Голосник

Александер Павловіч: Маковіцькый соловій

Покля помостриме на період 19-го столітя, коли возроджали ся вєдно із далшыма народами і Русины, меджі найвызначнішых народных будителів мусиме прираховати три мена – Александер Духновіч, Адолф Добряньскый і Александер Павловіч.

Як раз теперь минать 200 років од народжіня посліднього спомянутого. Чарнян Маковіцькый, як хосновав псевдонім подля села Чарно, в котрім ся народив (днесь має назву Шарішске Чорне), або Маковіцьскый соловій, як выслужыв собі названя вдяка його богатій поетічній творчости, кедьже написав коло 500 стихів, ся навсе записав до русиньской історії.

Сирота

Александер Павловіч народив ся 19-го септембра 1819-го року в родині ґрекокатолицького священика Івана Павловіча і Анны, за свободна Гладышевской, котра была дівков ґрекокатолицького священика із Галичіны. Павловіч быв семов дітинов, но коли мав 4 рокы, його отець умер. Занедовго потім вмерла му і мама. Сам своє смутне дітинство описав пізніше у стиху Тужба, де пише:

НѢт ужъ панотца, ани панѢ матки
А я остался бѢдная сирота.
Долженъ прятатись изъ родной хатки,
СмотрѢти где суть отверты ворота.
Въ брата ци въ сестры, въ стрыка ци ли въ стрыны,
Въ уйка ци въ теты, иль въ одной родины?

Павловіч точно так, як описав то в стиху, ходив од єдной родины до другой – быв у уйка Гладышовского у Львові, єден час у найстаршого брата Івана і пак назад у уйка. Основну освіту закінчів у Львові. Была то польско-німецька основна школа. Одтыль пак одышов назад на Пряшівску Русь, ку братови Йосифови, котрый быв священиком в Комлоші (днесь Хмельова). В Бардейові зачав ґімназію, пак одышов на штудії до Мішколца, два рокы быв і в Еґері.

Александер Павловіч хотів штудовати право. Но пряшівксый ґрекокатолицькый єпіскоп Йосиф Ґаґанець, так само єдна із вызначных особностей народного возроджіня Русинів, послав го штудовати до духовной семінарії в Тырнаві, де быв од 1843-го до 1847-го року.

Было то конзерватівне середовиско, Павловіч ся ту дістав під вплив штудентів, котры пізніше стали словацьцкыма народныма будителями – Яна Паларіка і Мартіна Гатталы. В Тырнаві ся молодый богослов Павловіч познакомив і з родинов ґрофа Замойского, котрый мав велику бібліотеку і радо єй отворив і про Павловіча. Александер Павловіч ся і даякуючі тому зачав занимати ідеями чеського і словацького народного возроджіня, творами Й. Добровского, Й. Юнґмана, Ф. Палацького, П. Й. Шафарика, Я. Коллара і далшых.

Зачав обдивльовяти Людовіта Штура. Дух народного возроджіня, котрый видів у словацькых і чеськых будителів єднозначно овпливнив і його чіны. По закінчіню семінарії ся вернув до Комлоші, де написав першу русиньску поему Ставъ бѢдного селянина і пару короткых поезій, в котрых высловлює сімпатії ку пониженому і бідному русиньскому народу.

Треба припомянути, же Павловіч добрі знав вдяка своїй освіті мадярьскый і німецькый язык, но аж в Тырнаві, коли зачінать ся в нім пробужадти дух народа, научів ся писати кіріліцьов.

Священик

В 1948-ім році быв Александер Павловіч єпіскопом Йосифом Ґаґанцьом рукоположеный на священика і його парохійов мав быти Стащін. Но молодый священик місце не прияв, одкликав ся на плане здоровля і в роках 1948 аж 1950 робив выхователя в родині ґрофа Сірмая в селі Курима.

Рік 1848 быв роком револучным. Павловіч тото привітав. В тім часі ся і першый раз стрічать з Александром Духновічом. Духновіч го навсе овпливнив. В 1850 році пришов до Пряшова, де быв выменованый за єпархіалного архіваря. Ту брав актівну участь на діюлности общества під назвов Литературное заведѢніе Пряшевское, котре засновав якраз Духновіч з підтримков єпіскопа Йосифа Ґаґанця. Общество мало фунґовати на прінціпах подобных як Матиця словацька. Докінця з Матицьов словацьков ці Матицьов сербсков.

Членами общества стали нелем русиньскы будителі, наприклад і Адлоф Добряньскый, но і вызначны діятелі зо словацького середовиска як Йонаш Заборьскый, Ян Андращік, Богуслав Носак – Незабудов і далшы. Выдавають ся Духновічовы книжкы, учебникы, молитвеникы, цільом є і збудованя кірілічной друкарні в Пряшові, жебы книжкы не мусили быти друкованы в далекых містах як Перемышль ці Будапешть. Нажаль, по урґенціях угорьскых властей тото общество мусило у 1853-ім році закінчіти свою діялность.

Пряшів, як центер културно-сполоченьского діяня, приносив Павловічови много можностей, но з причіны планого здравотного стану жадав єпіскопа, жебы го увольнив з функції архіваря і дав на вольну парохію у Великій Поляні. Ґаґанець го не успокоїв, але Павловіч ся того домагав дале. Наконець го в 1851-ім році єпіскоп посылать на парохію до Біловежі, де перед тым служыв парохом і його взор Духновіч, недалеко місця його народжіня. Там пережыв 13 років. Потім майже 37 роков быв душпастырьом у Свіднику, де і умер.

Поет, публіціста, будитель

Як вже было спомянуто, Павловіч привітав револуцію і його стріча з Духновічом стала якбач основным моментом, котрый вырішыв о тім, якого Павловіча знаме з історії днесь. І кедь одышов з Пряшова, окрім обовязків священика Павловіч быв актівным у возродній і літературній роботі. Зберав фолклорный і етноґрафічный матеріал, написав велике множество стихів.

Векшыну своїх поезій і етноґрафічных записів публіковав в русофільскій пресі у Львові і на Підкарпатю в ґазетах СвѢтъ, Новый СвѢтъ, Карпатъ, далше в журналі Листокъ і в шторічных календарях МѢсяцословъ, котры выдавало Общество св. Василія Великого. Тото общество выникло в Ужгороді в році 1866 і єдным із председів быв і Адолф Добряньскый.

З історічных нарисів Павловіча мож спомянути творы Описаніе Маковици, ці Маковица. В 1874-ім році запропоновав проґрам сістематічного навчаня історії і културы Русинів Угорьска, резултатом котрого мала быти енціклопедічна публікація під назвов Угро-русскій словникъ. Но тот проґрам не быв зреалізованый про політіку мадярізації угорьскых властей.

Што дотулять ся поезії, почас жывота му не вышла ани єдна книжка з його стихами, выходили лем в пресі. Єднинов публікаційов, котра была надрукована, є ПѢсникъ для маковицкой русской дѢтви – учебник, котрый обсяговав стишкы про найменшых школярів. Kнижкы з його поезійов аж по його смерти вышли у выданю Івана Поливкы у 1920-ім році, Ґеорґія Міравчіка у 1942-ім році, Івана Шлепецького у 1955-ім році, Олены Рудловчак у 1984-ім році, Івана Русинка у 1999-ім році, Івана Хланты і Тетяны Чумак у 2004-ім році. У 2011-ім році зробив русиньскый поет Іван Петровцій перевыданя Поливкы.

Почас років, кедь быв парохом у Свіднику, Павловіч утримовав звязкы із сучасниками, русиньскыма писателями, так само із русофілами або Старорусинами на Галичіні як Яков Головацькый ці Богдан Дідицькый. В контакті быв і зо словацькыма діятелями Яном Андращіком, Йонашом Заборьскым, Бугошом Носаком – Незабудовом, а так само із російскым православным священиком і історіком Константіном Кустодієвом. Заборьскый на знак почливости і сполупраці оспівує Александра Павловіча в трактаті Básnici і присвятив му стишок під назвов Pavlovičovi.

Етапы літературы і двоязычный прінціп

Павловіч тримав ся двоязычного прінціпу свого учітеля Духновіча: русиньскый язык хосновати про популарну літературу і літературу про основны школы, карпаторуськый язык про красну літературу і науку.

Но векшыну своїх творів, на розділ од іншых сучасників, будителів Павловіч не написав на „інтелектуалнім“ языку, котрый быв комбінаційов народного, церьковнославяньского і російского языка. Писав на народнім, русиньскім языку, так як бісідовав народ, котрому быв вірным, як бісідовав він сам.

Літературна творчость Павловіча є шырока. Рудолф Павловіч, єден із непрямых потомків будителя єй у своїй статі поділив на три періоды:

  1. Штудентьскый період – аж до року 1847 і першых пореволучных років
  2. Біловежскый період (1851 – 1864)
  3. Свідницькый період (1864 – 1900)

Кажда із тых етап його літературной творчости є шпеціфічна. Можеме наприклад спомянути то, же в періоді, коли быв штудентом в Тырнаві, покля не навчів ся кіріліцю, Павловіч писав стихы по русиньскы, но латиніков.

Епілоґ

Александер Павловіч умер 25-го децембра в році 1900. Часом русиньскый народ оцінив його великый вклад. Є признаваный як найвекшый русиньскый поет по Александрови Духновічови.

Він про народ досправды дыхав до остатньой минуты свого жывота. Послідній стишок Прощаніе написав перед смертьов і послав свідницькым школярям, бо в тот день першыраз не міг прийти на годину реліґії, уж не мав силы. Прощать ся в нім із свойов возлюбленов Маковіцьов і зо своїм народом. Пише в нім:

Будь здравъ милый роде русскій!
Отнесъ тѢло во гробъ узкій,
Дабы тамъ сномъ смерти спало,
Суднаго дня ожидало.
Прощайте вы братя стары-
Молоды сложте ни мары
ТѢло панъ-отца старого
Несте до гробу темного.
Вы дѢточки любы, милы,
Отпровадьте до могилы,
Помольтеся за вашого
Небощика духовного.

Александер Павловіч быв похороненый коло свідницькой Ґрекокатолицькой церьвки св. Параскевы. Днесь є вже церьков перебудована, несе назву Святой Мудрости. Втогдышній храм є днесь лем каплічков у тім сучаснім. В році 1970 му быв одкрытый памятник в місті Свідник. In memoriam став у 2011-ім році честным жытельом того міста. Його намістя найдеме і в історічнім центрі Русинів Пряшівской Руси – у Пряшові.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси, в місті Пряшів. Локалпатріот. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі Вступне до контроли о 18.10 год. Каждый робочій день од 8.00 год. мож слухати його Корзо, в котрім вас возьме до світа актуалной політікы. Контакт: petro@lem.fm

Коментарі