотия підчас свят. Креслила медом знак креста на челах домовників і желала ім тым достатку і солодкого жытя. Вельо років была єм переконана, же такій звык практикує ся в каждій польскій хыжы. Подібні думала-м о мытю ґамбы в воді в мыйници, в котрій находили ся дрібны грошы.

Аж од мамы єм ся дознала, же тота традиция має лемківскы корені. Барз порушыл ня тот жест – простый, а єдночасно барз чутливый, в котрым находило ся вельо стараня о другого чловека. Зачала єм думати о ним, як о чымси веце,нич лем святочным звыку. Стал ся для ня символом памяти, опікы і передаваня чогоси дале. Подумала-м, же можу тот жест перенести до свойой роботы, перенести традицию, а радше памят о ней, в обшыр штукы. Надати му нову форму.

Товды іщы не знала-м, же мотив меду остане зо мном на вельо років. В черговых реализациях вертала єм до него, одкрывала-м новы значыня.

Кєд мала бы-с в парох речынях пояснити комуси ззовни, чым є для Тебе быти Лемкыньом, але без сіганя по дефініцию з підручника – як бы-с тото уняла?

Йоанна Фучко: Словникова дефініция певно бы брала до увагы досвідчыня выселіня, окрислену територию, язык, культуру ци реліґію. В моім досвідчыню не можу ся безпосередньо ідентифікувати з тыма вшыткыма елементами. Вродила єм ся по акциі «Вісла». Моя родина походила з Лемковины – медже інчыма з сел Чырна, Берест і Боґуша – але я вродила ся уж поза тым реґіоном. Розумію лемківскій язык, знам вельо пісен, але не хосную языка наштоден. Чую єднак, же тота істория єст частю мойой достоменности, мимо, же належу уж кус до інчой реальности. Як раз в тій неєднозначности бытя в позициі «помедже» зродила ся потреба баданя свойой достоменности – потомкыні Лемків, як явиска, котре ся фурт змінят, дрифує медже тым, што было, а тым, што єст. Чогоси николи скорше неокрисленого раз на все. Штука дає мі як раз можливіст лагідной експлорациі того стану.

Вельо нашых чытателів знат Лемковину од вроджыня, бесідує по лемківскы наштоден. Ты описуєш свою реляцию з языком як штоси, што є дакус барже порізане, одтваряне з памяти. Ци чуєш ся через тото даяк выключена, неполна, ци може іщы даяк інакше?

Йоанна Фучко: З єдной страны розумію і памятам вельо слів, знам співанкы і розпознаю звучыня языка. З другой знам, же не хосную го наштоден і не мам досвідчыня осіб, котры выховували ся в середовиску, де был присутный каждого дня. Не одберам того єднак як чогоси, чого мала бы-м ся ганьбити. То просто моє довідчыня. Як раз зато в моіх роботах часто появляют ся поєдны слова, фраґменты, кавальці пісен ци фонетичный запис. Не прібую удавати, же знам язык, але вказую памят о ним. Думам, же памят тіж може быти формом присутности, аж і коли є неполна.

Сам язык єст для ня барз цікавом і інспіруючом темом. Захопює ня його плынніст, ріжнорідніст і тото, в якій спосіб будує привязаня і творит малы спільноты. На примірі Лемковины барз добрі видно, як діє тот процес. Аж і місцевости, котры сут оддалены од себе о пару лем кілометрів, можут ся языково ріжнити – в єдній буде чути сильнійше влияня польского языка, а в інчій словацкого ци мадярского. В ефекті тоты самы річы ци явиска мают ріжны назвы, залежно до того, з котрого сут села. Язык остає жывым, еволюючым твором, котрый єст одкрытый на влияня і прониканя. Подібны явыска обсервую в піснях, котры выступуют в ріжных вариянтах і мішают ся медже селами, реґіонами ци аж і культурами. То для ня доказ на тото, же границі не все сут видимы і постійны, а в консеквенциі прониканя родят ся красны і вартістны річы, аж і коли тяжко іх єднозначно склясифікувати. То для ня єст красне явиско і барз ня інспірує.

Порушат ня тіж міцно тото, же мимо той ріжнорідности і істориі выселінь і розбитя лемківской соспільности тот язык перетырвал. Дале жыє, фурт єст хоснуваный і передаваный наступным поколіням. Думам, же язык має велику силу – єст не лем носительом памяти і достоменности, але тіж способом описуваня реальности. То як раз через язык можеме ліпше розуміти минуле і спосіб, як давнійше постерігали світ.

Ци маш дакы обавы о реакциі на Твою штуку зо стороны лемківской спільноты, же хтоси повіст: то не так, то не наше, а в нас было інакше?

Йоанна Фучко: Чую, же оповідам головні о своім досвідчыню. Не прібую бесідувати голосом цілой соспільности ани вказувати єдну оповіст о Лемках. Моі роботы сут барз особистыма пробами розумліня свойой достоменности – котра складат ся з вельох верств, што часом ся дополнюют, часом остаюы в напятю. Лемківскы корені сут єдном з тых найвашнійшых. Несут тяжку історию, але тіж красну, жыву культуру, котра остає для ня невычерпаным джерелом інспіраций. Мам свідоміст, же інчы можут постерігати тоту історию чысто інакше, думам, же то натуральне. Неє єдного властивого способу досвідчаня свойой достоменности.

Спілтвориш ансамбль ПРАБАБА, котрый грат тіж пісні з поза лемківского кругу – балканьскы, украіньскы, лотишскы. Што з тых інчых традиций видит ся влизкє тому, што знаш з хыжы?

Йоанна Фучко: Думам, же вшыткы традицийны пісні мают в собі спільный елемент. Хоц ся ріжнят языком, мелодийом і місцьом походжыня, то вырастают з подібных людскых досвдічынь – любови, тугы, роботы, втраты ци радости. Певно зато так ня порушают, бо сут щыры. Оповідают о жытю, котре пережыване єст близко натуры і другого чловека, о універсальных справах, котры мимо часу остают актуальны.

Думам тіж, же моє захопліня традицийном музиком має своє джерело в першых споминах лемківскых мелодий, якы почула єм дома. Подібні як в інчых обшырях мойой творчости – не прібую реконструувати ани одтваряти. Інтересує ня радше творчый діалоґ з традицийом – будувати штоси нове на єй фундаменті, дополняти тото о свою вражливіст, сучасный звук і особисту інтерпретацию.

Што хотіла бы-с, жебы хтоси, хто першый раз взрит Твоі роботы, запамятал – не о техніці ци выставах, але о Тобі?

Йоанна Фучко: Хотіла бы-м, жебы взріл предовшыткым чловека, котрый через штуку прібує ліпше зрозуміти себе і світ. Не творю зато, жебы давати одповіди, але жебы давати звіданя – о памят, достоменніст, приналежніст і тото, што остає з істориі в наступных поколінях.

Кєд моі роботы спричынят, же хтоси ся на хвильку затримат над свойом історийом, припомне собі родинны істориі або даст звіданя о тото, што сам носит в памяти, буду мала почутя, же задіяло ся штоси важне.

Дякую.