Голосник

Низкій Бескід – Абсолютні Роверовый Бескід

Абсолютный номер 1 серед Роверовых Бескідів! Не лем зато, же ідеальный на початок гірской роверовой пригоды. Шырокы шутровы дорогы самы просят до подорожы, хоц і гев не бракує інчых і тяжкых стежок. Для змученой сентиментами роверовой душы, голодной красных краєвидів околиці Кривой то квінтесенция бескідского світа.

Текст перше появил ся на сайті: Apetyt rośnie w miarę jeżdżenia.
Авторком єст Малґожата Котарба, на лемківскій перевюл Якуб Зиґмунт.

Старт єст в Кривій при памятнику і жену вперед – Крива і Ясюнка скоро остают за мном і зачынат ся моя улюблена околиця за Ясюнком. Тихо, порожньо, просторо. І гмла. Бо днес хмары сіли на Бескіді, притулили ся до нього чутливо, за лісом ждал дощ. Гмла помалы затерала границю медже земльом а небом.

На Чорным розгуляла єм ся. Чорне днес зелене і з гмлом. Пак скорый скрут до Радоцины. Ниже дорогы шатрова база кыпіла жытьом (хоц тым ковідовым, неофіцийным) – сміхы і крикы діти несли ся по околици. Хвильове жытя в тишы нежытя давного села. При хотели надлісництва – одремонтуваным і нияк неподібным до того, што было ту скорше (на жаль якіса радоциньска епоха одышла в минуле) – авта і туристы. Нове вікендове жытя Радоцины.

Руіны радоциньской школы, котра дале вчыт, же вшытко минят, же в тым світі не вартат хыбаль глядати якісой стабільности. Піддай ся змінам і постійному рухови, лем тото дозволит лишыти ся, дозволит быти як ріка, што дале плыне. І вартат о тоту хвилю ся бороти, жебы была як найкрасша. Як бороли ся тоты, што школу будували – власныма силами на початку ХХ столітя.

В Долгым за ріком тіж зміны. Неє уж реторт дыхаючых ароматичным дымом выпаляного дерева. Выпалила ся і тота істория. Пляц за ріком уж не пахне задушеным в реторті деревом, чорны лиця углярів уж гев не выстрашат. І того буде мі бракувало, бо тот запах, а памят запахів єст величезна, ішол за мном часом цілым Бескідом, лісами Бєщадів. Такій запах часом і сильнійше знал лишыти ся в памяти як пейзажы.

Въізджам в порожнечу лук над Вышоватком. Смотрит на мя Ісус з придорожных хрестів. Фіґуркы без головы, і трудно повісти, ци стратили ю, бо околиці ґу тому одповідні, ци то радше ефект місцевой, нияк не легкой, істориі. А може уж воскрес цілком, бо некотры хресты порожні были, лем темный слід по камінным Ісусі ся лишыл.

Або тоты святы од порожніх лук і лісів. Смотрят нерухомыма очами. Часом, коли нашы пізріня ся крижували, мож было почути ся незручні. Очы нежывы такы, а єдночасно жытя голодны, глядаючы присутности. Але тото то може уж собі доповідам, бо не знам, кілько так без руху і жытя мож вытримати, кілько років стояти мож замерзлым в камени.

А медже тыма хрестами і святыма бродили коровы – бастіоны стоіцизму, філософкы лук. Може гырміти, ляти дощ, валити ся світ, а они будут тым своім ритмічным нескорым рухом жувати траву. Мож бы ся того спокою од такой звычайной коровы навчыти.

Переізджам перевал над Вышоватком, скорый зъізд на Граб і Ожынну, і зас під гору. Уж не по дірах як по вдаріню метеоритом, а по новым асфальті. Жыдівскым, котре уж єст історийом, а котре фурт захоплят. Въізд гев єст ограниченый – асфальтовый диван веде Маґурскым Нацийональным Парком і загальні переізд забороненый, хыбаль же ровером (а тых не бракує!, біциґлисты іздят в каждым напрямі). Евентуальні єдноразово автом – на СМС-а. Вшыткы потрібны номеры выписано на знаках при въізді на трасу.

През тото вшытко уцивілізувала мі ся кус тота част Бескіду, но але жыти треба і мало хто хоче мешкати в запущеным скансені. Іхам в ліс за Святкову, бо памятам, же перед роками перейти през Свіржову Руску было кус невыгідні. Днес перешкаджати може лем надмір болота. Обшырю неістнуючого села веде стежка, ідеальна для пішых і роверів. Тырваючы в кряках хресты і підмурівкы хыж сут красні описаны пристанками природничой стежкы. Іщы лем оплата за вступ до МНП і мож рушати.

Інтересуючо выглядают тоты цмонтері. Тот в Свіржовій і тот в Жыдівскым. Кус зароснены, на такым то певно аж і тяжко воскреснути. Але там, де были они перекошены, де стежкы выдоптаны од хрестів і могыл, аж плоты докола нагробків были роздерты. Роздерты часом, ци тыма, што непостережено вернули до світа жывых? А мож і тоты стежкы медже могылами то вмерлы выдоптали, зас рады зо стрічы, ходили до себе як колиси, по хыжах. А мож то душы так ходят, коли жывы не смотрят, і лем сліды на траві ся лишают? Одтискам там свій слід і я, такій слід в підземный світ. Але пак вертам в жытя.

А над Бортным зас приходит до мя тото чудне почутя, же світ якоси ся зменшыл. Балоник земской кулі фурт выпущат повітря. Його подых мече мном з видоковой трасы над селом в ліс, догоры, а пак выпущат уж в Баници. Одталь до Кривой уж два крокы. Мож тіж і до Волівця, але то уж наступным разом.

Тади: https://mapy.cz/s/hofeleceza

Шеруй.

О авторі

Якуб Зиґмунт

Лях з Санча. Ґеолоґ, але наштоден занимат ся і інчыма професиями. Знат 5 языків, але на ЛЕМ.фм хоснує лем два з них. Любит вандрувати, неконечні там, де вшыткы люблят.

Коментарі