Голосник

Філм Воскресеніє народа є оповіданя, котре не кінчіть

В суботу 29-го юна 2019-го року у вечорных годинах на Великій сцені Театру Александра Духновіча в Пряшові за участи Русинів із Словакії, Польщі, Україны і Северной Америкы одбыла ся премєра нового документарного філму під назвов Воскресеніє народа.

То вже третій документ продуцентьской двоїці Джон Ріґетті і Марія Сілвестрі, котрого выробу підпорила Фундація Джона і Гелены Тімовых (John & Helen Timo Fondation).  Філм ся од попередніх двох різнить в двох основных справах. Покля попередні філмы русиньскых продуцентів із Споєных штатів Америкы занимали ся вже запертыма історічныма темами – Талергоф (Перемінены через Талергоф, 2015 р.) і Акція Вісла (Аж і слызы не старчіли, 2017 р.), Воскресеніє народа розповідать тему, котра не кінчіть остатнім речіньом філму ани завершалныма тітулками. І што є так само видіти, двоїця Ріґетті – Сілвестрі каждым філмом здоконалюють свій філмарьскый кумшт.

Тридцять років назад

Жебы дістати ся ку філму, треба ся наперед обернути і посмотрити на то, што діяло ся тридцять років назад.

Рік 1989 быв про Европу, але і про світ цілково роком великых змін. Зачало то в Польщі, в котрій як в першій комуністічній державі одбыли ся першы полосвободны выборы і комуністы пришли на то, же уж не є пути назад, же мусять діскутовати з опозіційов. Продовжовало то в далшых державах, в котрых поступно пришло ку політічным змінам, якы значіли конець веце як 40-річных властей в руках комуністів. Впав Желізный занавес і Берліньскый мур. Европскы комуністічны державы, котры довтогды могли лем то, што іщі была охотна акцептовати Москва, з тихов згодов Михаіла Ґорбачова выбрали ся, скоріше або пізніше, на нову путь, путь свободы, путь до Еворпы.

В державах, в котрых жыли Русины, мала тота свобода і далшый розмір. Актівісты зо середовиска народа, котрый втогды іщі офіціално не міг існовати, уж на ярь 1989-го рока засновали свою русиньску орґанізаіцію в Польщі, Русины ся зачали орґанізовати і у втогдышній Закарпатьскій области іщі все (аж до 1991-го року) Совітьской Україны, в Чехословакії і поступно в далшых державах. Офіціално неіснуючій народ собі усвідомив, же зміна, котра приходить, не є лем принагодов на здобытя гражданьскых прав і свобод, но і на здобытя нашой народной свободы.

Рух понад штиридцять років неіснуючого народа ся розвивав у окремых державах незалежно на собі, без будьякых контактів меджі Русинами поза граніці свойой державы, што значіло лем єдно: Ани офіціалне загнаня народности Русин до ілеґаліты, насилна українізація русиньского народа, не зничіли народ, котрый в Карпатах, парафразуючі Духновіча, ссал руськый воздух довгы столітя.

Жыли, были… або о науковій мантрі і їй нефунґованю

Русиньскый рух в окремых державах не потребовав много часу, жебы соєдинив ся і змінив ся на цілосвітову силу, котра свої пожадавкы, з вынятком єдной державы, зачала мінити на успіх. Вже у марці 1991-го року одбыв ся в Меджілабірцях 1-ый Світовый конґрес Русинів, што значіло зачаток дефінітівного кінця українізачной перевагы і горду еманціпацію русиньского народа на цілосвітовій сцені.

Мож бы было чекати, же ту десь зачінать ся і оповіданя філму, в роках 1989 аж 1991, но не є то так цалком правда.

Творцьове філму мали к діспозіції тринадцять респондентів, людей, котры коло третього возроджіня были, котры го в не єднім припаді і прямо креовали. Їх розповіданя творять єден цілок, не окремы історії. Є то память народа, котра є сполочна про нас вшыткых. Олена Дуць Файфер, Анна Кузмякова, Теодозія Латтова, Кветослава Копорова, Франтішек Крайняк, Павел Роберт Маґочій, Маріян Марко, Анна Плішкова, Дін Полока, Тібор Мікловш Поповіч, Джон Ріґетті, Петро Трохановскый і Ева Міхна выступають у філмі як свідкове того, што і як властно зачало перед тридцятьома роками, свідчать о тім, як успішне то было, чого потверджіньом є днешня сітуація. Но што є основніше, они свідчать і о тім, што было омного скоріше. О тім, што потверджує, же возродный рух із 1989-го року не быв штучнов конштрукційов пару людей, Москвы, Америкы ітд., а природным процесом. Же то было наповніньом тугы людей, котру в собі мали, но довтогды не были обставины на їй наповніня.

