О мертвых лем добре

Звыкне ся говорити, же о мертвых лем добре. І люди то векшынов і так роблять. Просто по смерти чоловіка уж не звыкнеме бісідовати о дачім планім, што може з його особов было в нашім жывоті повязане, а бісідуєме і споминаме на тото добре, приємне, што в нашій памяти зістало.

Коло великых особностей то має іщі і іншый розмір. Кідь така особность позітівно записала ся до історії, нелемже ся не споминають його хыбы, ці дашто неґатівне, што было в його жывоті, але докінця ся тот чоловік зачне ідеалізовати, вытворить ся коло нього якась міфолоґія, а і кідь пізніше історікы хотять деміфолоґізовати тоту особу, є то векшынов неуспішне, бо люди того чоловіка уж все будуть брати як даякый сімбол. Бо люди потребують сімболы, потребують міфы, потребують дашто, ку чому ся можуть гордо голосити.

Так є то наприклад і зо словацькым будительом Людовітом Штуром. Все є браный як великый будитель народа, як тот, котрый войовав за права Словаків, за їх язык, котрый і кодіфіковав. Є просто сімболом. Нихто вже але не споминать то, же єдно із остатніх і найвешкых творів під назвов Славяньство і світ будучности Штур, бойовник за словацькый язык, не написав по словацькы, а по німецькы і першый раз тот твор вышов по словацькы аж у 1993 р. Полемізовати о тім, же Штур сам быв скламаный із розвитку сітуації і так ся вертать ку писаню „світовым“ языком, чім властно цілу свою роботу знеґовав, собі до днешнього дня доволив лем малохто. Сімбол предці не можеме рушати. Сімбол є на то, жебы сьме на нього здола смотрили і могли быти горды. Кідь суть даякы його округлы річніці, Словаци Штура все честують, припоминають, роблять свято.

Кідь бы сьме мали найти Людовіта Штура міджі Русинами, потім без будьякых похыбностей є такым Штуром Александер Духновіч. Быв нашым найвекшым будительом, він нас політічно одокремив як народ, його два стишкы ся докінця стали русиньскыма гімнами. Він є тот, на котрого бы сьме мали смотрити здола, честовати го, быти на нього горды, голосити ся ку ньому. Єдина різниця міджі ним і Штуром была в тім, же Духновіч не чув потребу кодіфіковати русиньскый язык на основі діалектів, а прикланяв ся ку тій позіції, же літературным языком бы мало быти „язычіє“. Жаль, бо і на основі того могла быти наша історія інша. Но і так не є векшого сімбола, як Духновіч.

В понедільок была округла річніця його смерти. 150 років од часу, коли во вечурніх годинах Александер Духновіч одышов із того світа в Пряшові. Великому будительови в Пряшові стоїть і його памятник. Ту, на Пряшівскій Руси, ся тот отець нашого народа народив а ту і умер. В Центрі україньской културы в Пряшові із той нагоды проходила презентація книжкы о Духновічови, котру приготовив Союз Русинів-Українців Словацькой републікы, де были участны і люди зо Закарпатьской области Україны. На Словакії суть реґістрованы десяткы русиньскых орґанізацій, але жадна з них ку так великому юбілею не зорґанізовала нич. Ани то, жебы ся положыв даякый квіток під памятник і заспівала гімна. Оно на то не є теперь ани часу. Тадь людей в нашых орґанізаціях теперь так, як каждый рік в такім часі, інтересує головно то, хто кілько дістав і на якы проєкты грошей од державы і де счезло тых нецілых 300 тісяч евр, кідь мій проєкт схваленый не быв. Но повічте, хто бы коло той проблематікы, яков ся теперь треба занимати, мав памятати іщі і на Духновіча? Же собі на тот юбілей не спомянули просты люди, кідь ани нашы орґанізації, о тім не є похыбностей. Честь выняткам.

Ґрантова сістема, на основі котрой фунґує і русиньскый рух на Словакії, нас зопсула. Про многых є то лем о тім, жебы мати штовеце успішных проєктів, без огляду на то, ці тот проєкт дашто про розвиток Русинів принесе, або ніт. На вшытко ся смотрить через грошы. І то многым заповнило голову так, же там не є місця на ідеї і сімболы. Лемже правда є така, Русины не пережыють лем на основі грошей, і кібы до нас держава напхала тяжкы міліоны. Так, як народ потребує мати свою історію, културу, язык, так про свою будучность потребує і ідеї а сімболы. Без них нас не має што тримати покопі. І тоты сімболы треба честовати а ідеї наповньовати. Нашы предкы Духновічови збудовали памятник, без горшей з ґрантів, з властных грошей, хоць были бідны. Днесь бы то было якбач неможливе.

О мертвых лем добре. Жаль, же векшына з нас, собі на Духновіча не знать спомянути ани в добрім, ани в планім. Лем нияк не спомянути. Треба предці рішыти проєкты.

Петро Медвідь, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА