Остатній пращальный лист од Маестра – памяти Мариі Стеранкы-Трохановской

Дорога, Кохана Марисю!

Вродила-с ся – як знам – 23. жолтня 1938 р., в селі Бортным на Лемковині. Та окрутна доля не дозволила Ти пережыти Твоє дітинство там на нашій, одвічній, рідній, автохтонній земли. Бо злы люде выгнали Тя, як і вшыткых Лемків-Руснаків в 1947 році, з Твойой рідной хыжы на вічну тулачку по чужій незнаній нам земли. Але Господ Бог обдарувал Тя, Марисю, чудовым талантом в формі перекрасного сопранового голосу, котрым Єс чарувала і коіла біль нашого смутного, бідного народу. Нашы стрічы все приносили пожаданы ефекты: Найперше з Лісєцкым Ансамбльом Пісні і Музикы, з котрым выступували сме по ріжных осередках воєвідств: вроцлавского і зеленогірского – всяди там, де были скуписка нашых выгнанців, што было барз пожадане, бо затримувало частично асиміляцию нашого народу. Та якбы звінчыньом той ліцєцкой діяльности была участ в І Украіньскым Фестівалю в Саноку.

Потім приізджала-с, Марисю, до ансамблю «Лемковина», разом зо своіма сынами Юрком і Петром – што-с іх выховала в духу патріотизму на добрых і чесных Люди. І з «Лемковином» переіхали сме Польщу вздолж і вшыр по найкрасшых культуральных осередках краю та несли розраду, надію і любов чысленным нашым слухачам, што было в великій мірі і Твойом, Марисю, заслугом!

Та уж неоціненом помочом выказала ся Марися підчас місячного турне «Лемковины» по Соєдиненых Штатах Америкы і Канады. – Та было так, же якысый наш противник в Польщы пустил серед діаспоры в Америці паскудну пльоту-пашквіль, де накликувал до бойкоту нашых концертів. І, фактично, было так, же деякы люде застанавляли ся, ци іти на концерт? А нам польска цензура заборонила выконувати в Америці пісню «ТЯЖКО ЖЫТИ НА ЧУЖЫНІ», де Марися мала головну, найважнійшу партию. На першым нашым концерті в величезным театрі в Монтреалю рішыли сме єй выконати. І Марися, не застанавляючы ся ани през момент, підняла тоту пісню та выконали сме єй так, же тритисячна видовня того театру зробила нам на стоячо величезну овацию з окриками – «браво Лемковина!» і мусіли сме єй повтаряти аж штыріраз. Та цілый концерт был надзвычайно уданый і передолжыл ся аж пілторы годины. На конец тота величезна видовня заспівала «Лемковині» і Марисі громкє і могутнє «Многая Літа»! По концерті роздзвонили ся телефоны по цілій Америці, де єдны другых накликували: «Не слухайте жадных бздур ани наклепів, лем ідте на концерт, бо вартат!». І так – быти може – тота патріотична пісня выратувала «Лемковину» з біды!

І так, Дорога Марисю! Одходиш уж од нас, але мы Тя никои не забудеме! А пісні в выконаню Твоім чудовым голосом іщы барз долго будут звучати не лем в нашых ухах, але і серцях!

Дякуєме Ти, Марисю, за великій Твій труд, посвячыня і одданя таланту для добра нашой лемківской культуры.