За вшыткы приклады мож спомянути холем пару. Павел Роберт Маґочій, сам україніста і історік русиньского походжіня, котрый народив ся вже в США, у філмі говорить: „Было то як жыли, были… штось як приповідка. Колись были люди, котры жыли в Карпатах  і теперь їх ніт. Так сьме думали вшыткы, так нас вчіли на універзітах, же модернізація принесла рівность ідентіт і култур – же модернізація не преферує културну народну розмаїтость. То была мантра 1970-ых і 1980-ых років у науковім світі обще, не бісідуєме лем о карпатьскых Русинах.“ Но наперек тому є то Павел Роберт Маґочій, чоловік з універзітного середовиска, котрый в „роках мантры“, конкретно в році 1978, основав в Споєных штатах Карпаторусиньскый дослідный центер. Мантра не фунґовала.

Міцным прикладом є і розповіданя Анны Кузмяковой, наперед редакторкы україньской пресы в Чехословакії, потім чоловіка, котрый стояв при основаню русиньской пресы, котрый помагав при кодіфікації русиньского языка. Як раз она споминать, як пришла з першов свойов статьов написанов по україньскы, на котру была горда і за котру дістала похвалу в редакції, за свойов мамов, жебы ся похвалити. Но мама „україньской“ редакторкы не розуміла, што їй дівка пише. І то, як сама говорить у філмі, заболіло і усвідомила собі, же українськый язык, котрый ся учіла в школі, і русиньскый язык, котрый є їй материньскый, котрым бісідовали дома, є штось абсолутно інше.

Не мож выхабити ани факты, котры споминать Ева Міхна, яка ся русиньскым рухом занимать од його початку, же першы знакы еманціпації Русинів, наперек обставинам в комуністічній державі, видіти на Пряшівщіні вже у 1970-ых і 1980-ых роках, коли ся до втогдышнього Україньского націоналного театру діставали пєсы по русиньскы, а в Польщі в першій половині 1980-ых років, коли ся зачали робити першы ватры. Важным свідоцтвом суть і слова отця Франтішка Крайняка, котрый зачав з русиньскыма тлумачінями вже у 1980-ых роках, бо люди самы му повіли, же церьковнославяньскы не розуміють, словацькы не хотять, україньскы уж абсолутно ніт, а хотять по свому – по русиньскы. Спомянути мож і слова Маріяна Марка, директора Театру Александра Духновіча, котрый потверджує, же кедь з україньскыма пєсами ішли на села, радше їх приспособльовали з русиньскыма словами.

Воскресеніє народа

Із спомянутых прикладів мож видіти, же возродный рух лем чекав на свою добру принагоду, бо хоць Русины офіціално не існовали, русиньскый дух в людях все жыв. Історічны дії повязаны із нашым возроджіньом, котре зачало у 1989-ім році, были лем лоґічным завершіньом того, што десь цілы рокы дримало.

Філм Воскресніє народа захоплює через своїх розповідачів вшыткы важны моменты історії, котра офіціално зачала перед тридцятьома роками, но она зачала на основі реалій, котры ту были цілый час не беручі увагу на то, яка была офіціална політіка комуністічных властей односно русиньского народа. Філм говорить о першых кроках русиньского руху на фоні розпаду комуністічной імперії, о першім конґресі, котрый проходив у Меджілабірцях, де ся зышло коло 250 „неіснуючіх“ людей – Русинів із дакілько держав світа, о першых успіхах, котры Русины зачали досяговати, што было лем потвержіньом того, же народ не счезнув. Выдаваня першых русиньскых періодік, книжок, кодіфікація языка, будованя школства, основаня културно-общественых орґанізацій, інштітуцій, трансформація україньского театру в Пряшові на русиньскый Театер Александра Духновіча, вызнаня нашого народа в окремых державах і можливость записати собі русиньску народность при переписі населіня – то вшытко бы предці не было можливе, кебы не было людей, котры бы ся чули быти Русинами, і котры на тото довгы рокы чекали.  Філм є і выповідьов о револучных часах, о револучных настроїнях, о ентузіамі, о тім, же тото вшытко люди з русиньского середовиска доказали перемінити на успіх. Приносить різны детайлы, котры ся не дочітате в книжках, і котры суть особныма споминами людей, якы тых першых кроків были участны, їх пережытыма чувствами.

