Вічне тихо

На кінцю авґуста Закарпатьскый музей народной архітектуры і бываня орґанізовав науково-практічну конференцію під назвов Етнічна палета Закарпатя: історія, културна дідовизна і музейна репрезентація. Простор дітали різны народности, лем на корінных Русинів собі нихто не спомянув.

Не є то жаден выняток, жадна новота, є то modus operandi, котрый ся на Підкарпатю практікує односно Русинів довгый час. Лем єден приклад за вшыткы.

Кедь у 2023-ім році Закарпатьска областна воєньска адміністрація інформовала, же Закарпатьска область стала першым реґіоном Україны, де штартовали конзултації із представителями народностных комуніт, власти области і державы – той Україны, котра собі „повнить обовязкы“ односно народностных меншын в рамках свойой пути до Европской унії, так само не запросили Русинів – як єдиных, на тоты конзултації.

На публічный тиск на просаджованя прав Русинів із боку нашых підкарпатьскых русиньскых орґанізацій теперь впливать война. Я розумію, же не каждый має таку ґураж, жебы выскаковати почас войны, чоловік є осторожный, бо вшытко, што ся днесь властям не буде любити, можуть выголосити за протиукраїньску діятельность, і в часі войны ся легко роблять із людми „порядкы“.

Лемже пак ту є і даяка областна леґіслатіва, а кедь ся уж талабать і по ній, пак война – не война, было бы добрі ся одозвати.

Признам, же єм зістав дакус немило несподіваный, же при події в ужгородьскім музею зістали нашы підкарпатьскы орґанізації тихо. Немило несподіваный, же ся не нашла холем єдна русиньска орґанізація на Підкарпатю, котра бы даякым одкрытым писмом орґанізаторам припомянула, же Русины суть од 2007-го року в Закарпатьскій области Україны офіціално вызнаны, і далша в безконечнім шорі іґнорація того народа є штось так несправедливе і паскудне, же то кличе аж до самого неба.

Далша в безконечнім шорі іґнорація того народа є штось так несправедливе і паскудне, же то кличе аж до самого неба.

Абсолутно зрозумілым є, же в темах, котры в рамках нашых прав сягають до „высшой політікы“, днесь мусять робити тиск на Київ головно Русины в рамках нашого меджінародного руху, і кедь і ту бы треба было припомянути, же підкарпатьскы орґанізації не можуть зістати цалком тихо.

Но нияк зрозумілым не є, же коли музей, якый сам має у своїх збірковых фондах купу артефактів русиньской културной дідовизны, орґанізує конференцію о мултікултуралности Підкарпатя, і не запросить там корінный народ, домашні русиниьскы орґанізації запруть рот.

Притім, як уж было спомянуто, не діє ся то в Києві, але на Підкарпатю, де Русины мають офіціалный статус.

Знам, же были окремы особы, котры выголошіня рихтовали і хотіли опубліковати, но не дістали у своїх властных на тото підпору. І так знова раз із боку домашніх зістало лем тихо, котре уж так само оддзеркалює якусь тупость.

Лемже так то не може фунґовати. Русины в іншых державах і в рамках меджінародного возродного руху будуть все войовати за тото, жебы Русины на Підкарпатю мали вшыткы права, котры мы уж в нашых державах маєме, і котры належать і підкарпатьскым Русинам, но не може то быти так, же є то лем ініціатіва „споза граніць“, і дома ся сидить тихо. І є єдно, ці іде война, ці не іде, бо наш вопрос є ту довше як война, і Київ го дотеперь не вырішыв так, як бы мав, кедь хоче быти Европов.

Треба мерьковати, жебы по тиху, про котре днесь дакотры вырішують із причіны войны, не пришло пак вічне тихо. Бо хто буде в будучности продовжовати в тій боротьбі за права Русинів, кедь єдна ціла ґенерація теперь зістане тихо?

А є ту іщі єден вопрос. Кому бы властно пасовало тото вічне тихо, котре бы могло прийти? Русинам бізовно нє. Зато, глядайме путь, як тихо не быти. І там, на любім нашім Підкарпатю.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Pixabay.com.