…Коли была єм маленькым дівчатком, барз любила-м бавити ся калейдоскопом. Што більше – не раз ішли сме з татом і смотріли, ци не лежыт припадково на земли маленькє кольорове шкєлко, якє додаме в калейдоскоп. Жебы было іщы цікавше. Хоц і так было цікаво. Бо в калейдоскопі при каждым найменьшым русі творил ся новий прекрасний орнамент… І він ниґда ся не повтарял.
Тепер я доросла і ходжу не з калейдоскопом, а з диктафоном, але то такой тото само. Правда, диктафон діє кус інакше. Жебы зъявлял ся в ним штораз інчий кольоровий орнамент, треба не його обертати, а обертати ся самому: то на єдну ватру, то на другу, то на кєрмеш, то іщы на даяку імпрезу. І товды тоты кольоровы шкєлка (значыт, люде) пересыпуют ся і укладают ся все по новому, гарді і ориґінальні…
Так было і тым разом, на третім фестівали “Гомін Лемківщини” в Зимній Воді коло Львова. Осіню беру до рук мій калейдоскоп і смотрю на мозаіку двох літных ватряных днів. Ту, в моім калейдоскопі фнеска – і спомины о выселіню зо села Складисте (оповідал пан Петро, же на фото зліва), і бесіда о лемківскій хореоґрафіі, і стріча з гістми з Польщы. 26.-27. серпця/авґуста в Зимній Воді было кольорово! Єст што днеска спомнути…