Воскресеніє народа є окрім розповіданя респондентів обогаченый о цінны архівны знимкы, філмовы матеріалы із Словацького філмового іншітуту, як і о знимкы з дрону. Як уж было спомянуте на зачатку, продуцентьска двоїця підняла якость свойой творчости, бо першый раз вырішыли робити розговоры з респондетнами в єднакім інтерьєрі (векшына філму зроблена в просторах Малой сцены Театру Александра Духновіча в Пряшові на чорнім фоні), чім ся еліміновав проблем попередніх філмів, де каждый респондент быв на іншім фоні, з іншым світлом, звуком. Тото вшытко дакус псуло цілковы почутя з філмового твору в попередніх припадах і є лем добре, же творрцьове в тій области ішли по професіоналізації.

Міцны моменты: Дали сьме людям, по чім тужыли

Воскресеніє народа не є лем документарнов знимков, котра конштатує факты, на котры ся може раз будуть одкликовати історіци. Про русиньского, а і нерусиньского позерателя приносить міцны моменты, котры дотулять ся каждого сердця, в котрім пулзує якыйсь жывот. Суть то моменты, котры потверджують, же русиньскый рух, котрый зачав перед тридцятьома роками, не є рух проти дакого, не є інштрументом даякых „темных сил“. Є то рух за Русинів, за їх свободу, за їх тугы, за то, жебы сьме могли передати своїм дітям то, што цілы ґенерації Русинів принимали од своїх предків – свій язык, свою ідентічность, културу. Є то рух Русинів.

Дозволиме собі спомянути холем два моменты із філму. Першым суть слова Діна Полокы, котрый у філмі говорить: „Выріс єм як карпатьскый Русин, хочу, жебы мої діти могли повісти, же суть карпатьскы Русины без того, жебы їм хтось говорив: Ніт, не сьте. Сьте дашто інше. Хочу, жебы мої внучата тото могли повісти. Зато єм ся до того (русиньского руху, позн. редакції), холем дотеперь, залучав, бо хочу мати можливость повісти, же єм зробив тілько, кілько єм міг і поміг своїй народности.“

Тым другым моментом суть слова Павла Роберта Маґочія: „Чом єм по тількох роках оптімістом? Бо сьме ниґда не зробили нич плане. Нич зле. Хыбы, тоты гей. Могли сьме дакотры діла досягнути іншак, но ниґда сьме не зробили нич плане. Вшытко, што сьме хотіли, было дати людям, най бы жыли будьде, тото, по чім тужыли, жебы почули, же мають властну културу, же можуть быти горды на то, што їм было передане головно од їх предків, же ся можуть ідентіфіковати як карпатьскы Русины і будуть решпектованы і рівноцінны в сполочности, де жыють. То быв наш ціль. Можеме вечур спокійно лігати з тым, же сьме зробили добре діло. Кедь позераме на успіхы, мусить то быти правилне.“

Історія без кінця

Воскресніє народа є філмом о русиньскім русі, котрый зачав перед тридцятьома роками. Є філмом о успішній пути, котра зачала по 1989-ім році, і є путьов, котра не кінчіть остатнім речіньом або тітулками на кінцю філму.

Возродный рух Русинів є жывый, є ту, жыєме го. На розділ од попереніх філмів, котры вказовали на історічны дії, якы суть за нами, і не сьме годны їх змінити, Воскресеніє народа є захопліньом части єдной історії, котра продовжує і маєме надію, же не скінчіть. Потверджіньом того є, же нашы чісла в переписах дотеперь все росли, же маєме кодіфікованый язык, выдаваме періодікы, книжкы, маєме медії, інштітуції, орґанізуєме културны події, же будуєме школство, хоць тото може є найслабшов частьов нашого руху. Но сьме жывый орґанізм, котрый не є досконалый і ниґда не буде.

Зато Воскресніє народа є нелем філмом, котрый треба бізовно видіти, но єдночасно є філм сам о собі (то, же го мав хто зробити) артерфактом добы, котрый нам потверджує, же то, што зачало перед тридцятьома роками, не было несмыселне, же то має свої плоды. Єдночасно выкликує зодповідность, жебы сьме мы, молодшы ґенерації, тото не зохабили пропасти, а продовжовали в роботі ґенерації перед нами далше, інтензівніше, може з менше хыбами і векшов запаленостьов.

Філм буде так як і дотеперь вшыткы, котры фінанцовала Фундація Джона і Гелены Тімовых, сприступненый на сервісі Youtube із анґліцькыма, русиньскыма, словацькыма і польскыма тітулками. Рекомендуєме посмотирти.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси, в місті Пряшів. Локалпатріот. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі Вступне до контроли о 18.10 год. Каждый робочій день од 8.00 год. мож слухати його Корзо, в котрім вас возьме до світа актуалной політікы. Контакт: petro@lem.fm

Коментарі